Ось 24 серпня 1992 p., стукнув один рік з дня проголошення української незалежної, соборної і вільної держави. Це сталось те, про що ми все тільки мріяли. Наші мрії, понад всякі сподівання, сповнились. Разом з незалежністю української держави наша Помісна УКЦерква стала на новий етап своєї праці. Наші молитви вислухав Всевишній Господь і по довгих, довгих десятиліттях воскресив нам нашу Українську Церкву. Ми належимо до тих щасливців, що ми були і є безпосередніми свідками цих подій, що перекочувались перед нашими очима.
І не раз самі перед собою ставимо собі питання — чи це дійсність, привид-уява, чи сон? Ці події відбувались так непередбачено і так швидко, що ми не мали часу і відповідної можливости їх належно оцінити.
Вчені, різні спеціялісти, експерти і політологи, які у своїх працях навіть щось подібного не передбачали, бо це була б тільки фантазія, тепер пробують, треба підкреслити, тільки пробують пояснити, що все це, себто ці події, що лявіною перекотились по середній і східній Европі, стались із-за економічних причин чи щось подібного. Поза їх увагою залишилась Божа рука, Божа воля, Боже Провидіння, ось те, що для людини є неможливе до здійснення, у Бога все є можливе і немає нічого неможливого та нелогічного. Отже вони не включали і не включають по сьогодні незаперечної Божої руки, дії Третьої Особи Триєдиного Господа Бога — Святого Духа. Ось цей Святий Дух, що був зійшов на апостолів — рибалок, які стали проповідниками Христової Церкви, проявляється і у наш час!
Слід пам’ятати і мати це на увазі, що чуда ставались не тільки у далеко минулому, але вони стаються і в наш час, але їх треба бажати бачити. Колись Господь посилав ангелів, які сповняли чуда на землі. Сьогодні Господніми посланцями є звичайні люди, діями яких Господь творить чуда. Хто ж міг подумати, що така «могутня» багатомільйонова комуністична партія за двадцять чотири години перестане існувати? Хто ж міг подумати і навіть ті ж самі ідеологи комунізму і атеїзму, що вони стануть Христовими послідовниками, що знову хрест побідить світ диявола, світ темряви, кривди і зла.
Українська Католицька Церква, що була умертвлювана, переслідувана і гнана, видержала до свого воскресіння. Сьогодні вона стала на новий етап свого розвитку. Вона спільними силами відбула свій перший історичний Синод Українських Владик УКЦеркви, що відбувся у княжому городі Львові у соборі св. Юра у другій половині травня 1992 р. Там же зроблено підсумки пройденого і намічено плян на майбутнє. Наша Помісна Церква ступила на новий етап свого розвитку і праці спільними об’єднаними силами на батьківщині і в розсіянні, себто діяспорі. Синодальні отці під час нарад заторкнули цілу низку різних релігійно-церковних питань, що видно з їх рішень і постанов, які друкуємо у цьому числі журнала.
Здавалось би, що у нашій вільній, соборній і незалежній українській державі будуть наші Українські Церкви трактуватись однаково і з більшою увагою. На жаль, дійсність показується іншою. Ось у столиці України Києві існує українська католицька громада, є українські католицькі священики, які обслуговують вірних Української Католицької Церкви. На жаль, до сьогодні у Києві не знайшлося ні одного храму, у якому могли б відправляти Службу Божу.
Там же є о. Валерій Шкарупський, є о. І. Онишкевич, які відправляють Служби Божі під голим небом. Як це так древній Київ, що пишається золотими банями храмів, а для української католицької громади по сьогодні не знайшлося приміщення для відбування християнських обрядів.
Дивно і незрозуміло, що досьогодні український уряд незалежної України не спромігся на те, щоб українцям-католикам, яких дотепер гонили і переслідували як нікого іншого, наділити одну з київських церков? Хіба ж ця Церква собі на це заслуговує. Водночас бажається звернутись до братів Української Православної Церкви євангельською мовою — бездомного у дім прийняти, голодного нагодувати і т.д. Чи це для Вас пусті слова? Хіба ж це не сором, що у вільній столиці України немає ні одного Божого храму для українців-католиків. На жаль, вірні УКЦеркви у Києві й околиці вже більше двох років моляться під відкритим небом, не зважаючи на погоду. Треба вірити, що Всевишній Господь і Мати Божа вислухає їх безустанних і щирих молитов. Може, в кінці почують їх молитву і їх голос розпачу в українському уряді, Верховній Раді і почують наші брати-православні та простягнуть дружню руку допомоги з християнською любов’ю. Варто, щоб і в столиці України Києві відродились древні християнські вартості, якими Україна гордилась за княжих часів. Маємо надію і віримо, що цей голос-прохання — «пустіть нас у храм Божий» не залишиться голосом волаючого у пустині.
М. Г.
