(у 90-річчя з дня народження і 65-річчя священства)
У крутому перехресті подій сучасности, об які зударяємося, та людей, з якими зустрічаємося, між бистрим чергуванням святкувань, які нас підбадьорюють, та ювілеїв, які нас заохочують, на бурхливому виднокрузі нашого українського життя, як у поневоленій батьківщині, так і на чужині, зокрема для нас, українців, розсіяних по цілому світі в діяспорі, виділяється одна велика подія, вирізняється одне вагоме святкування-ювілей, вирисовується одна визначна особистість. Це героїчний мученик, Ісповідник Божої правди на землі та воїн Божий, Блаженніший Патріярх Йосиф І, провідник і Мойсей нашого народу, котрого 90-річчя з дня народження і 65-річчя ієрейських свячень відзначають всі українці-католики цього року в цілому світі.
Великі це річниці й вийняткові, бо це ювілей мужа, що став гордістю не лише українського народу, але також і Вселенської Церкви. Починаючи торжественним ювілейним святкуванням в Римі з дня 17 лютого ц.р. і протягом цілого року всі українці-католики відзначають, в Україні тайно, далі від каґебівського ока, а у вільному світі явно, цей благословенний подвійний ювілей Голови Помісної Української Католицької Церкви, Блаженнішого Патріярха Йосифа І. Благословенний він тому, що виходить далеко поза межі особистого ювілею, а стає святом цілої нашої Церкви і народу, виявом змагань за основні права нашої Церкви і народу, за самостійність, за самоуправу, за помісність, за Патріярхат.
Заходами Товариства за Патріярхальний Устрій Помісної УК Церкви у Франції відбулися в неділю, дня 21 лютого 1982 р. в Парижі, ювілейні святкування. Почалися вони архиєрейською службою Божою в Соборі св. Володимира Великого в Парижі, щоб молитовно з’єднатися і піднести наші окремі молитви до Всевишнього Господа і Пречистої Діви Марії та всіх Святих за здоров’я Патріярха Йосипа І та подякувати Господеві Богові, що допоміг Йому дожити патріяршого віку, 90-річчя, за Його незрівняну працю на славу Божу та добро нашої Помісної УКЦеркви й українського народу. Богослужбу відправив владика Володимир Маланчук, екзарх українців у Франції в асисті о. д-ра М. Василика, генерального Вікарія і о. шамб. канц. М. Левенця при участі представника архиєпископства Парижу, монс. Декан, генерального Вікарія для всіх Східніх Церков у Франції і ректора Університету Наукового Католицького Інституту, монс. Корню. Церква була переповнена вірними з Парижу і найближчих його околиць, як при нагоді найбільших торжеств. Було багато французьких гостей з католицького наукового світу, між ними директор Екуменічного Інституту при Католицькому Університеті, проф. Карве. Співав хор при катедрі в повному складі, підсилений співаками-солістами із сусідньої Бельгії, під дир. Віри Дратвінської. У великому молитовному і духовому піднесенні слухали вірні цієї виїмкової Служби Божої і насолоджувалися голосами солістів Одарки Мазурик — сопрано і Петра Кутного — тенора.
Вже давно вірні не чули такого гарного співу.
Після Св. Євангелії о. д-р Василик виголосив відповідну до торжества проповідь, яка своїм змістом полонила серця вірних. Проповідник розгорнув широку панораму тернистого шляху ювілята, накресливши прикмети духа і характеру під пасторальним, науковим і церковним аспектами, зокрема як на архипастиря і патріярха, наголосив змагання за історичні права, за помісність УКЦеркви.
При кінці Служби Божої монс. Декан виголосив проповідь, в котрій вітав зокрема нашого Патріярха від імені архиєпископа Парижу монс. Жан-Марі Люстіже. Опісля згадав про своє знайомство з Патріярхом при нагоді відвідин українських вірних у Франції в 1970 p., який зробив на нього незабутнє враження. На закінчення звернувся українською мовою і підніс многолітствіє для Ювілята-Патріярха. Владика Володимир у французькій мові подякував за слова признання і підніс «многая літа» для Папи Івана Павла II, для Патріярха Йосифа І і цілого українського народу, що їх хор відспівав з особливою набожністю.
Після полудня о год. 17-ій відбулася Святочна Ювілейна Академія в залі при 61 рю Мадам у Парижі при великій кількості учасників. Зваживши на всенаціональну важливість Ювілята, в академії взяли участь українці різних політичних середовищ без різниці віроісповідання.
Програму ювілейної академії започаткував хор при катедрі св. Володимира Великого в Парижі Молитвою за Патріярха, що її авдиторія прослухала стоячи. Особливі християнські й патріотичні почування оволодівали душами присутніх під час цієї Молитви, бо в особі Патріярха народ бачить символ християнської і національної єдности.
