Останнім часом ситуація в Українській Православній Церкві (Московського Патріархату) викликає неабияке зацікавлення далеко за її межами. Українські мас-медіа протягом останніх місяців щодня уважно стежать за тим, що відбувається в УПЦ. І їхня цікавість впродовж певного часу була задоволена. Погіршення здоров’я Предстоятеля УПЦ Митрополита Володимира призвело до посилення впливу в цій Церкві «одеського клану» на чолі із сумнозвісним митрополитом Агафангелом і усунення зі Священного синоду архиєпископа Олександра, якого вважають правою рукою Митрополита Володимира. З усіх порівнянь, які прозвучали останнім часом для окреслення цієї ситуації, найкраще напевно підходить слово «реванш». Але реванш кого?
Передісторія заколоту
Нинішні події потрібно розглядати в контексті процесів, що від‑ буваються як в УПЦ (МП) зокрема, так і в Московському патріархаті за‑ галом за останні 7 – 8 років.
Попри запевнення представни‑ ків самої УПЦ (МП) та деяких експертів, що ця Церква є міцною зсередини, вона ніколи не була однорідною: від войовничих українофобів до переконаних «автокефалістів». Перші (чи то єпископи, чи священики, чи миряни) завжди були більш впевненими, агресивними навіть тоді, коли виступали всупереч волі Предстоятеля або рішень Синоду. Натомість другі або приховують свої погляди, або, за винятком кількох осіб, публічно їх не висловлюють. Великою заслугою владики Володимира Сабодана було те, що він зумів стільки років керувати і об’єднати в УПЦ людей з різними церковними та політичними поглядами. Проте, як потім стало зрозуміло, єднав шляхом поступок і заплющування очей на бунти опонентів, що все-таки спливло у найбільш невідповідний час.
Позиція владики Володимира особливо зміцнилася з 2005 року, коли промосковська частина УПЦ (МП) дещо «завмерла», побоюючись репресій з боку тодішнього президента Віктора Ющенка, проти якого так активно агітувала в 2004 році. Натомість першоієрарх УПЦ неодноразово відхрещувався від політизації Церкви і в наступні роки разом з іншими членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних орга‑ нізацій засудив сепаратизм та мовні спекуляції проросійської «5 колони» в Україні. Врешті-решт Синодом УПЦ було засуджене так зване «політичне православ’я» (релігійно-політична течія, в якій переплелися православний консерватизм і російський націоналізм). Під окреме засудження потрапили й довколацерковні організації, найбільш активна з яких мала центр в Одесі і діяла з благословення митрополита Агафангела. Варто зауважити, що у той час як керівництво УПЦ засудило дії лідера цієї організації Валерія Каурова, його діяльність була відзначена в РПЦ тоді ще митрополитом Кирилом (Гундяєвим). Нарешті, незважаючи на рішення Синоду УПЦ про заборону участі церковних ієрархів у виборах, митрополити Агафангел і Павло (настоятель Києво-Печерської лаври) були обрані до місцевих рад. Як тепер стало відомо, коли ухвалювалися такі синодальні рішення, одеський ієрарх був категорично проти.
Ще одним каменем спотикання стало питання можливої автокефалії УПЦ. Сам митрополит Володимир неодноразово на різних рівнях висловлював думку про те, що автокефалія УПЦ є нормальною і заслуженою річчю, але тепер вона не на часі. В 2008 році така позиція предстоятеля УПЦ викликала невдоволення самого Патріарха Алексія ІІ, проте він не дуже встрявав в українські справи. Ситуація змінилася з приходом до влади владики Кирила і проголошеною ним геополітичною доктриною «Русского мира». Час самостійного існування для УПЦ завершився. Його щорічні візити в Україну активізували проросійські сили в УПЦ. Під час тих візитів у південні та східні області тамтешні ієрархи навіть не приховували, що бачать себе частиною РПЦ, а не УПЦ! Іноді Предстоятель УПЦ навіть не супроводжував Патріарха Кирила, щоби не опинитися в ролі «третього зайвого». Протягом останніх років неодноразово виникала ситуація, коли Митрополит Володимир висловлював одну думку, а хтось у середовищі УПЦ – іншу, більш схожу з позицією МП. Так, зокрема, щодо питання, чи потрібно перехрещувати людей, які приходять із «розколу», Митрополит Володимир озвучив позицію більш прихильну до порозуміння з православними співбратами, за що був покритикований фактично підлеглими, оскільки ця позиція не збігалася з позицією МП.
