Українська Католицька Церква в Україні і Діяспорі
Під цією назвою відбувся, 8 квітня 1978 р. в Нью Йорку, черговий з’їзд мирян Товариства за Патріярхальний Устрій Помісної УКЦеркви в ЗСА. В з’їзді мирян, що його скликала Крайова Управа і члени Ради Мирян взяли участь миряни з Гантеру, Гартфорду, Бріджпорту, Гемпстеду, Елізабету, Дітройту, Ірвінґтону, Кергенксону, Балтімору, Честеру, Філядельфії, Юнійону, Ньюарку, Джерзі Ситі, Нью Йорку й інших місцевостей. Відділи, що є дальше віддалені від Нью Йорку, зокрема на заході переслали своє оправдання і висловили свої думки та сугестії на письмі.
Наради почато молитвою. З’їзд відкрив голова Крайової Управи ред. Василь Качмар, вітаючи присутніх мирян, які не пожаліли ні часу, ні труду, ні грошей і прибули на наради з’їзду мирян, щоби обговорити життєві проблеми нашої Церкви. Для керування нарадами обрано президію в складі: д-р Володимир Пушкар — голова, д-р Володимир Бачинський і Петро Войтович заступники, Романа Гайда і Ярослав Ромах — секретарі.
Під час з’їзду були виголошені три головні доповіді про ситуацію нашої Церкви під сучасну пору в Україні, діяспорі, а окремо про ситуацію в Англії. Йшлось про те, щоби мати перегляд цілости, щоби часом у змаганнях тут ми не забували Церкви Матері в Україні. Хоч Церква в Україні є юридично зліквідована, але фактично вона живе і розвивається в катакомбах. Про це пишуть не тільки в українських самвидавних матеріялах, але останньо також в литовському журналі «Ельта» за місяць лютий 1978 р. подано за самвидавними матеріялами про Українську Католицьку Церкву, відкреслюючи, що вона має великі труднощі, бо її переслідують більше, як інші, але там же підкреслюється, що місцеве КҐБ само стверджує, що кожна дільниця у Львові має свого підпільного, східного обряду священика.
На тему Українська Католицька Церква в Україні й сателітних державах говорив ред. Василь Качмар. Він спершу обширніше зупинився над УКЦерквою в Людовій Польщі, підкреслюючи, що перемиська дієцезія є однією з найстарших. УКЦерква була і буде остоєю українського віруючого народу. При обговоренні доповідач подав цифрові дані, відмічуючи скільки церков зараз є чинних, скільки передано для вжитку римокатолицькій польській церкві, скільки наших церков знищено по яких не осталось й сліду, а скільки передано для збереження, як архітектурні пам’ятки для державної опіки. Поруч того підкреслив, що багато цінностей з тих церков, як ікони, чаші, фелони й інше пограбовано. Навів випадок, що українці з Канади допомогли відбудувати церкву на Лемківщині в Команчі, а коли вже церква була побудована польський уряд забрав і передав для користування польській православній автокефальній церкві. З приводу цього був процес і звичайно українська сторона програла, бо ж інакше не могло й бути. В Польщі існує великий шовінізм. Потішаючим є те, що незалежно від всього в нашій Церкві в Польщі є покликання. Одинокий чин Отців Василіян, який є у Варшаві змінив календар. В дальшому згадав ситуацію на Закарпатті. Коли всі наші священики вже були на засланні то більшовики звернулись до Владики Ромжі, щоби він підчинився московському патріярхові Алєксеєві і зірвав з Римом то всі священики будуть звільнені з заслання. Очевидно Владика Ромжа сказав ні. Дальша доля Владики відома, більшовики влаштували для нього випадок, на віз якім їхав Владика Ромжа наїхало авто КДБістів і потовкло його. Владика Ромжа помер у шпиталі. Також згадав про нашу Церкву в Румунії і Югославії. В Румунії наша церква зовсім не існує, а в Югославії знаходиться ще в найкращій ситуації. В дальшому зупинився над нашою Церквою в Україні, підкреслюючи факт, не залежно, що юридично нашу Церкву більшовики зліквідували, але фактично вона існує і має свою ієрархію. При цьому наводив низку фактів, згадуючи і цитуючи самвидавні матеріяли і листи з України, в яких підкреслюється існування катакомбної Церкви.
Д-р Роман Осінчук говорив про нашу Церкву в діяспорі. Він розгорнув широку панораму ситуації нашої Церкви в цілій діяспорі. Провів аналізу обставин нашої Церкви поза межами батьківщини. Як поставала наша Церква тут на північному континенті Америки, які переходила періоди та як наш народ дорожив своєю Церквою. При цьому підкреслив, що доля була ласкава по розбудові нашої Церкви, але вже не була така все вдала по відношені вибору наших єпископів, які стали виключно слухняними до Ватикану, навіть у випадку, як це суперечило і шкодило чи шкодить нашій Церкві. В цій ситуації поява на волі Блаженнішого Верховного Архиєпископа, а тепер Патріярха Йосифа була для нашої Церкви спасенням. Ми ще до тепер не зуміли належно оцінити велетенського вкладу для нашої Церкви Блаженнішого Йосифа. Назвав всі ці труднощі, які ставила Східна Конгрегація і Ватикан для нашого Патріярха Йосифа. Доповідач підкреслив, що Блаженніший Йосиф ніколи не зражувався нічим, але все наполегливо продовжував працювати. Ми повинні йти його шляхом і не зражуватись якимись невдачами чи тим подібно. Одне є певним, що xтo б не прийшов після Патріярха Йосифа то не буде вже починати від того з чого починав Патріярх. Під кінець д-р Осінчук подав низку поодиноких точок які належало б провести в життя для пожвавлення праці й поширення зорганізованого мирянського руху, а крім цього ми повинні застановитись і започаткувати діялог — розмови з нашими братами православними.
