Після липневих Українських днів в Римі, загострилась боротьба в Англії за утвердження Патріярхату ПУКЦеркви. Характерним в цій боротьбі є те, що узагальнена інтерпретація причин цеї боротьби і тут знайшла поле до полису, мовляв політично-партійні порахунки стали основним фактором, на основі якого люди себе опреділюють за чи проти Патріярхату. За Патріярхатом, «пояснюють», станули прихильники бандерівців і Союз Українців Британії (СУБ), а за єпископом Горняком і проти Патріярха станули прихильники мельниківців і Об’єднання Українців. Це, очевидно,спрощення справи. У противагу, цій сектанській інтерпретації треба сказати, що відносно Патріярхату є однозгідність та відома позитивна постава свідомого членства і розумних провідників. Всіх національних українських середовищ.
Проте, у відсутності екзекутивної сили провідників, поодинокі члени чи відгалуження даного угрупування, де б це не було, перейшли на руїнницьке сам-собі-панство.
Тому, осуджуючи, чи похваляючи становище різних людей і груп, ми повинні уникати групової назви і стриматися від узагальнювання наших опіній на засяг цілости цих рухів. За патріярхальні дії відповідають в першу чергу люди, чи місцеві групи, які не конечно діють згідно з бажанням їхніх центральних проводів, а радше руководяться своїми особистими мотивами: нерозумні – з намови чужими, чи своїми Кочубеями, а Юди — за срібняки від Східньої Конгрегації, а може і ще від когось іншого.
З другого боку, головні проводи не повинні легковажити тенденції пересічних людей до узагальнень. Проводи повинні вряди-вгоди пригадувати, що вони одобрюють, а що осуджують в поступованні їхніх місцевих проводів, чи членів. Тоді буде легше загалові рядового членства і громадянства справедливо поставити таких місцевих «провідників» під осуд опінії.
Події в Англії є дуже важні у своїх наслідках. Це вичула і про це пише англійська преса, відгомін якої появився навіть у польській пресі в Ню Джерзі.(Nowy Dziennik з 28 січня 1976 р.). Тим більше дивує нас мовчанка двох наших щоденників — Америки і Свободи. Свобода, зокрема, має себе за репрезентаційний часопис і одного разу усвоїй редакційній статті дала наголовок «Нарід має право знати». Завданням преси є, в першу чергу, інформувати, навіть якщо події редакції не подобаються.
Багато наших читачів є членами УНС і Провидіння і читають Америку і Свободу. Вони могли б пригадати обом редакціям їхню повинність.
Журнал За Патріярхат не може скоро подавати вістей — бож це місячник. А редактори українських щоденників в ЗСА ігнорують дуже важні справи Рідної Церкви,немов би «осліпли» чи «не чують».
Тут подаємо вісті про події в українських релігійних громадах у Великій Британії з відтинку оборони Патріярхату ПУКЦеркви.
* * * * *
26 вересня 1975 р., в Брадфорді, ініціативна група під головуванням М. Бахмата зустрілася з парохом о. Е. Кушкою. Ініціятивна група повідомила пароха про намір заснування Патріярхального Комітету, просила пароха на основуючі збори, просила про дозвіл співати в церкві молитву за Патріярха і просила о. Кушка звернутися до єп. Горняка, щоб він дозволив священикам поминати Блаженнішого згідно їхнього сумління. Постава о. Кушка була негативна, зокрема щодо поминання він твердив, що священик не керується своїм сумлінням, а церковним законом. На збори о. Кушка не прийшов, а в неділю після зборів лаяв Патріярхальний Комітет, збори і деяких осіб, не подаючи прізвищ. Називав їх «скаженими собаками» і «руїнниками Церкви», які заслуговують на совєтські медалі. Деякі люди повиходили з церкви.
Патріярхальний Комітет пробував зустрінутися з парохом, одначе цей відмовився, заявляючи, що «з цього нічого не вийде». Тоді Комітет письменно прохав стриматися від лайливих виступів в церкві, але вже на другу неділю парох вимахував в церкві цим листом і заявив з проповідальниці, що «отримав погрожуючого листа і якщо він буде мовчати, то на нього почнуть нападати».
Постава о. Кушка викликала згіршення. Вірні завважують різницю в підході до Патріярхату між священиками народженими і вихованими в Україні і на чужині. Для перших Україна є матірю, для других — далеко родичкою і географічним поняттям.
