Четвертий з’їзд Ради Українських Громадських Організацій за Патріярхальний устрій Української Католицької Помісної Церкви, яка діє на терені Канади, відбувся дня 30 червня цього року в Торонто, в навечер’я Конгресу Українських Католицьких Організацій Канади. З’їзд РУГО не був масовим, бо згідно з статутом Ради до неї належать тільки правні члени — громадські організації, а на з’їзді були заступлені делегатами тільки поодинокі більші осередки української діяспори в Канаді. Та не в кількості учасників справа…
Вже саме приміщення нарад з’їзду, заля школи при церкві св. о. Миколая творило святочну та поважну атмосферу. З портретів поглядали на присутніх сам Патріярх Йосиф та його визначний звеличник, колишній господар цього дому та церкви, бл. п. о мітрат д-р Богдан Липський.
З’їзд розпочато, за звичаєм, Святою Літургією в його ж наміренні, що її відслужили о. мітрат І. Сиротинський та о. декан Р. Ганкевич. Наради відкрив діючий голова РУГО, ред. Михайло Хом’як із Едмонтону. Згідно із звітом верифікаційної комісії, приявні були делегати, крім найбільшої кількосте місцевих, із Торонто, теж із Гамільтону, Сент Кетринс, Тандер Бей, Монтреалу, Вінніпегу, Едмонтону, а навіть була одна делегатка із найбільше віддаленого Ванкуверу. Патріярхальний рух в Америці репрезентували: інж. Василь Колодчин із Детройту секретар У ПСО, який разом із уступаючим головою РУГО ред. М. Хом’яком увійшов до почесної президії з’їзду, та о. Білоголовський із Боффало, керівник патріярхальної радіопрограми.
З’їздові прислали привіти численні громадські організації, між ними і управа Братства українців-католиків Канади; привітав його теж окремим письмом митрополит Максим Германюк із Вінніпегу.
З’їздом проводила ділова президія під головуванням о. декана Р. Ганкевича. Секретарювали мґр Р. Стахів та інж. В. Мороз.
Теперішній голова РУГО, заслужений діяч українського Патріярхального руху, склав звіт із своєї каденції, яка розпочалася з’їздом у Едмонтоні дня 27 червня 1980 р. У звітовому часі голова втримував широкі зв’язки, телефонічні, кореспонденційні та дорогою особистих зустрічей із Блаженнішим Патріярхом Йосифом, з українською католицькою ієрархією в усьому світі, з проводом УПСО та громадськими організаціями у різних країнах, які теж змагають до закріплення українського патріярхату, з католицькою пресою та світськими організаціями. Був теж у Римі на відзначенні двадцятиліття звільнення з неволі Патріяхра Йосифа. Там відбув теж численні авдієнції, між ними і в Святішого Отця.
Звітування із осередків у Канаді було передане на З’їзді й виявило, що в поодиноких місцевостях праця велася зусиллями та ініціативою нечисленних здебільшого одиниць, хоч загал мирян був рішуче прихильний ідеї патріярхату. Діяльність полягала головно на влаштовуванні концертів та академій у річниці Блаженнішого Патріярха, інформаційних доповідей, у поширенні журналу «Патріярхат» та в збірках і імпрезах з прибутком на «Патріярший Фонд».
В дискусії заторкнено широко організаційну структуру РУГО та можливість переведення її із системи правних на систему фізичних членів. Це умасовило б її та краще популяризувало б ідею патріярхату. Для розглянення та розв’язки цього нелегкого питання вибрано статутову комісію під головуванням ред. М. Хом’яка.
В новій каденції провід РУГО перейшов із заходу Канади (Едмонтон) на схід. Головою обрано о. декана Р. Ганкевича із Гамілтону, Онтаріо, який в останній час виявив широку ініціятиву в організуванні цієї округи. Дотеперішній голова, ред. М. Хом’як ввійшов автоматично до управи. Заступником голови обрано Романа Ломаґу, а дальшими членами управи: ред. Василя Дідюка (Торонто), Богдана Кульчицького (Гамілтон), інж. Богдана Яцева (Торонто), мґра Лесю Щур (Лондон), д-ра Михайла Марунчака (Вінніпег), інж. Ярему Савку (Монтреал), мґра Григорія Якимечка (Едмонтон), п. Марію Белей (Ванкувер), мґра Михайла Бойчука (Саскатун). До Контрольної Комісії обрано: інж. Романа Стахова та мґра Павла Копачівськоґо, обох із Гамілтону, та мґра Григорія Порохівника з Едмонтону.
В рамках пополудневої сесії З’їзду прочитано дві доповіді ред. М. Хом’яка: «Чому необхідне завершення патріяршим устроєм Помісної Української Католицької Церкви?» та «Пекучі завдання крайового Товариства та єпархіяльних товариств під сучасну пору». Доповіді були старанно опрацьовані та сперті на поважних даних з історії Церкви та церковного права. То ж не диво, що із залі надійшов внесок видрукувати їх окремим виданням, щоб удоступнити ширшому колові зацікавлених.
У цій же частині голова Товариства «Свята Софія», о. д-р В. Дацько, подав на прохання приявних інформації про це Товариство. Воно оформилося правно в різних країнах, згідно з бажанням Блаженнішого Патріярха Йосифа та в кожній країні перебрало на себе одну ділянку, якою досі опікувався «Патріярший Фонд». Так Т-во «Свята Софія» в Канаді відповідає за видання і вже видано кілька дуже потрібних посібників. У своїх резолюціях З’їзд запевнив повну підтримку Товариству.
Вислано привітальні телеграми: Святішому Отцеві Іванові Павлові II з подякою за його дотеперішню опіку над нашою Церквою-Страдницею та до їх Блаженства Патріярха Йосифа, з запевненням повної готовости прямувати шляхами, які він визначив. Подібні думки як у телеграмах були висловлені теж і в резолюціях З’їзду. У дальших резолюціях З’їзд виявив глибоку пошану до героїчних змагань підпільної Української Католицької Церкви та запевнив, що ми перебуваємо у постійному молитовному єднанні з нею. Згадуючи трагічну річницю 50-ліття великого голоду в Україні, З’їзд засудив цей плянований і переведений Москвою геноцид. Знайшла відгук у резолюціях також і незавидна доля українців-католиків у сучасній Польщі. Поставлено вимогу створити для них окреме українське єпископство.
У дальших резолюціях З’їзд звернувся до владик Української католицької Церкви в діяспорі, висловлючи надію, що вони будуть підтримувати всі майбутні задуми їх Блаженства Патріярха Йосифа та що до синодів української католицької ієрархії будуть допущені теж представники мирян.
Варто завважити, що ввесь З’їзд пройшов серед настрою повного взаємного зрозуміння, навіть якщо довелося узгіднювати розбіжні погляди. Але завжди, однако, відчувалося оте Шевченкове «єдиномисліє», яке лучить людей спільного світогляду та однієї мети. З’їзд закінчено «Молитвою за Патріярха» композитора І. Недільського. У звуках цієї молитви можна було відчути спільну надію, що змагання українського Патріярхального руху таки закінчиться бажаним успіхом, остаточним формальним визнанням Патріярхату Помісної Української Католицької Церкви.
ЛХЩ
