Появилось останнє — прощальне число журнала «Мирянин», який на протязі дванадцяти років стукав до наших хат — до наших сердець і будив нас, немов з летаргічного сну, закликаючи — рятуйте нашу Церкву, пізнайте її минуле, відпороште припорошені листки її історії з яких побачите не тільки світле минуле, але також її майбутнє. Це останнє число з датою січень — березень 1979 р. було ще частково опрацьоване його невтомним видавцем, редактором і його творцем в одній особі Юрієм Теодоровичем в Чікаґо. Це велика й болюча втрата для зорганізованого мирянського руху й в загальному для нашої Помісної Церкви. Редакцію останнього числа «Мирянина» докінчили найближчі співробітники покійного Ю. Теодоровича та його співпарафіяни церкви св. Володимира й Ольги в Чікаґо. Якщо відмічую співпарафіяни то тут мабуть було б краще підкреслити члени родини, бо такою являється парафія св. Володимира й Ольги, яка живе з собою не тільки в неділі й свята, але також в будні і спільно радіють своїм щастям, так само спільно боліють у хвилини нещастя й смутку. Завдяки їм, бо впорядники не подали своїх імен, появилось пристойне останнє число «Мирянина».
В цьому останньому числі журнал «Мирянин», а заразом його невідлучний творець Юрій Теодорович попрощався з своїми відданими читачами, співробітниками і прихильниками. На протязі дванадцять років редактор «Мирянина» причинився до постання, поширення й розвитку світської думки на проблеми нашого релігійного і церковного життя. Належить відмітити, що Ю. Теодорович на цьому відтинку зорував багатовікову цілину. Він це робив щиро, віддано і з великою посвятою. Не раз у його творчості виявлялась наболіла душа. Не раз у приступі цієї наболілости виривались терпкі слова розпачі. Але й це у широкому вахлярі поширених, у нашому житті колискових пісень треба було комусь сказати гірке слово правди і цю ролю добре сповняв журнал «Мирянин». Щоби дати правильну оцінку проведеної піонерської праці «Мирянина», а тим самим Ю. Теодоровича для цього треба троха більшої перспективи часу. Залишимо це для майбутнього історика, який буде гортати сторінки історії Церкви нашого часу. Тут ми можемо тільки дещо підкреслити, натякнути й наголосити, щоби тільки мати приблизно виразний образ того, що діялось в наш час.
Варто відмітити, що вкладена праця Ю. Теодоровича у «Мирянині» мала не тільки теоретичне, але й практичне значення. Порушені питання в «Мирянині» не раз відбивались в праці по парафіях. «Мирянин» не одного з противників патріярхату і Патріярхального руху невтралізував, а іноді вони згодом ставали оборонцями патріярхальних ідей. «Мирянин» мав відвагу вказувати на нездорові явища в нашому релігійно-церковному житті До сторінок з «Мирянина» будуть повертати в майбутньому, щоби запізнатись з дійсними фактами нашого часу.
В останньому числі «Мирянина» зроблено підсумки проведеної праці. Зрозуміло, ці підсумки є загальникові. В передовій статті «Прощавайте» подано короткий історично-хронологічний перебіг журнала та прощальні слова «Мирянина» і його редактора Ю. Теодоровича, який сім років тому писав: «Прощаючись з Вами, Дорогі Читачі, та дякуючи Вам за довір’я й підтримку, віримо, що й без «Мирянина» мирянський рух як цілість залишиться непохитний і вірний нашим прадідівським релігійним ідеалам» (1972, ч. 11-12). Після цього слідує глибоке співчуття Патріярха Йосифа Дружині й дочці Покійного. В замітці під назвою «Шановні Читачі» подається до відома, що з цим числом журнал «Мирянин» перестає появлятись, але це в жадному разі не повинно послабити нашої активности у боротьбі і змаганнях за історичні права нашої Церкви. Поруч з тим поручається журнал «Патріярхат», який буде продовжувати цю працю. Закликається читачів «Мирянина» дальше піддержувати, змагатись, а навіть боротись, але з любов’ю за святу правду, Божу справу.
Захар Залужний в статті «На вірній Службі» дбайливо подає біографічний нарис Юрія Теодоровича. Підкреслює характерні риси Покійного з дитячих років, коли Ю. Теодорович на четвертому році життя втратив матір, а через два роки батька. Показав тверду життєву школу Юрія. На чужині в Регензбурзі був директором школи. Працював активно в українському громадському житті. Не буде перебільшенням, коли автор написав, що найбільшим досягненням Ю. Теодоровича була видавнича діяльність спершу двомісячника, а згодом квартальний «Мирянин». Покійний був гордий, що з роду Теодоровичів походила мати ісповідника і мученика за віру, Церкву й нарід єп. Василя Величківського.
