7 вересня 1986 року минає рівно два роки з дня болючої смерти світлої пам’яти Патріярха Йосифа. Це період часу в нашому українському церковному році, який присвячений Богородичним празникам. В цей час наша Церква, себто її вірні, в особливий спосіб почитали Пречисту Діву Марію — Матір Божу. В цей час на Україні відбувались масові прощі до відпустових чудотворних місць. Всі Ці прощі були сповнені сильною вірою і глибоким змістом. Ця сильна і непохитна віра у безмежну доброту і любов Божої Матері була неперевершеною. Таке було незрівняно глибоке відчуття до Божої Матері, Яка запопадливо піклується за всіх своїх дітей. Ми вірили і дальше непохитно віримо в Її безмежну силу, ми віримо, що Мати Божа все заступиться за нас, грішних, немічних духом і покривджених перед Отцем Небесним, що є Творцем неба і землі.
В цей період Богородичних празників піднесім наші щирі молитви за спокій душі світлої пам’яти Патріярха Йосифа, який ціле своє багатотруднеє життя повністю і всеціло присвятив служінню нашій Помісній УКЦеркві й українському народові. В ці дні особливо згадаймо його, який віддано із посвятою зорював нашу церковну цілину, що довгі роки лежала облогом, щоб вона дальше розвивалась і росла та безперебійно служила для спасіння людських душ на славу Христа нашого Господа.
Для Патріярха Йосифа не було жодних перепон у його праці у Божому Винограднику, він безперебійно служив — діяв, як цього вимагає Христова Церква. Чи це було далеко, далеко на підбігункових просторах — на засланні, чи це було у вільному світі — в центрі християнства у Римі, Патріярх Йосиф завжди залишався вірним Христовому Вченню, Христовій Церкві та Його намісникові на землі — Святішому Отцеві Папі Римському. Знаємо добре, що йому приходилось за цю вірність дорого, дорого платити, але він ніколи від неї не відмовлявся.
Місяць вересень, що є місяцем смерти світлої пам’яти Патріярха Йосифа, повинен нам все пригадувати й ставити перед нашими очима ті великі, ще досьогодні не досить оцінені його почини та заслуги для нашої Помісної УКЦеркви. В ці дні ми повинні пригадати і для відсвіження пам’яти прочитати собі його унікальний, прямо неперевершений документ — історію Церкви нашого останнього часу, його «Завіщання…».
Цей унікальний документ зразу був перекладений на багато мов. Про цей документ ось що говорить, як він сам себе називає, «найбільший жебрак» на світі, голова відомої організації «Церква в потребі» голляндський монах о. Веренфрід ван-Страатен:
«… Якщо цей Заповіт не буде у кожній українській родині, кожним українським священиком і кожним українським єпископом знову і знову читаний, роздумуваний, взятий до серця, підтверджений, виконаний, якщо тим Заповітом не будете жити, тоді я побоюся, що українська Церква не була гідною такого Пастиря. Нехай це не стане дійсністю! Тому, осиротіле стадо Йосифа Сліпого, слухай його голосу, довіряй його заступництву, виконуй його «Завіщання», плекай твоє християнське родинне життя, твою мову і твою прегарну Літургію».
Це говорить нам чужинець, великий приятель світлої пам’яти Патріярха Йосифа, а тим самим приятель нашої Страждальної Церкви й українського народу. Він відчув всю глибину «Завіщання…» Патріярха Йосифа і нам щиро підказує, що і як нам треба дальше діяти, щоб зберегти нашу велику спадщину та завершити почини Патріярха Йосифа. Тому ми в день смерти Патріярха Йосифа пригадуємо ці слова, щоб вони в наших плянах все були актуальні.
Ця наша пам’ять повинна проявлятись не тільки у наших щирих молитвах, але також повинна бути підтверджена нашою працею і ділом, бо почини Патріярха Йосифа потребують їх завершення. Треба, щоб ним зорана цілина знову не заростала, а дальше дбайливо управлялась, росла й розвивалась. Власне, і в тому дусі говорить до нас о. Веренфрід ван-Страатен.
Якщо ми забудемо про це «Завіщання», то нам будуть пригадувати чужинці. Хоч світлої пам’яти Патріярха Йосифа немає між нами в живих вже два роки, але його діла і його ім’я залишились живим прикладом для Вселенської Католицької Церкви, а зокрема католицької Церкви в орбіті комуністично-більшовицької дійсности. Тут можна згадати самвидавні матеріяли Польської «Солідарности», що їх частина була надрукована у попередньому числі за липень-серпень і продовження їх є в цьому числі. Також в цьому числі друкуємо частину самвидавних чеських матеріалів, де також говориться про нашу Страждаючу Українську Церкву і Патріярха Йосифа. Здавалось би, що ми є забуті всіма, що вже немає надій… В Божих руках і в Божих плянах все є можливе. Наша Церква стає живою і прикладом для інших.
Все це нам підказує, то ця незрівняно велика праця, засіяне зерно Патріярхом Йосифом, впало на добрий ґрунт і приносить та дальше буде приносити обильні плоди для Христової Церкви. Ми із свого боку повинні змагати до того, щоб завершити ним розпочаті діла. До цього нас кличе св.п. Патріярх Йосиф і його щирі чужинецькі приятелі, які для нашої Церкви склали великі пожертви. Доложім всіх наших зусиль, щоб справді світла пам’ять про Патріярха Йосифа ішла з роду в рід.
М. Г.