І коли Синод УПЦ влітку 2011 року раптом вирішив скликати Собор, проти нього відразу ж почалася агресивна атака російських і проросійських ЗМІ в Україні. Суть головних звинувачень полягала в тому, що УПЦ на чолі з Митрополитом Володимиром прагне автокефалії і намагається закріпити самостійницькі моменти в статуті УПЦ, що зміцнити свої позиції в УПЦ має намір владика Олександр (Драбинко) і т. д. Чи не вперше за багато років пресспікери УПЦ мусили пояснювати найперше російським колам, навіщо насправді скликається Собор. Боялися навіть назвати його помісним, щоби часом у МП не запідозрили їх в політненадійності.
Ситуація загострилася, коли у вересні 2011-го визнали, що самопочуття Блаженнішого Володимира суттєво погіршилося.
Хвороба Предстоятеля: Україна молиться, Синод усуває
Невтішна інформація про здоров’я Предстоятеля УПЦ, викладена на офіційному сайті наприкінці вересня 2011 року, викликала щире співчуття не лише серед її вірних. Представники різних Церков тоді запевняли, що молитимуться за одужання Митрополита Володимира. Фактично всі українські ЗМІ звернули увагу і на це повідомлення, і на стан справ в УПЦ загалом.
До певного часу не було помітно якихось суттєвих змін. Проте ближче до кінця року ситуація почала змінюватися. Фактичний провід в Синоді здобув митрополит Одеський Агафангел, який є найстаршим за хіротонією архиєреєм в УПЦ, а тому очолив засідання Синоду. Вже з листопада через погіршення стану здоров’я Предстоятеля УПЦ в інформаційному просторі з’явилися припущення, що на Синоді розглядатимуть питання обрання місцеблюстителя. Причому кандидатуру цю погоджуватимуть насамперед з Московською Патріархією. Отож у ЗМІ почалося обговорення ймовірних спадкоємців включно із самим митрополитом Агафангелом. У той же час офіційний речник УПЦ о. Георгій Коваленко за кожної нагоди намагався усунути інтригу, мовляв, нічого особливого не відбувається. Проте витік інсайдерської інформації, насамперед у блогосфері, навпаки, посилював інтерес і стимулював цю інтригу. Журналістів часто цікавило питання, чи може новим предстоятелем УПЦ стати митрополит Агафангел. В одному з інтерв’ю відомий прихильник автокефалії митрополит Софроній запевнив, що владиці Агафангелу предстоятельство не світить.
Наприкінці грудня 2011 року Синод ухвалив рішення: Київською єпархією УПЦ тимчасово керуватиме рада вікарних єпископів на чолі з архиєпископом Олександром (Драбинком).
І вже після Різдва, ближче до на‑ ступного засідання Синоду, запла‑ нованого на 26 січня, в ЗМІ знову по‑ чали з’являтися припущення щодо заступника. В інтерв’ю архиєпископ Тульчинський Іонафан запевнив, що «нинішня конфігурація влади в УПЦ на час хвороби Блаженнішого Ми‑ трополита Володимира оптимальна і відповідає Статуту УПЦ. Спроби обрати «заступника» або його міс‑ цеблюстителя за життя останнього будуть досить сумнівними і можуть призвести до небажаного загострен‑ ня навколоцерковних інтриг».