В статті «На смерть Мирянина» д-р Василь Маркусь широкими мазками фарби представив Юрія Теодоровича, підкреслюючи при тому рідкісну прикмету — відвагу, діяти негайно і рішучо. Відмітив, що журнал «Мирянин» став з ініціативи Ю. Теодоровича, який був його, реалізатором у всіх аспектах: як редактор, меценат і адміністратор. Завдання, які Ю. Теодорович був визначив для «Мирянина» сповнив гідно й достойно. Автор статті сутньо схопив всі головні прикмети творчості Ю. Теодоровича, яка зростала і розвивалась в журналі «Мирянин».
Довголітня співробітниця і віддана для ідей, що їх поширював «Мирянин» Дарія Кузик з чуттям написала статтю «Подивугідна праця», в якій відмітила велику відданість і подивугідну посвяту сл. п. Юрія Теодоровича для Помісної УКЦеркви, яку він виявляв в журналі «Мирянин». Дарія в своїй статті також подає дещо з внутрішньої редакційної праці «Мирянина» та його етапи поширення. Згадує, які Ю. Теодорович мав труднощі в своїй редакторській праці та, як він їх поборював.
Це в основному ці статті, які замикали життєвий шлях відданого і незабутнього редактора та появу журнала «Мирянин». Для історика залишено багато цінного фактажевого матеріялу на основі якого можна буде написати і про журнал і його редактора.
Дальші статті слідують, що їх ще в якійсь мірі редакційно опрацював редактор Юрій Теодорович. Тут знаходимо довшу статтю «Патріярші парафії» Дарії Кузик. Авторка називає постання патріярших парафій, їх розвиток та значення у закріпленні патріярхату Помісної УКЦеркви.
В статті «Дивна журналістична етика» заторкнено єпархіяльний орган «Нову Зорю», яка ще до тепер не примирилась з станом, що заіснував у нашій Помісній УКЦеркві. Чи єпархіяльний орган є справді «Новою Зорею» дозволимо сумніватись, яка радше прямує до чорної реакції минулого, а не до нового українського Вефлеєму. В цій статті заторкнено «учителя» всього і всіх яким є м. б. Можна дискутувати з противником, але не іґнорантом. В статті подається логічні й речеві аргументи, але чи вони в чомусь переконають тих до яких жадні аргументи не промовляють!
Також є передрук з «Нашого Голосу» за січень 1979 р. репортаж Івана Р. Костюка під назвою «Кардинал Войтила в Ченстохові». В замітці «Поличник» автор Д. Печигора критикує поставу василіянського журналу «Світло» за його антиукраїнську поставу. Автор ставить питання, чому український читач піддержує і читає цей журнал, який діє проти нас.
Є довша стаття «На великобританськім побоєвищі» в якій є схоплена ситуація вітки нашої Церкви в Англії. Здавалось би, що «війна» між вірними і єпископом та його канцлером повинна була давно закінчитись, але вона дальше триває. Вірні у Великій Британії прийняли, що вони єпископа не мають. Поволі, але постепенно укріплюється патріярхат Помісної Церкви в Англії. Цю ситуацію влучно схоплює у своїй статті В. Ґоцький «Пастирі без стада». Наш журнал вже не раз підкреслював, чи не варто б деяким з тих пастирів змінити свою професію? Виглядає, що так, бо скоро розбіжуться ще і тих кілька овечок, які ніби ще остались.
Кінцеві сторінки присвячені «Всього по трохи», де згадано про відомого жертводавця Михайла Копцюха, про якого була згадка в нашому журналі. Там же є також згадка про якогось Диналіва, що продукує низькопробну макулятуру на церковні питання, яких він не знає. Є нотатка під запитом — «Чи василіянки — український орден»? і ще раз згадка про василіянський журнал «Світло» і його редактора о. Купринця. З того, що дотепер понаписував ред. «Світла» випливає, що він потребує під багатьома аспектами відпочинку, це було б більше угодно для служіння у Божому Винограднику. Журнал закінчується короткою заміткою «Мирянинівка» в якій описано місце в якому, в літні місяці перебував редактор журнала «Мирянин» Юрій Теодорович. Це своєрідний хутір серед природи у зелені, де проводив свою творчу працю Ю. Теодорович, який одержав наймення «Мирянинівка».
Хоч «Мирянин» та його незабутній редактор Юрій Теодорович попращалися з своїми читачами то все ж таки пам’ять про Юрія Теодоровича і журнал залишиться на довго.
(м.г.)