Про ситуацію вітки нашої Помісної УКЦеркви на терені Великої Британії говорив Микола Галів. Він на вступі підкреслив, що Крайова Управа, як також Українське Патріярхальне Світове Об’єднання (УПСО) підкреслювали, що конфлікт в нашій Церкві на терені Британії немає локального значення, але торкається всієї нашої Помісної УКЦеркви. Цю справу Крайова Управа Т-ва в ЗСА була висунула минулого року у квітні на спільній зустрічі з представниками преси й громадських організацій та просила всіх, щоби листовно, чи безпосередньо впливати на єп. А. Горняка, щоби якось зліквідувати безпотрібний конфлікт. Пропозицію всі прийняли. Крайова Управа написала стосовного листа до єп. А. Горняка в цій справі, але відповіді не було. Нажаль конфлікт в Англії в нашій Церкві існує більше, як два роки, але про те не пишеться. На протязі того часу були різні нездорові прояви, а навіть замкнено церкву на замок і люди молились перед закритими дверима. Вірних позбавлено духовної опіки. Патріярх Йосиф, як Глава нашої церкви вислав був на рокові свята до Англії священиків, щоби обслужити вірних, яких єп. А. Горняк суспендував. На тлі загостреного конфлікту сталась ґлостерська подія. Пресові агенції подали, що в Ґлостері українські демонстранти побили парасолями єп. А. Горняка. Звичайно, такий болючий випадок ніхто не одобрював, але згодом показалось, що пресові агенції, а за ними преса подали цю вістку з сенсаційного боку, бо фактично жадного побиття парасолями не було. Нажаль ні англомовна ні деяка українська, які засуджували демонстрантів не подали спростування. Зроблено шкоду не тільки нашій Церкві але українській громаді в цілому. Протилежна сторона старається цілу справу конфлікту звести, мовляв це одне середовище завзялось проти єп. Горняка, (мається на увазі популярно називаних бандерівців) Доповідач не однократно підкреслював і доказував, це звуження справи бо там партія не діє, але діє мирянський рух, який є незалежний від всяких партій, а люди в мирянському русі мають право належати до різних партій, це їх право.
Виголошені доповіді дали широке тло до дискусії. Нажаль з’їзд мирян, який звичайно скликає Рада Мирян, а скликала Крайова Управа не сповнив свого завдання. Звичайно Управа з деякими членами Ради Мирян зробила все, що було треба, але сам перебіг з’їзду не залежав від Управи. Не природно було, що на залі ніби було дві президії, одна вибрана учасниками з’їзду, а друга при вході на залю, яку творила пані Миндюк, яка спершу полагоджувала свою справу підписів до Митрополита Шмондюка. Пощо тоді Т-ва, як діється сольо. Тут можна б поставити ряд похідних питань. Після офіційного відкриття до всіх справ і цілий час пані Миндюк мала все формальні справи які зводились до таких завважень, чому на залі є тільки сиві й лисі, а немає молоді, кожна справа, яку тільки підносила пані Миндюк починалась від «найважливішого». Звичайно такими «формальними» справами не можна справі для якої був скликаний з’їзд допомогти але тільки пошкодити. Необзнайомлений учасник з’їзду не міг ніяк зорієнтуватись про що ішлося. Мґр. В. Сенижак у своїй пропозиції похвалив — доповіді були гарні, але це історія, (чи справді це була тільки історія???), і немає про що дискутувати, давайте будемо дискутувати про діяльність управи. Хоч, як завважив голова Президії д-р Пушкар, що ми прийняли порядок нарад і є точка — дискусія над доповідями, але це не перешкодило дискутувати над працею Крайової Управи, яка до речі звіту не складала, бо це не були загальні збори. Від магістра та й ще до цього правника можна було сподіватись кращого знання справи. Отже в дискусії за деякими вийнятками, що займали становище і висловлювали свої думки до порушених питань в доповідях, інші говорили про питання, які не мали найменшого відношення до з’їзду мирян. Звичайно, не обійшлось без згадки про листа, який Крайова Управа написала до Патріярха. Цього листа цитував д-р Мирослав Навроцький, додаючи на закінчення некультурне запитання. Звичайно, дискутувати про все і ніщо є легше, як говорити до теми. Одне є певне, що такою працею, як показали на з’їзді кілька осіб для справи помогти не можна тільки пошкодити.
Окремо д-р Володимир Пушкар подав загальну інформацію про журнал «Патріярхат» та наводив відгуки різних осіб на появу журнала. Дарія Кузик дала інформацію про діяльність Інформаційної Референтури. Відмітила, які існують проблеми у виданні і розсиланні летючок, а які є так конечні. На заторкнені питання, що стосувались до Управи відповів ред. Василь Качмар. Прийнято резолюції і молитвою закінчено наради з’їзду.
М. Г.
