23 липня минулого року мешканці села Тростянець, що в Миколаївському районі Львівської области, заклали перший камінь під будову церкви Святої Трійці, а рівно через рік тут відбулася подія, яка зібрала людей з навколишніх околиць, численних гостей, учасників екуменічного табору «Злагода-95», які приїхали з Німеччини, Чехії, Вірменії.
У місяці липні в цій мальовничій місцині розташувалося наметове містечко, яке змонтувала Мальтійська служба допомоги з Німеччини і до якого зараз прикута увага багатьох людей.
Табор праці і молитви «Злагода» вперше відбувається в Україні, а ініціятором його є єпископ з Німеччини Йосиф Гомаєр, який уже впродовж кількох років організує їх в одній із країн колишнього соціялістичного табору і має на меті згуртувати людей різних релігійних конфесій та організації «Українська Молодь — Христові».
Гості з Німеччини та Чехії представляють Римо-католицьку Церкву, п’ятдесят учасників табору з України представляють УГКЦ, Українську Автокефальну Православну Церкву, Українську Православну Церкву Київського Патріярхату, Римо-католицьку та Вірменську Апостольську Церкву (Українська Православна Церква Московського Патріярхату відмовилась від участи в «Злагоді-95»).
Цікава різноманітна і насичена програма табору. Організатори у Львові подбали про те, аби в гостей залишились якнайкращі враження про Україну. Окремо розроблена й духовна програма: діти з різних країн, різних віросповідань роздумували над загальнохристиянськими вартостями, обмінювалися своїми думками в невеличких групах.
Трудова програма табору (передбачала працю на будівництві церкви Святої Трійці, яка споруджується на високому пагорбі на околиці села. За час свого перебування тут учасники «Злагоди» мали збудувати сходи до цього храму, що символізували вхід до спільного духовного храму. Працювали настільки захоплено й завзято, що виконали свою програму за три дні. Ще в понеділок я бачила опалубку майже на сотню сходин, а вже в неділю, 23 липня, ці сходи були встелені квітами, йшли по них люди на першу Службу Божу до новозбудованого храму, на якому ще немає покрівлі, храму під відкритим небом, що теж є дуже символічним. Й може тому сходила на людей якась особлива благодать під час Літургії, яку відправляв єп. УГКЦ Василь Медвіт разом із єп. Йосифом Гомаєром. Присутній був Архимандрит Натан Оганесян (Вірменська Апостольська Церква). Вони стояли перед одним престолом і заносили молитви на небесний престол за те, щоб усі люди єдналися в любові. І звучала на Літургії українська, чеська, німецька, вірменська мови, але не було особливої потреби вдаватись до перекладу, бо мова молитви зрозуміла усім. І варто було бачити, якими виходили люди із храму. Вони… усміхалися. Так, ті наші працьовиті жінки, які так здивували своєю працею в полі сапами хлопця Тіма з Америки, що разом з своїми німецькими друзями потрапив до табору. (Він таке бачив тільки в музеї та в кіно), ті наші похмурі, насуплені чоловіки. Люди подобрішали, і це — найголовніше.
А після обіду відбувалося ще одне цікаве дійство, яке теж зібрало чимало людей: учасників табору, гостей, людей з найближчих сіл, випадкових відпочиваючих на озері: за календарем Вірменської Апостольської Церкви в цей день відбувається водосвяття, тож архимандрит Натан освятив воду в джерелі, що поблизу табору. Біля цього джерела встановлений хрест на честь річниці незалежности України.
… В цей день було дуже багато усмішок, пісень, цікавих знайомств. Святковості додало й те, що владика Медвіт виявився ще й уродинником, то ж відмітив цю подію в колі вже названих владик, духовенства з Німеччини, Чехії, місцевих парафій. Вони сиділи за одним столом, сміялися, жартували, куштували українського борщу та вареників, яких наліпили жінки з фірми, яка спонсор території табору. Хор «Осанна» дарував пісні, жартівливі співані пародії.
Це екуменізм в практиці, а не на словах, — ділиться своїми враженнями Василь Колодчин, голова Українського Патріярхального Світового Об’єднання, який разом з дружиною запрошений на цю подію. — Це дуже хороша ідея. Люди не деклярують, а спілкуються між собою. І найважливіше, що це є молоді люди, які понесуть ці ідеї у свої країни. Дай Боже, щоб таких таборів було більше, де б молодь могла спілкуватись і пізнавати себе. Краще переконувати себе словами, ідеями, а не кулями. Ми дуже раді, що провели цей день з дружиною на такому Богослуженні із молоддю і безмежно вдячні організаторам, що вони вложили в цю справу стільки серця і душі.
Якщо б цей табір навіть сьогодні несподівано мав припинитись, він все одно має велике досягнення, — такої думки голова управи УМХ Теодор Гудзяк. — Його позитивні сторони вже дуже висвітлені. У зв’язку з підготовкою до табору ми вирішили багато корисних питань. Ми багато чого зрозуміли у відносинах між конфесіями у нас в Галичині, ближче познайомилися з духовенством.