Проте напередодні засідання Синоду стало відомо, що митрополити Одеський Агафангел і Донецький Іларіон (Шукало) залучили податкову інспекцію для того, аби провести аналіз діяльності деяких центральних органів УПЦ, зокрема благодійного фонду, який збирає гроші на будівництво собору в Києві. Виявилося, частина коштів з цього фонду з благословення Предстоятеля і за згоди благочинців була використана на інші потреби, зокрема церковні мас-медіа. Своєю чергою, працівники тих медіа в соціальних мережах виклали інформацію, що про це було відомо і що так само роблять і в Одеській єпархії. Перевірка не виявила жодних порушень, проте стало зрозуміло, що на цьому її ініціатори не зупиняться. І вже на засіданні Синоду 26 січня владику Олександра було усунено від керування будівництвом собору. Було ліквідовано й нещодавно створену комісію для керів‑ ництва Київською єпархією на чолі з владикою Олександром, а тимчасово керуючим призначено митрополита Павла (Лебідя).
Вже наступного дня в ЗМІ з’явилася інформація з посиланням на джерело, наближене до Митрополита Володимира, що він здивований таким рішенням Синоду. Постало питання, чи підпише він його.
Але на цьому Синоді було ухвалене ще одне важливе рішення – про створення комісії із внесення змін та доповнень до Статуту про управління Українською Православною Церквою. Про заснування такої комісії говорили ще влітку 2011 року. Тепер же цю ініціативу експерти майже одностайно пов’язали із бажанням обмежити самоправність УПЦ, яку вона здобула у часи предстоятельства Митрополита Володимира. До складу комісії серед інших увійшли одіозні постаті з Одеської єпархії, котрі не раз виступали за обмеження самостійності УПЦ або взагалі – за повернення УПЦ до статусу екзархату РПЦ. Наразі нічого іншого про діяльність цієї комісії не відомо. Та не виключено, що її створення було використане як залякувальний метод.
Зрештою, після цього засідання Синоду прозвучала думка про тимчасову недієздатність Митрополита Володимира. Її озвучив сам Патріарх Кирило під час урочистостей в Москві з нагоди річниці свого патріаршества. І знову в ЗМІ виникла дискусія: що належить розуміти під цим твердженням Патріарха? Чи не стане воно сигналом до більш рішучих дій?
У відповідь офіційний сайт УПЦ повідомив, що Митрополит Володимир не просто дієздатний – він навіть літургію править! Владика Олександр, який на той час координував роботу офіційного сайту, разом із прес-службою Предстоятеля намагався максимально висвітлити той факт, що здоров’я Глави УПЦ покращується, і він цілком свідомий того, що відбувається. При цій нагоді з’явилася інформація, що 26 січня Митрополит Володимир мав намір взяти участь у засіданні Синоду тому запросив його членів приїхати до нього в лікарню. Проте вони проігнорували це запрошення…
У відповідь Митрополит Володимир звернувся до митрополита Павла з листом, який одразу ж був викладений на офіційному сайті 7 лютого. У листі Предстоятель УПЦ висловив подяку Синоду УПЦ від 26 січня за подану йому під час хвороби допомогу в управлінні Київ‑ ською єпархією УПЦ, однак наголосив, що залишає за собою право бути керуючим архиєреєм Київської кафедри, а митрополита Павла на час своєї хвороби призначає старшим вікарієм міста Києва та Київської єпархії УПЦ. Крім цього, Митрополит Володимир вказав на те, що рішення стосовно Київської єпархії повинні ухвалювати колегіально, з очільниками вікаріатств і подавати йому на затвердження. На завершення глава УПЦ закликав її єпископат чесно виконувати свої обов’язки, жити і діяти «за Євангелієм, відкинувши фарисейську гординю, стяжаючи митареве смирення».
Владика Павло в інтерв’ю російському виданню признався, що кадрових змін, ухвалених Синодом, не обговорювали з Митрополитом Володимиром лише тому, аби його «не нервувати». Та згодом сам відвідав Главу УПЦ, аби засвідчити йому свою вірність і отримати благословення. Що цікаво, незважаючи на лист Предстоятеля, в якому владику Павла названо старшим з-поміж київських вікаріїв, 8 лютого (на другий день після опублікування листа) офіційний сайт УПЦ в інформації про цей візит назвав владику Павла «тимчасово керуючим Київською єпархією», що не пройшло повз увагу аналітиків та ЗМІ. Взагалі, ця ситуація стала випробуванням на стійкість високопосадовців УПЦ, яких досі ідентифікували з «командою» Митрополита Володимира.
