Великдень – центральна подія християнства, без якої, за словами апостола Павла, марною була б наша віра. Проте християни відзначають це свято в різні дні, а нечасті збіги у датах трапляються лише завдяки випадковостям. Впродовж ХХ ст. активно обговорювали питання встановлення єдиної дати святкування Пасхи, навіть прийняли чіткі норми її визначення… Та питання надалі залишається невирішеним, бо головна проблема полягає не в підрахунках, а у відсутності довіри між християнами через тривалі поділи та переведення цього питання в чужу йому площину.
У ХХ столітті активізувалося прагнення встановити єдину дату найважливішого для християн свята. Наслідками цього ставали різні рішення. Римо-Католицька та Протестантські Церкви на Заході були готові встановити фіксовану дату Пасхи – у другу неділю квітня. Проте Комісія від Православних Церков 1977 року рішуче відкинула таку пропозицію, оскільки така дата суперечила 6 тисячолітньому способу визначення дати Великодня. Православна сторона запропонувала керуватися правилами I Вселенського Собору 325 року в Нікеї, тобто святкувати Пасху в першу неділю першого повного місяця після весняного рівнодення та застосовувати при цьому сучасні наукові асторономічні підрахунки.
Відповідь на таку пропозицію дала нарада в місті Алеппо (Сирія) 1997 року, на якій богослови Католицької, Православної та Протестантської Церков підтримали пропозиції Православної Комісії 1977 року. До цих пропозицій нарада вАлеппо додала рекомендацію використовувати як основу в підрахунках Єрусалимський меридіан.
На сьогодні Алеппський консенсус вважають найбільш прийнятним щодо визначення дати святкування Пасхи. Свою підтримку алеппським рекомендаціям засвідчують фактично всі християнські Церкви, залишаючись відкритими до можливості їх коригування. Проте питання практичного втілення цих рекомендацій залишається відкритим.
Активізувати обговорення рекомендацій, прийнятих в Алеппо, мала на меті конференція, яка відбулася у Львові 15 травня, – «Єдина дата Пасхи – можлива: Алеппський консенсус 1997 року».
«Усе просто – лише довідатися, коли рівнодення»
Як засвідчили доповідачі, очевидним є той факт, що як юліанський, так і григоріанський календар є неточними, хоча юліанський дає похибку кожних 127 років, а григоріанський – лише кожні 2000, або й 3000 років (тобто в 2100 році різниця між юліанським та григоріанським календарями становитиме 14 днів). Підрахунки за обидвома календарями базуються на загальноприйнятих таблицях для визначення місячного циклу, які можуть інколи давати хибні щодо астрономічних показників результати. Це свідчить, що у визначенні дати Пасхи єдино прийнятним та найбільш точним є визначення рівнодення відповідно до найточніших астрономічних розрахунків.
«Ми можемо розглядати різноманітні аспекти цього питання, але фактом залишається те, що сам Нікейський собор послуговується астрономією та вимагає її використовувати. Тому, гадаю, справа є дуже простою – потрібно лише довідатися, коли є рівнодення», наголосив під час обговорення пропозицій, прийнятих в Алеппо, о. Петро Галадза.
Відповідно до Пасхалії, яку подали учасники наради в Алеппо на 25 років, за цей період двічі виходить так, що християнська Пасха випадає перед єврейською Пасхою. Хоча Церкви Західної традиції на сьогодні не дотримуються умови щодо того, щоб християнську Пасху святкувати лише після єврейської,
на цьому наголошує православна сторона. Проте слід розглянути і той аспект, що певні постанови Hiкейського Собору щодо святкування Пасхи були просто перекручені. Часто практику святкувати Пасху відповідно до юліанського календаря «захищають» тим аргументом, що І Вселенський Собор забороняв святкувати пасхальне свято «З євреями». «Як ясно показали науковці з обох традицій, ця заборона була спрямована проти підрахунку дати Пасхи, який би залежав від сучасного єврейського обчислення, однак не проти збігу дат двох свят. Фактично, збіг єврейської та християнської Пасхи відбувався час від часу аж до VІІІ ст.», йдеться у відповіді Північноамериканської православно-католицької словської наради на рекомендації, прийняті в Алеппо. Лише пізніше коли щораз більші неточності юліанського календаря робили будьякий збіг неможливим, заборону почали хибно тлумачити у значенні, що єврейська Пасха повинна обов’язково випереджувати християнську Пасху кожного року.
«Собор відкинув принцип залежності дня святкування від сучасного єврейського підрахунку лише з тієї причини, що метод підрахунку змінився і став неточним, а не тому, що вважав цей зв’язок неважливим», – сказано рекомендаціях, прийнятих у Алеппо.
З іншого боку, важливим є загальноцерковний консенсус щодо прийняття єдиної дати Пасхи. Тому, незважаючи на те, що Алеппські рекомендації узгоджуються з давньою церковною традицією, їх впровадження вимагає поширення та роз’яснення у Церквах, академічних колах, щоб поспішне рішення не призвело до чергових поділів у Церкві.
Адже для Східних Церков зміни в теперішньому підрахунку Пасхи будуть відчутнішими, ніж для Західних: перша відмінність між датою Великодня за астрономічним підрахунком та григоріанським календарем трапляється 2019 року, тоді як, відповідно до Юліанського календаря, зміни є мало не щороку.