Різдво в Лондоні
Перед Різдвом 1976 р. відбулися загальні збори громадянства Лондону і на них схвалено резолюції, які попереджували єп. Горняка, що його провокативні виступи не будуть більше толерованими. В додатку різні приватні особи просили єпископа, щоб дозволив людям спокійно провести святочні дні, щоб не брав участи в Богослуженні, або щоб не виголошував образливої проповіді. Одначе, неофіційна відповідь була «В Церкві рішає єпископ, а не люди…»
В перший день Різдва, Богослуження правив єпископ Горняк в сослуженні оо. Орача та Бабія (цього останнього, емерита, жінки побили парасольками за зневагу Патріярха). Коли єпископ підступив, щоб виголосити проповідь, в тишу церкви з хорів впала заява: «3 уваги на те, що єпископ Августин не хоче підпорядкуватись нашому Патріярхові, ми не бажаємо слухати його і його облудних проповідей». Дехто вийшов з церкви, а хор почав співати коляди, заглушуючи слова єпископа, який насилу пробував говорити. Вкінці єпископ повернувся до Престола і правив дальше «тиху». До церкви ввійшов поліцист, який, вже приготований, до цього часу стояв при вході до церкви. Він перемаршував серединою церкви до Престолу і, в супроводі пароха о. д-ра Орача, ввійшов до захристії. По хвилі поліцист вийшов з церкви.
Вийшло на яв, що Ініціятивний Комітет оборони єпископа перед святами відбув сходини в домівці польського Оґніска, рішив повести наступ на патріярхальників, змобілізував всього около 25 осіб і постарався про пресу в катедрі: Дейлі Телеграф, Дейлі Міррор і Тайме.
Коротко після Різдва, в день празника катедри (свято Святої Скитальчої Родини), також переривали проповідь колядами. Один із приклонників єпископа вийшов на хори і реєстрував тих, що співали. Все таки вкінці відспівали молитву за Патріярха і тоді около 200 осіб вийшли з церкви, а около 40 залишились до кінця і до них єпископ відчитав своє Послання.
Під час співу коляд до церкви увійшло декілька поліцистів з інспектором та суперінтендантом. Прихильники єпископа показували на тих, хто співав і розмовляв. Йому вияснили, що ніхто не думав переривати Богослужбу, але не бажають слухати єпископа, який не слухає і бунтується проти свого безпосереднього зверхника, Голови ПУКЦеркви Патріярха Йосифа. З тим поліція від’їхала, залишивши двох поліцистів для порядку на вулиці.
Під Церквою відбулась зібрка на Патріярший Фонд, яка дала понад 100 фунтів. Також роздано около 300 примірників Послання Патріярха до вірних у Вел. Британії.
Після цих подій, суперінтендант поліції попросив до себе на розмову делегатів Патріярхального Комітету, і тоді показалось, що:
Єпископ вимагав від поліції охорони, бо мовляв на його життя приготовляється замах, проти нього є мала група «фашистів і бувших СС-ів», і поліції був поданий список. Суперінтендант сказав що в майбутньому задоволиться запевненням Патріярхального Комітету, що не буде забурень порядку; він бачить, що його впроваджено в блуд, бо наперід говорили поліції про фашистів і націоналістів, а в катедрі спів називали комуністичною роботою.
Комітет за Патріярхат виготовив докладний рапорт-зажалення на поведінку єпископа і вислав його до папського нунція та до Патріярха.
Поліцію викликано на зарядження єпископа двічі в Лондоні, а крім того ще в Нотінґгемі (о. Єфрем Мигаль — василіянин), у Брадфорді (о. А. Кушка — василіянин) та в Олдгемі (о. Т. Тисак). Загальна опінія є така, що цим єпископ знеславив нашу Церкву, скомпромітував себе і перестав бути єпископом українців католиків.
Стало відомим, що єпископ Горняк виєднав для себе допомогу від Східньої Конґреґації у висоті 34 000 фунтів для розподілу священикам, які його підтримають.
Про послання до вірних у Вел. Британії противники Патріярха вперто твердили, що це фальсифікат, або що Патріярх побоявся його опублікувати на письмі і тому переслав магнітофонну запись. Це неправда, бо послання було видрукуване у «Вістях з Риму» з 7 лютого 1976 р. ч. 1-6, за підписом Йосиф Патріярх.
