Огляд книги: о. Кшиштоф Ґживоч, о. Яцек Прусак ТІ. Підіть кудись на самоту. Усамітнення, спільнота і досвід Бога. Львів : Свічадо, 2024. 144 с. ISBN 978-966-938-735-6
«Усамітнення» – це слово, якого хтось дуже чекає, бо в усамітненні шукаєш можливості зловити кінці своїх думок за хвіст. А хтось робить все, щоб не залишилися наодинці з собою. Хтось жахається того, що в усамітненні стикнеться зі своїми монстрами, а хтось насолоджується власним товариством. Зрештою, в усамітненні нам краще чути Бога, бо там лише Він і ми.
Книга «Підіть кудись на самоту» розкриває тему самотності з несподіваного боку, показуючи, яку цінність можуть і мали б мати хвилини перебування зі собою, яку свободу й довіру мають нести в собі стосунки, щоб у них умістилася можливість для усамітнення обох партнерів – чи між дружиною та чоловіком, батьком та дітьми, чи на роботі, в команді або монастирі.
Перший розділ видання присвячений осмисленню значення усамітнення в контексті Євангелія та діяльності Ісуса.
Ісус часто кличе учнів побути на самоті, зокрема в Мр. 6, 31: Він їм і каже: «Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи». Тут тема усамітнення є тричі: точно сам (самі одні), точно десь в окремому місці (осторонь), сядь і видихни (насамоті), бо Я завжди з тобою. Побудь зі мною без балаканини, без завчених молитов і текстів, просто посидьмо разом, дивлячись на море, гори чи слухаючи шум автівок. Бо ж час – то є найцінніше, що ми можемо дати одне одному. І собі самому, зрештою, теж.
У цьому розділі мене вразив один із найяскравіших образів довірливого усамітнення – смерть Ісуса на Голгофі. Ісус вмирає, можна сприйняти це так, що він покинутий Отцем, але ні, Отець не покинув Ісуса, просто між ними є така неймовірна глибина довіри, що Отець відпускає свого Сина. Відпускає навіть на смерть, відпускає з болем і співстраждає. Це простір взаємної й абсолютної довіри та дорослості стосунків. І в цьому просторі довіри уміщається вся Церква, всі люди, які коли-небудь жили, якраз цей простір довіри в усамітненні дає нам надію. Дивовижно, як життя все ж перемагає смерть.
Наступні розділи книги розкривають різницю між усамітненням та самотністю. Між цими термінами існує багато питань і плутанини: чому я хочу, але боюся, чому шукаю і не знаходжу, де шукати і що робити зі знайденим. Отець Яцек Прусак на прикладах показує, чому ми боїмося залишатися на самоті та як цьому зарадити. Автор розглядає стосунки в трьох напрямах: я – я, я – Бог, я – люди навколо. В кожному напрямі регулярні хвилини усамітнення проростають плодами. Звісно, якщо не боятися скопати город, погноїти, сипнути насіння і полоти город час від часу. Ну й поливати, бо ж спека, все пересихає.
Хочу окремо зупинитися на розділі про сенс відпочинку. Відпочинок у нашому суспільстві, попри те що з усіх усюд пишуть про любов до себе, все ще сприймається як розкіш чи забаганка, відтак ми відразу його відкидаємо, допоки наше тіло терпить подібну зневагу й не відкидає нас самих від хвороби. Відпочинок є Божою волею – крапка. Він прямо стосується заповіді «Не вбивай»: ну не треба, дитинцю. Піди собі надвір, повечеряй, піди до друзів і рідних. Тобі не потрібно виконувати все на 200%, здавати проєкти тиждень перед реченцем, кожного дня бігати на базар по свіже й домашнє, переписуватися з 10 клієнтами водночас. Зроби собі перерву. Твоя цінність не в роботі, яку ти думаєш, що мусиш виконувати заради любові та прийняття. Заради любові ти нічого не мусиш, дитинцю! Я люблю тебе з немитими вікнами на Великдень, зі сном на паркувальному майданчику в машині. Не знущайся так із себе!
Отець Ґживоч згадує давній вислів: якщо хочеш провадити активне духовне життя, піди та поспи. Спи доти, доки не відчуєш наповнення силами. Тоді шукай однодумців, будуй стосунки і багато молися – аж тоді ти готовий. Сон важливий, він має бути достатнім.
Важко сперечатися з внутрішнім перфекціоністом, але від цих перемовин і навіть неідеальної перемоги залежить успіх нашого відпочинку. Варто вчитися витримувати біль безладу навколо: гори документів не згорять, поки тебе не буде хоч трохи. Здати не на завтра – тоді чому ти нині вночі це пишеш? Навколо безодня неприбраного дому, а ти знайди собі тихий острівець і побудь на самоті – дім тобі пізніше віддячить. Подбай про себе, прошу, дитинцю. Я ж люблю тебе і неприбрану, і невиспану, із помилками в звіті чи робочих листах. Я все одно люблю тебе.
Отець Кшиштоф зазначає, що будування глибинних стосунків – виснажлива праця. Любити когось втомливо, і ми не маємо соромитися чи сповідатися з того, мовляв, отче, мене замучили мої діти. «Отче, я не можу більше дивитися на комп’ютер. Отче, я втомлений від монастиря, я втомлений усіх любити». Втома свідчить про добре виконану роботу, і ми не повинні відчувати провину через неї. Однак трудоголізм теж призводить до втоми, але тоді я почуваюся знищеною, порожньою, вичавленою. Серед причин безрадісність моєї роботи, яка не є для мене «сродною працею» (хоча, думаю, і від улюбленої роботи можна виснажитися, лише повільніше). Або ж якщо робота перевищує мої сили чи я ставлю перед собою цілі, яких просто неможливо досягти. Я буду багато працювати, щоб мене приймали й любили інші. Так, я стаю залежною від роботи, і вона отримує владу над моїм життям. Сенс праці полягає в гідному відпочинку, в часі поруч із Богом, із найближчими – так Бог стає сенсом праці, а не праця залишається самоціллю.
І наостанок поділюся тим, чим не відгукнулася мені ця книжка. Останній розділ про адораційну молитву геть збив мене з пантелику, бо я ж не знаю, що це за молитва. По розмові з другом я зрозуміла, що останній розділ не призначений для читацького кола греко-католиків, бо подібні практики не є частиною нашої духовності. Важливість адорації в тому сенсі, яку пропонує отець Ґживоч, може створювати хибне відчуття недостатності мого обряду. І це лише через те, що в перекладі книги немає відповідних уточнень. Перед- чи післямова з літургійним коментарем дуже спростили б цю ситуацію й усунули почуття провини в читачів, з яким я стикнулася.
Отже, щиро раджу прочитати книгу, якщо маєте сміливість ближче познайомитись із собою. Водночас знайдете там і глибші стосунки з Богом та переглянете свої стосунки з ближніми й дальніми людьми. Критичне мислення при прочитанні обов’язкове, як маркер у руці, кава в горнятку і тихий острів серед хаосу роботи-дому-обов’язків.
Надія Кость