Водночас Алеппські рекомендації – це крок до зближення з православними, вони значною мірою повторюють пропозиції, які вже самі православні розробили у зв’язку з приготуваннями до Всеправославного Собору. Насамперед у пропозиціях Алеппо враховано той факт, що дата Пасхи не може бути фіксованою, підкреслено важливість символічного значення цієї дати, так званий «космічний аспект». Саме весняне рівнодення має символічне значення, пов’язане з першим днем сотворення світу, коли Бог створив день та ніч. Повний місяць є образом четвертого дня сотворення світу, коли Бог поставив світила на небеса, що означає повну перемогу над темрявою. Шостого дня Бог створив Адама, і в п’ятницю Христос, як другий Адам, несе гріхи людства на хрест. Неділя ж – це символ Воскресіння, перемога світла.
Тому шукати в цій ситуації переможців і переможених немає сенсу. Та це один аспект питання…
Різниця у святкуванні Пасхи як певна свобода
Учасники наради в Алеппо наголосили, що спільне святкування Пасхи допоможе підсилити свідчення християн у світі. Окрім того, як йдеться у заяві учасників конференції у Львові, встановлення спільної дати Пасхи – це ще й вагомий крок на шляху до єдності, демонстрація того, що християни бажають свідчити спільно живе слово Євангелія «щоб усі були одно».
Водночас з православного середовища була висловлена думка про те, що різниця в датах Пасх не є настільки важливою. Схвалюючи загалом пропозиції Алеппо, представник УПЦ Костянтин Сігов зазначив: «Різниця у святкуванні може бути як перешкодою, так і допомогою. Важливим є те, яким є наше ставлення до цієї диференції. І це ставлення є великим питанням до нашої культури, як загальної, так і церковної, до нашого тлумачення свята. Я думаю, що виклик дати Пасхи має систематично привертати нашу увагу, щоб ми розуміли, в чому тут полягає не просто диференція, а й певна свобода…»
Як аргумент православні наводять той факт, що, незважаючи на те, що Помісні Православні Церкви часто використовують новоюліанський календар та святкують Різдво разом із Заходом, між усіма помісними Православними Церквами є повне сопричастя. Водночас, будучи у повному сопричасті, римо- та греко-католики святкують Пасху в різні дні. «Тому я вважаю, що обговорення єдиної дати Пасхи насамперед є актуальним для римо- та греко-католиків тут, у Галичині», – зауважив Архієпископ Львівський УПЦ Августин. Він також додав, що підтримує встановлення єдиної дати Пасхи для усіх християн, проте вважає, що це питання не спричиниться до вирішення проблеми поділу. «Потрібно вирішити два питання: щодо догмату про непомильність Папи та питання філіокве. Усе інше, як на мене, не є важливим. Можна святкувати Пасху і в різні дні», – наголосив він.
Питання влади визначає питання свята?
Які б аргументи ми не наводили, фактом залишається те, що православна сторона може дати свою відповідь щодо питання єдиної дати Пасхи тільки після Всеправославного Собору.
У червні відбудеться четверта передсоборова нарада, на якій фактично залишилося вирішити одне
питання – першості у православному світі. Як зауважили під час прес-конференції у Львові, «реальною проблемою сьогодні насправді не є стосунки між католиками та православними, а насамперед між другим Римом та третім, тобто між Москвою та Константинополем». Отож, умовно кажучи, і свято залежатиме від того, чия влада.
Виховання Євангельської культури: «щоб Дух панував над літерою»
Усі християнські Церкви, коли йдеться про питання дати Пасхи, сходяться на тому, що насадження єдиної дати без попередніх узгоджень і обговорень не матиме успіху та є непотрібним. Історія календарів показує, що ці питання завжди провокували поділи. Як наголосив о. Мілан Зуст, представник Папської ради для сприяння християнській єдності, краще залишити дві дати святкування, аніж насадженням «правильної» дати спровокувати подальші поділи.
Вивчення цього питання потребує виваженості. Слід відштовхуватися від спільного розуміння суті Воскресіння, його глибокого переживання Церквами. «Наскільки кожен може увійти в глибину тайни Великодня, настільки він буде здатним наблизитися до спільного святкування. Лише тоді спільна дата Пасхи матиме правдиве значення, бо інакше вона не досягне своєї цілі. Без внутрішньої цілісності зовнішній вияв єдності буде лише ще одним знаком того, що наше життя і наше свідчення не є автентичними», – зазначив о. Зуст.
Питання дати Пасхи повертає нас, по-перше, до наших стосунків із Христом, до рівня розуміння свідчення, яке Він дав нам у своєму Воскресінні. По-друге, це питання ставить перед нами потребу осмислення наших стосунків між собою.
Як йдеться в Алеппському документі, на чому наголошують і представники фактично всіх Церков, проблема полягає насамперед у втраті взаємної довіри. «…Помилки, допущені обома сторонами, вже більше не сприймалися в дусі милосердя та братньої настанови, а з суворістю та твердістю, часто були вмотивовані інстинктом самооборони разом із наступним розривом сопричастя. Немає жодного сумніву, що позацерковні фактори, такі як політичні та економічні інтереси, також відіграли свою роль», – наголосив о. Мілан.
Адекватне розуміння причин веде до усвідомлення того, що єдина дата Пасхи не може бути ціллю сама по собі. Промовистою у цьому контексті є думка Мирослава Мариновича: «Ідея єдиної Пасхи, будучи заниженою духовно, створюватиме опір з боку обскурантистських кіл кожного з суспільств. На цьому рівні мислення йде тільки так: хто переміг, хто програв».
Як наслідок, актуалізується потреба виховання євангельської культури, яка б плекала відкритість та розуміння, дозволяючи свідчити те, що найбільшою силою для нас є спільний Бог. І проти цього аргументу жодні виправдання поділів не можуть мати ваги.
Підготувала Тетяна Луцик
