(Під повищим заголовком появилася стаття,
у французькому журналі «Ля Круа», за 8 листопада 1979 р.)
У числі за 18 листопада, «Католицька документація» публікує важну виміну листів між Російською Православною Церквою і римським Секретаріятом Єдности, яка наступила , після замішання викликаного в деяких екуменічних кругах листом, що його недавно написав Папа Іван Павло II до кардинала Сліпого з нагоди тисячоліття християнської України (Ля Круа з 16 жовтня). «Вияснення» й заява Ватикану, виглядає, були добре сприйняті православною Церквою. Але, виганяючи одного італійського священика, оскарженого в контактах з українцями, совєтський уряд має намір цим дати осторогу католицькій Церкві.
Дня 19 березня Папа висловився з похвалою, в листі до кардинала Сліпого, про закорінення християнства в Україні і пригадав, що в 1596 р. «Берестейська Унія» стала актом народження Української Церкви об’єднаної з Римом. Того листа опубліковано два місяці пізніше (Католицька Документація з 3 червня).
Лист Московського Патріярха. Дня 4 вересня митрополит Ювеналій, уповноважнений для зовнішніх справ московського патріярхату, написав листа до кардинала Віллебрандса, голови римського Секретаріяту Єдности. Лист Івана Павла II, каже зокрема цей російський церковний достойник, «виглядає, що противорічить духові рішень II Ватиканського Собору та що йде назад, коли взяти до уваги відносини, які постали після Собору між римською католицькою Церквою і місцевими православними Церквами». Митрополит Ювеналій підкреслює особливо твердження Івана Павла II про Берестейську Унію: «Апостольська Столиця завжди прив’язувала до цієї унії надзвичайну вагу». Це він коментує ось такими словами: «Цей уривок викликує враження зміни в екуменічній лінії Апостольської Столиці, коли мова про зв’язки з православними Церквами і коли мова про екуменічну приязнь між Церквами». Коротко і, запевняючи, що він бажає уникнути «непотрібної полеміки чи непорозуміння», митрополит просить щоб Рим вияснив проблему «уніятизму», себто східніх Церков, об’єднаних з Римом.
Кардинал Віллебрандс відповів довгим листом з 22 вересня на цього листа Російської Православної Церкви. Він говорив з Папою про порушені питання і «в його імені» відповів. (Випускаємо цитований уривок листа Віллебрандса до митроп. Ювеналія, бо вище друкуємо цього листа повністю).
Видається, що вияснювальний лист кардинала Віллебрандса, якого формулювання представлено Іванові Павлові II, вповні задоволив Російську Православну Церкву. Приклад цього можна бачити в листі, що його московський патріярх Пімен вислав два тижні тому до Европейської Конференції Церков в Ля Кане (Крета): патріярх два рази хвалив Римську Католицьку Церкву і контакти, які вона нав’язала з Конференцією. Інший факт, що іде в тому самому напрямі, це делегація російської Церкви, в якої склад входять чотири архиєпископи, яка перебуватиме у Франції від 9 до 24 листопада і матиме важні екуменічні контакти.
Цікавий випадок. Якраз у тому контексті деякого напруження відносно католицької України треба згадати неймовірний випадок, що трапився 2 листопада в Москві і який агенція ТАСС дуже підкреслила. «Заарештовано католицького італійського священика о. Бернарда Вінченцо, коли він прибув втретє до СССР, щоб передати поважну суму грошей деяким протисуспільним елементам української уніятської Церкви». Цей священик зробив навіть дещо більше, підписуючи «визнання» вини, в якому кинено обвинувачення проти Івана Павла II, кардинала Сліпого, українського єпископа Корниляка (екзарха для українців в Німеччині, який недавно пригадав, що з’єднана Церква живе в катакомбах з трьома тайними єпископами і біля 400 священиками).
Того священика опісля прогнано з країни «з уваги на його покаяння».
За допомогою тієї афери, яка, мабуть, тягнеться від двадцяти років, бо так добре її зааренжовано, Кремль хоче без сумніву заявити Ватиканові, — який може тут і ні при чому, — що український націоналізм далі залишається забороненим предметом і що промови Івана Павла II про права людини, як теж оборона української Церкви об’єднаної з Римом, викликають у Москві чутливі реакції.
Не можна було краще заявити світові, що Російська Православна Церква, як така, може діяти тільки в рамцях, що їх встановила держава.