У кінці серпня — на початку вересня ми плянуємо провести екуменічні триденні реколекції в Брюховичах з участю молоді УГКЦ та УПЦ КП. Можливо, до них долучиться ще молодь зі Словаччини. Звичайно, побут ми не зможемо організувати так, як мальтійці з Німеччини, але найважливіше — це духовна програма. Тут, я думаю, ми досягли своєї цілі.
А тепер — слово відпочиваючим.
Наталя Костяк, віце-президент УМХ Тернополя:
«В Україні молодіжний християнський рух не має своєї історії, вірніше, вона є перервана і теперішні молоді люди лише починають гуртуватися під християнськими гаслами. А от в наших німецьких колег вже є щось напрацьовано, нам цікаво дізнатися про їхній досвід.
Зараз маємо можливість бути присутніми на мессах, які відправляють німці, чехи, і нам це дуже цікаво. Наші гості цікавляться східнім обрядом, візантійською культурою, відкривають для себе Україну.
Як ми спілкуємося? Більшість з нас володіє іноземною мовою, але все ж переважає мова пісні, усмішок, жарту.
Такі табори є дуже потрібними, бо тут закладається фундамент міжконфесійного порозуміння в майбутньому».
Віра Горлова, студентка з Харкова:
«Найбільше мені подобається спів у таборі. Співаємо дуже багато, бо знаємо багато спільних пісень. То нічого, що різними мовами, мелодія ж одна. Хор «Осанна» тут постійно присутній, що теж сприятливо впливає на атмосферу. А ще — жартуємо. Є у нас хлопець з Чехії — Зденек, жартівник великий. То ми вже знаємо: де сміх у таборі — там Зденка шукати.
Дуже подобаються нічні чування, які ми тут проводимо. Враження про табір якнайкращі. Тут є справді момент відчуття Бога.
Коли повернемося додому — з подвоєною енергією візьмемося за розбудову організації «Українська Молодь — Христові». У нас в Харкові, та й взагалі на сході України, молодь має якесь упереджене ставлення до неї. Молодим людям чомусь здається, що ми зайняті лише молитовною практикою, маємо поводитися сковано. Бачили б вони наші дискотеки. Та хоч на вухах стій!
Я була присутня на дискотеці в неділю, коли в таборі гостював ансамбль Львівського медичного інституту «Медікус». Веселився хто як хотів: хто босий танцював, якийсь кремезний хлопець намагався танцювати, стоячи на голові, ще дві пари вподобали собі господарські тачки, що були неподалік, і всю дискотеку «пропрацювали» на них».
А ось які враження від табору Тіма, гостя з Америки.
«Я вивчаю німецьку мову, листуюся з друзями з Німеччини. Від них дізнався про цей табір, і мені дуже захотілося побачити Україну, що була колись за колючим дротом. Картини, що тут бачу, дуже розмаїті. Зовні люди такі ж, як і в нас, навіть в кепках однакових ходимо, але працюють з косами, сапами… Це дивина для мене. Ще мене дуже здивувала Люда з Харкова, яка не вміє розмовляти своєю рідною мовою. Радує те, що є відкрите визнання віри, сподобались манастирі, хрести на дорогах».
А тепер — слово гостю та ініціятору цієї ідеї, єпископу д-рові Йосифу Гомаєру:
«Я не один є носій цієї ідеї, ми мали дуже багато помічників з оргкомітету, і без такої доброї кооперації ми були б ні на що не здатні.
Перший наш досвід і враження переходять усі наші очікування і надії. Молодь має свіжу відкритість один до одного. Ми дуже уважно слухаємо все і дуже захоплені глибокою вірою людей. Помітили ще й таке: чим в українців важча робота, тим сміливіше вони за неї беруться і починають співати. Це щось нове для нас, і ми вважаємо, це є ознакою здорової душі.
Сьогоднішньою Літургією ми не просто вражені, а захоплені.
Один молодий німецький хлопець запитав мене: а чому в нас все так сухо, чому в нас немає правдивої Літургії? Мені було дуже важко дати відповідь на це питання.
Щодо мене, то я щасливий, радий всім тим, що відбулося в таборі. Я повний надії, що це запорука нашого майбутнього.
… На березі невеликого озерця, поблизу храму, що лише будується, запалилась іскра, яка розгориться і буде горіти великим вогнем, смолоскипом у цілому світі. Сьогодні тут лише невелика група молодих людей, але прийде час — тут буде молодь з усіх країн світу, яка формуватиме одну Вселенську Христову Церкву. Вони, ці молоді люди, без упереджень, теж негативних нашарувань минулого з відкритою душею і чистим серцем ідуть своєю дорогою. Але навіщо та дорога, якщо вкінці вона не приводить до храму?
Надія Пастернак
Львів