Патріярхальний Комітет в Лондоні видав 18 січня 1976 р. листівку ч. 20, авторства мґр. Любови Поврозник. Вона ставиться дуже критично до викликання поліції, питає «чи не йде єп. Горняк слідами тих, що приводили ворогів на наш гарний і хрищений край… все це кінчилося руїною…» «Хто ж відповідатиме за родинні розбиття», «Хто ж відповідатиме… що … нуртують думки про перехід до Української Автокефальної Православної Церкви?» Дальше листівка з огірченням критикує намагання єп. Горняка виступати «духовним батьком» і закликає «посилити працю, щоб він чимскоріше залишив великобританський терен, бо таких «духовних батьків» у Помісній Українській Католицькій Церкві не треба»…
До подій на терені Великої Британії зайняло становище Українське Патріярхальне Світове Об’єднання за Єдність Церкви і Народу (УПСО), своїм Комунікатом із 17-го січня 1976 р. УПСО стверджує що Патріярхат існує і що із загального фронту відступили єпископи Августин Горняк, Андрій Сапеляк та Мирослав Марусин, які пішли по лінії бажань Східньої Конґреґації. Зокрема Кир Августин Горняк вже в Римі відсепарувався від своїх вірних, заборонив своїм священикам поминати та визнавати Патріярха Йосифа, не взяв участи в Синоді, у своєму «Пастирському слові» нарушив авторитет нашої Церкви, та звільнив двох священиків, які поминали Патріярха. УПСО зверталося листовно до Кир Августина, але він не відповів. А вершком анормальних відносин було покликання поліції до катедрального храму на Різдво, коли вірні співали колядки і тим не хотіли допустити Владику до слова, бо він не підчиняється Голові своєї Церкви. Вкінці УПСО закликає Кир Августина Горняка особисто оправдати себе перед Патріярхом Йосифом.
На оселі СУМ Тарасівці, при кінці січня 1976 р., відбувся крайовий з’їзд патріярхальних діячів, при участі около 300 осіб. Були домагання перейти до акції для приспішення усунення єпископа Горняка. Центральний Патріярхальний Комітет приготовляється до авдієнції у папського леґата.
Протипатріярхальне «Українське Пресове Бюро» в Лондоні, в комунікаті ч. 1, подало вістку про те, як на Різдво 1976 р. не допустили єп. Горняка до проповіді співанням коляд. Це саме пробували зробити і 11-го січня 1976 р., але прийшла поліція і проповідь була сказана. Комунікат твердить, що в цій демонстрації взяли участь «виключно партійні особи групи Стецька та їх прихильники». Кумунікат прихильників єп. Горняка цю демонстрацію гостро засуджує.
Українське Пресове Бюро не є в Комунікаті ближче опреділене, одначе зворотна адреса є адресою Об’єднання Українців у Великій Британії — централі мальниківців.
Преса про різдвяні події
Лондонський Таймс, із 12 січня 1976 р., звітує про події на Різдво і в день 11 січня. Тайме пише, що основою суперечки є бажання вірних піднести Кардинала Сліпого до гідности патріяршої, тоді коли єп. Горняк підтримує відмовну поставу Папи. Єп. Горняк подав причини своєї постави, які зводяться до знаних аргументів Східньої Конґреґації про принцип територіяльности, неможливість виконувати патріярший уряд в Україні і про конечність підпорядкуватися рішенню Папи; дальше, єп. Горняк не вірить, що патріярший уряд можна створити самою сильною волею вірних. Одначе він каже, що можливим було б надати Кардиналові Сліпому почесний титул патріярха і про це (єп. Горняк) в грудні 1975 р. писав до Папи, але ще він не дістав відповіді (та й напевно і не дістане, бо пропозиція нерозумна). Один із демонстрантів заявив, пише Тайме, що вірні будуть продовжувати протести, бо єпископ не прислухується до поглядів вірних, спертих на правах ПУКЦеркви.
Стаття в Таймсі є невтральна. Іншою є стаття в Дейлі Телеграф, із 17.1.1976 р., авторства ДавидаФлойда, кореспондента від комуністичних справ. Автор, невірно поінформований єпископом, згадує Різдвяне послання Кардинала і пересторогу в ньому, що в результаті невизнання його патріярхом, будуть заворушення і ексцеси. Автор, з ноткою тенденцій, пише: «Кардинал Сліпий, 83, викликав серйозний конфлікт в його Церкві на Заході, коли дозволив проголосити себе «Патріярхом». «Це сталося дорогою повного спротиву папському рішенню проти створення Українського Патріярхату. Кардинал зв’язався з екстремними українськими націоналістами («бандерівцями») і намагається підірвати авторитет тих єпископів, і священиків, які погодились із рішенням Папи».
Дальше є представлений життєвий шлях Блаженнішого, а вкінці є наведені слова Патріярха: «Я сказав їх Святості: якщо Ваша Святість не визнає патріярхату, хтось інший це зробить — слідуючий папа, або ще пізніший».
У відповідь на статтю в Дейлі Телеґраф, Патріярхальний Комітет у Лондоні написав листа до редакції цеї газети із виясненнями і уточненнями. Також протестного листа вислав о. Марунчак, із критикою джерел інформацій кореспондента.
Згадана вже польська газета в Джерзі Ситі Нови Дзеннік принесла вістку про події в Англії. Після передання причин відмови Ватикану, газета покликається на інформації із католицького Католік Геральд з Великої Британії, який добачує причину конфлікту у Ватиканській «остполітік».