Склалося враження, що лише владика Олександр залишався цілковито вірним Предстоятелю. А тому вся критика «нового керівництва» УПЦ була спрямована проти нього. На офіційному сайті владики Іонафана прозвучали погрози владиці Олександру: якщо він йтиме проти Синоду, то необхідно буде озвучити результати перевірки його діяльності. В ЗМІ потрапила інформація, що Синод на чолі з митрополитом Агафангелом готує на 21 лютого засідання, на якому планується усунення архиєпископа Олександра та (не виключено) визнання недієздатним Митрополита Володимира. У відповідь 17 лютого Митрополит Володимир озвучив листа до членів Синоду, в якому заборонив скликати Синод без погодження з ним. Що цікаво: цей лист недовго «провисів» на офіційному сайті УПЦ (менш як годину), а тому був розміщений особами з оточення Митрополита Володимира на інших сайтах (пізніше автори текстів засідання Синоду 21 лютого назвали їх антицерковними! ).
21 лютого члени Синоду зібралися на запрошення митрополита Ага‑фангела в Києво-Печерській лаврі. Зранку провели нараду, а потім поїхали до лікарні – провідати Митрополита Володимира. Після цього на офіційному сайті з’явилася інформація, що вони отримали від нього благословення на свою діяльність, проте не було зазначено, що мається на увазі під словом «діяльність». І по обіді провели засідання Синоду. Члени Синоду звинуватили архиєпископа Олександра у протиставленні Священного Синоду Української Православної Церкви її Предстоятелю, назвавши це наклепом на соборний розум Церкви і хулою на Духа Святого, а також у неповазі до братів-архипастирів. У результаті Синод усунув архиєпископа з посади голови відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ і з посади головного редактора офіційного сайту Української Православної Церкви та вивів його зі складу постійних членів Священного Синоду УПЦ.
У ЗМІ цю подію назвали переворотом, порівнюючи її з ГКЧП 1991 року. Усунення владики Олександра з усіх посад в УПЦ (за ним залишилася лише посада секретаря Предстоятеля УПЦ, на яку Синод не має впливу) прихильниками лінії митрополитів Агафангела та Іларіона з неприхованою радістю названо перемогою над «оранжистами» в УПЦ. Фактично з нього зробили цапа-відбувайла. Хоча зрозуміло (і це було підтверджено аналітиками), що владика Олександр лише підтримував позицію самого Митрополита Володимира. Але нині, коли Предстоятель важко хворий, коли до нього обмежений доступ, для ініціаторів перевороту важливо, щоби його воля не була озвучена владикою Олександром.
Експерти намагаються спрогнозувати, як далі розвиватимуться події в УПЦ. Не виключено, що тепер саме Синод на чолі з митрополитами Агафангелом та Іларіоном визначатиме напрямки в усіх сферах життя УПЦ. На витік інформації від Митрополита Володимира буде накладено жорстку цензуру (докази цього вже існують). Приміром, його інтерв’ю «Дзеркалу тижня», в якому владика не виключає розколу в УПЦ, було зняте з офіційного сайту як таке, що не пройшло «авторизації». Експерти не відкидають можливості втручання у справу Константинопольської патріархії, до якої може звернутися з проханням про захист частина вірних та духівництва УПЦ, котра не погоджується з політикою митрополита Агафангела (його українофобія і російський націоналізм відомі здавна).
Отже, ситуація в УПЦ загострилася. Хворобою Предстоятеля скористалися й ті сили, що ставлять під сумнів саме існування УПЦ як самоуправної Церкви. А все це разом нагадує розвиток подій після смерті Богдана Хмельницького. Відсутність повноцінного спадкоємця – гідного продовжувача справи і боротьба за престол кандидатів, котрі намагаються задовольнити насамперед власні амбіції, мають неоднозначну репутацію і заради «царської милості» не проти пожертвувати самоправністю своєї Церкви.
А потім Московська Патріархія запевнятиме, що УПЦ не потрібна автокефалія, бо її провідники власноруч її похоронили…
Тарас Антошевський, Центр релігійного моніторингу
