Хай живе журнал «Патріярхат»! Може скажете, прочитавши такий початок цього листа, що я напевно випив… Ні! Я приїхав зі Словаччини (ще там мене не було!). Там запросили мене на катехичну конференцію, і я там побачив цікаву єпархію. І на моє здивування у Сестер Василіянок стрінув знайому монахиню Володимиру, яка там виховує новичок і від неї довідався, що вона отримує «Патріярхат», читає його пильно і радіє (чи і сумує, як треба…) з вісток, які там читає. Вона українка, але як і всі українці, там, до того голосно не признається. Як там на Словаччину, у Пряшеві дістався Ваш журнал і робить добру роботу? А?! От тому, то так я почав і тому хотів написати Вам того короткого листа. Придався Ваш журнал і міг би ще більшу роботу зробити. (А в Австралії Владика його сконфіскував…). Цікава тая словацька єпархія. Добре зорганізована, праця йде нормально, катехитичний рух стоїть високо, побудували нову модерну семінарію і Америка може сховатись (не така мізерія як УКУ в Римі), мають 150 семінаристів, мають своїх професорів і дістали з Риму богословський факультет (то с велике піднесення до наукового степеня, то один крок до університету), напевно вистарався їм кардинал Томко, але дістав він те за сповнення усіх вимог для такого авансу. Я був збудований. Що ж — то все є словацьке і Службу правлять по-словацьки, а інші по-старослов’янськи. Зникають русини і українці, а виграли словаки.
З українців остались тільки сліди. Василіянки мають на своїм монастирі напис по-українськи. Там і є Ваш журнал. За 50 років зникнуть наші сліди через нашу національну неграмотність. Щось як на Закарпатті. Русини мудріші від нас, що себе інакше зберігають на те, щоб потім уподібнитись і засимілюватись з господарем, в якого живуть. В Америці стали американцями, в Мадярщині мадярами, в Югославії сербами, а на Словаччині словаками. Що за нарід… А ми марнуємо енергії, щоб їх зробити українцями, і при тім самі пропадаємо. Таке тепер діється на Закарпатті і побачимо, що зроблять вони в Римі 27 жовтня!
Маґочі, Тамаш, Мизь будуть тріюмфувати і слушно. Не ми їх переконали, що вони українці, а вони нас, що вони русини. (Чі справді переконали? – ред.).
Побачимо, що дасть нам Собор. Чи миряни приготовані до цієї події? Чи потраплять доказати, що вони дозрілі співпрацювати з єпископами в нелегкі часи життя нашої Церкви? Міг «Патріярхат» більше зробити для тієї цілі і стратилося стільки дорогого часу! Боюсь, щоб ш вийшли ми із так важної події Собору і Синоду розчаровані.
П. С. Тому, що не маємо згоди на поміщення від автора листа, якого тількищо одержали, а в листі цікаві завваження, друкуємо деякі уривки, без ім’я автора.
* * *
Дозвольте поздоровити Вас, редакцію й адміністрацію «Патріярхату» з 5-ою річницею відродження Української держави і подякувати всім Вам за те, що Ви своїм місячником зробили вагомий внесок у поширення в Україні патріотизму і християнського світогляду.
Щиро дякую за те, що Ви надсилаєте цей часопис мені й багатьом іншим в Україні. Кожне число «Патріярхату» містить багато інформації та глибоких думок. Не без Вашого впливу на Україні, тут, набрала вже деякого поширення думка, яку проголосив у виступі по Українському радіо на всю свою країну керівник нової державної установи для справ релігій після вилучення цих справ з Міністерства.
Він сказав, що набирає все більше прихильної думки, що в майбутньому об’єднаються три православні Церкви та греко-католицька і матимуть єдиного в Україні Патріярха. Це здається абсолютно неймовірним. Але чи 10 років тому не здавалося неймовірною самостійність України? А кілька тижнів тому хіба не здавалося неймовірним прийняття Верховною Радою цілком пристойної Конституції України? Саме так я запам’ятав той виступ по радіо.
Правда, коли я висловив усе це (не згадуючи «Патріярхата») своєму головному редакторові Євгену Сверстюку, я не побачив у нього радости. Він прихильник, хоч маленької, але істинно християнської Церкви. Його погляд, що в усіх Церквах в Україні є добрі священики і єрархи, але баласту ще більше.
Мені здається, що в українському чиновництві корумпованого Совєцького баласту ще більше і вихід тільки в вихованні нових працівників, що навряд чи можливо швидко.
Дай Вам, Боже, всім здоров’я, сил ще довго і так само мудро випускати «Патріярхат».
З глибокою пошаною до Вас
Віталій Шевченко Україна, Київ, 26 серпня 1996 р.
* * *
Слава Ісусу Христу!
Свого часу я написала до своїх приятельок Марійки і Єви, що моя вихованка принесла мені пару номерів журналу «Патріярхат». Попросила їх до дому для мене в «Союзі Українок». Я з великим захопленням перечитала всі статті. Ваш журнал-місячник є на високому рівні, дає правдиву і точну інформацію про стан нашої Церкви…
На превелике моє здивування і приємність 9-ий номер «Патріярхату» загостив до нашої хати. Всі мої знайомі, зацікавлені особи будуть мати можливість читати Ваш журнал-місячник.
З пошаною, вдячністю і християнським привітом остає
сестра Кекилія,
ЧСВВ — Львів.
* * *
Від читачів з України — Львів Березовський Василь і Василина.
Ми, читачі вашого журналу «Патріярхат» щиро вдячні вам за турботу про нас, що ми маємо змогу бути вашими читачами.
Ми його одержували протягом року регулярно. Він дуже змістовний і научно-обґрунтований.
Ми, як уже пенсіонери, не тільки самі читаємо ваш журнал, а передаємо його ще десяткам людей, які також вдячні вам за піклування про нас.
Журнал нам дуже подобається і ми з радістю читаємо і читали б ще, якщо на це буде змога…
Журнал «Патріархат» одержую від вас вже три роки. В міру зацікавлености моїх знайомих даю читати його іншим. Сам дуже його ціную. Він інформує читача про життя нашої Церкви і її проблеми в правдивому непідробленому світлі, а також мас велике виховне значення. Хоч мені вже 50 років, світогляд давно сформований, але на деякі проблеми і питання життя і діяльність нашої УГКЦ, під впливом вашого журналу почав дивитись по-іншому. Переконаний, що ваш журнал робить велику місію в нашому народі, зміцнює позиції УГКЦ і є дуже потрібний.
о. Микола Куць
Самбір
* * *
Я, учасник визвольних змагань, колишній політичний в’язень більшовицьких концтаборів, інвалід. Тепер займаюся громадською роботою, очолюю районну організацію Спілки політв’язнів на громадських засадах. Вашого журналу завжди чекаю з нетерпінням. І не тільки я, а й ті, хто його читає.
Ви робите велику і корисну справу висилаючи свій журнал в цей скрутний для нас час, в час розгулу ворожої мафії на Україні.
З повагою
П. Вушко
