Матусю, річниця Твоя наступає,
Як з нами нема. Серце плаче, ридає.
І спомини, спомини… Мамині руки,
Які простягла у хвилину розлуки.
Якими ласкала, повела в життя,
Як праці навчала, як вчила добра.
Чекала як нас, як молилась до Бога,
Щоб кожному добра судилася доля.
І рідний наш дім, щира батьківська хата,
Чи думав тоді хтось, яка то багата,
Яка найщасливіша була хвилина,
Коли всі сходились, вся наша родина.
А Мамина пісня… її не забути.
Під звуки гітари не раз було чути
Далеко в селі, як Мама співала.
То були пісні про край наш, звичаї.
Стрілецькі могили. Пісні, що до волі
Народ розбудили. В піснях тих був
Поклик, надія, життя, у них була
Мами глибока душа.
Ти спиш, Ти не знаєш — ми вільними стали.
Ми, Мамо, нарешті діждались держави.
Є капля заслуги у тому й Твоя,
Бо пісня народу вернула ім’я.
Ти, Мамо, була найдорожчим в житті.
Прости, якщо були колись неправі.
Прости, якщо кривду нераз причинили,
То було дитинство, не все розуміли.
Прости, як завдали у чомусь і болю,
Та серцем завжди були разом з Тобою.
Спи, наша Матусю, Ти вічно жива
У дітях Твоїх, яким дала життя.
Віра Крива «Плавучанка»