Ключевою точкою програми свята була доповідь проф. д-ра В. Янева, ректора Українського Вільного Університету. Перед самою доповіддю прелеґент привітав присутніх на залі представників УКЦеркви, наукових і громадських установ. Опісля запропонував відспівати молитву «Під Твою милість» за успіх проведення свята, що її вся авдиторія відспівала стоячи.
У своїй святочній доповіді, виголошеній з питомим доповідачеві мистецьким хистом, подав характеристику найдостойнішого Ювілята, як науковця-богослова, ректора-реформатора богословських студій, перетворюючи Велику Семінарію на Богословську Академію у Львові, яка випустила понад 550 священиків, як основника Богословського Наукового Товариства, що видало низку цінних наукових праць. Під час першої інвазії Галичини большевиками Митрополит Андрей потайки висвячує Ювілята на архиєпископа Львова з правом наслідства на митрополичий престіл. Під час другої інвазії большевики цілковито зліквідували УКЦеркву, заарештувавши всю її ієрархію. Чудом тільки врятувався Ювілят після 18-річного ув’язнення на Сибірі. Опинившись у вільному світі, Блаженніший не перестає розбудовувати УКЦ. Блаженніший не тільки висунув справу патріярхату Помісної УКЦеркви, але також поклав сильні основи для розбудови помісности і єдности УКЦеркви, здвигнувши Собор Св. Софії в Римі, рятуючи від знищення історичний храм Жировицької Богоматері, закупивши обитель для оо. Студитів, основуючи Український Католицький Університет, музей і бібліотеку. Все це — важливий об’єднуючий чинник для Помісної УКЦеркви. Як основу своєї доповіді прелеґент взяв поему І. Франка «Мойсей», яка є цілковитою аналогією життя й дій Блаженнішого Патріярха. Не забракло також на Його тернистому шляху — злих духів пустині Азазелів, які пішли проти Глави нашої Церкви, виломившися з-під Його юрисдикції, обкидаючи Його різними наклепами. Довгі оплески були найкращим відгуком на прекрасну доповідь.
Наступною точкою програми був виступ знаної вже довгі роки парижанам співачки Одарки Мазурик, сопрано. Вона виконала три пісні: «Богородице Діво» — А. Гнатишина, «Тече вода в синє море» — М. Фоменка і «Садок вишневий» — М.Лисенка. Як завжди перед тим, співачка заблистіла своїм талантом. У неї не тільки голос милозвучний, але й сильний і вирішальний у всіх регістрах, дуже добра дикція і артикуляція та майстерність у нюансах, що вказує на добру школу, яку пройшла співачка.
Знана вже з чисельних виступів перед паризькою публікою і на провінції у Франції рецитаторка О. Кукловська виступила двома наворотами, виконуючи поему Я. Креховецького «Архипастиреві і Батькові Йосифові» і уривки із поеми І. Франка «Мойсей». Обидві рецитації були виконані на високому мистецькому рівні, з великим чуттям.
Жіночий квартет у складі: О. Мазурик, В. Дратвінська, Н. Білогоцька і О. Кукловська виконали дві пісні: «Нехай стане молитва моя» — Д. Бортнянського і «Діва Марія» — М. Фоменка. Бездоганним виконанням цих пісень квартет здобув собі загальне признання публіки.
Програму Академії закінчив хор, виконуючи дві пісні: Молитву із опери «Запорожець за Дунаєм» — С. Гулака-Артемовського — «Владико неба і землі» з теноровим сольом молодого співака з Бельгії Петра Кутного. Голос співака звучав вирівняно в усіх регістрах, тембр голосу приємний. Співак має всі завдатки стати професійним співаком, яких у нас обмаль.
Між двома піснями на тлі хору виступив голова Т-ва за Патріярхальний Устрій ПУКЦ у Франції, відчитуючи привіти, що наспіли від поодиноких організацій у Франції. Опісля відчитав уривки із «Послання Блаженнішого Патріярха Йосифа» з нагоди завершення 90 літ життя.
Заключною точкою програми була «Молитва» М. Лисенка, виконана хором. У всіх піснях хор вив’язався задовільно, даючи мистецьке обрамування свята. В тому заслуга дириґентки хору В. Дратвінської.
Українці у Франції, сповнені великим почуттям вдячності Достойному Ювілятові за Його безмежної любови і посвяти своїй Церкві й народові, Його страдницького шляху від Митрополита, через 18 літ сибірських концтаборів та моральних страждань від своїх і чужих у вільному світі, як Патріярха, своєю участю у торжествах гідно віддали шану найбільшому Синові України нашої доби.
