В неділю, 1-го лютого, мав я нагоду бути на Богослуженні в українській катедральній церкві в Мюнхені. Службу Божу правив о. д-р Гриньох. Церква була майже повна, а між учасниками Богослуження було багато дітей і старшої молоді.
З глибоким вдоволенням сприймав я поминання Блаженнішого як Патріярха Києво-Галицького і всієї Русі під час Богослуження. В додатку до цього, під кінець Богослуження отець парох заповів, що у дні 13-го лютого в тій же церкві буде відправлений Молебень з наміренні нашого Патріярха з нагоди уродин, а після Молебня місцевий церковний хор дасть концерт українських колядок. По закінченні Богослуження, учасники відспівали «Бог Предвічний народився», і закінчили Богослуження Молитвою за Патріярха, під час якої священик стояв при головному престолі та співав цю молитву разом з вірними.
Обсервуючи це напрочуд гарне, вірне й побожне відношення душпастиря і вірних до Голови нашої ПУКЦеркви Патріярха Йосифа І, в мене прямо стояли сльози в очах, а крізь це пролітали немов на ленті випадки із катедрального храму в Лондоні, де панує зовсім інший дух, де на згадку про Патріярха священик утікає на стрімголов від престолу, а декотрі т. зв. оборонці правопорядку демонстративно опускають храм Божий, хоча подавляюча більшість вірних іще молиться, або де за поминання Патріярха та за дозвіл співати молитву, душ пастирів усувають з Екзархату, а вірних, які просять і домагаються того самого, називають сливе чи не відступниками від Церкви.
Як мене інформували, на Різдво Христове, коли на доручення Кир Горняка до українського катедрального храму в Лондоні впроваджено англійського поліциста, в Мюнхені український Єпископ поминав Патріярха під час Архиєрейської Служби Божої.
Ще далі, український Екзарх у Мюнхені не видавав абсолютно ніякої заборони щодо поминання Патріярха чи співу Молитви за Патріярха, уважаючи зовсім правильно та розсудливо, що це питання, яке заторкує глибоко душі вірних, неможливо регулювати лише наказами. Церква встановляє і закликає, але не наказує і не переслідує, тим більше тоді, коли мова йде про молитву.
Хай цих кілька рядків про мої особисті переживання і спостереження із сусіднього до нас Екзархату стануть бодай частинним моральним підкріпленням усім добрим намірам і старанням мирян у Великій Брітанії. Може це промовить до сердець і тих закаменілих у почуваннях єпископа і священиків, котрі скрайнє образливою поведінкою зневажають почування вірних. Може вони спам’ятаються і вможливлять нашим думкам, почуванням, переконанням і заходам розвиватися так, як до цього кличе рація Помісної Церкви і її найвища влада.
(Українська Думка — Лондон, В.Б.)
