В суботу, 2 вересня 1984 p., заходами Українського Патріяхрального Світового Об’єднання, у Пассейку, в залі церкви св. Миколая, відбувся другий з черги симпозіюм на тему «Український екуменізм».
У симпозіюмі взяли участь українці — православні й католики. Перший такого роду екуменічний симпозіюм відбувся минулого року під час Світового Конгресу Вільних Українців у Торонто — Канада. Ред. Василь Пасічняк, організаційний референт Крайової Управи Українського Патріярхального Товариства в США, відкрив симпозіюм, привітавши голову УПСО д-ра Богдана Лончину, доповідачів та учасників. Він попросив архимандрита Любомира Гузара, щоб той провів молитву. Після цього керування симпозіюмом передав д-рові Богданові Лончині, який, у свою чергу привітав учасників і представив доповідачів на симпозіюмі. Слід підкреслити, що це було тількищо по похоронах св. п. Патріярха Йосифа, тому всі присутні постанням з місць і однохвилинною мовчанкою вшанували його пам’ять. Б. Лончина при цьому відмітив, що св. п. Патріярх Йосиф знову започаткував екуменізм серед українських Церков. Пам’ять про нього надовго залишиться між нами. Б. Лончина висловив думку, що ми, українці, під оглядом екуменізму далеко позаду від інших Церков, а, зокрема, римо-католицької. Згадав про грецького єпископа, який говорив на тему екуменізму. Знаємо, що розходження грецької Церкви від римо-католицької є далеко більші, ніж наших Церков — Української Православної і Католицької. Ми, українці, несемо важку спадщину, ми повинні її позбутись, бо це нам перешкоджає у нашій праці й стремлінні до того євангельського, щоб було одно. Нашим симпозіюмом бажаємо створити кращу атмосферу нашої спільної приязні й пошани та самопізнання. Після короткого вступу Б. Лончина представив першого доповідача проф. В. Ленцика, який говорив на тему »Екуменічні думки Митрополита Андрея Шептицького».
Проф. Василь Ленцик виголосив дбайливо опрацьовану доповідь про Слугу Божого Митрополита Андрея. У ній все було названо й належно підкреслене та добре виголошене. В ній були всі біографічні деталі життя і діяльности Слуги Божого Андрея, всі його заслуги для Церкви й українського народу. Також були згадки про заходи і спроби Митрополита Андрея на полі українського екуменізму. Доповідач також підкреслив, як Митрополит Андрей розумів завершення нашої Церкви патріярхатом. Як він ставав в обороні Українськовї Православної Церкви, яку старались знищити поляки,відмітив Велеґрадські конгреси, що їх ініціятором був Митрополит Андрей. Доповідь була обширна, змістовно багата, й учасники її прослухали з великою увагою, але її маленьким недотягненням було те, що вона заторкувала багато тем, а не одну, як було запляновано у симпозіюмі, а саме екуменізм. Очевидно, були згадки про екуменізм тут і там, а тема була: Екуменічні думки Митрополита Андрея Шептицького.
Другим доповідачем був проф. Іван Коровицький, який говорив на тему «Екуменізм у добі Митрополита Петра Могили». Доповідач підкреслив на вступі своєї доповіді, що у питанні екуменізму ми повинні стати на реальний ґрунт, ми повинні пригадати собі, що було 300 чи більше років тому. Це нам дасть можливість краще розглядати питання екуменізму під сучасну пору. Спершу доповідач кількома реченнями зупинився на біографічних властивостях Митрополита Петра Могили, який був молдаванином з походження. Петро Могила спершу вступив до Києво-Печерського Манастиря. Згодом став його архимандритом. Він належав до високоосвічених осіб. Доповідач підкреслив, що в даному моменті нас цікавить Митрополит Могила, як той, що старався поєднати наші вже роз’єднані Церкви. Нам в першу чергу треба просвітлити часи, у яких жив Митрополит Могила. Нагадав фрагменти зустрічі Могили з Смотрицьким і як останній переконував першого приступити до унії. Про це Смотрицький повідомив Митрополита В. Рутського, який в цій справі написав листа до Могили, але не відомо, чи Могила на нього відповів. В цій матерії є деякі документи у ватиканському архіві. Щож тут ішлося про поєднання Русі з Руссю. Доповідач відмітив, що Петро Могила у ранніх своїх роках був хитливий і мінливий, але в останніх своїх роках стояв твердо на православних основах. Трудно сказати, на скільки справді Петро Могила був заанґажований у екуменізмі. Про це ще треба вести досліди. Про те, що українці бажали мати свого патріярха, свій Патріярхат може також послужити лист Симона Петлюри, у якому він писав, що Українська Православна Церква матиме свого патріярха. Доповідач проф. Куровицький цікаво представив аспекти проблем нашого роз’єднання на церковному відтинку, але без певної візії і перспективи.
Після виголошення двох доповідей учасники ставили питання і висловлювали свої думки. Слово займали проф. Євген Перейма, інж. Іван Кравчук, проф. Франк Сисин, ред. Василь Пасічняк, д-р Дарія Миндюк і о. Василь Іващук. Зокрема о. В. Іващук підкреслював, що у доповіді першого доповідача було замало наголошено і вказано на екуменічні практикування в щоденному житті Митрополитом Андреєм Шептицьким.
Підсумки до виголошених доповідей і своє розуміння цих питань виголосив архимандрит Любомир Гузар. Він виголосив глибоковдумливі думки, підкреслюючи, що ми почали ставити не дуже ще сміливі кроки на відтинку екуменізму. Ми, католики і православні, почали один до одного приглядатись, себе взаємно пізнавати. Ми можемо багато взаємно навчитись. Ми спільно працювали на культурній, громадській, політичній та інших ділянках нашого життя, за винятком церковної. Слід мати на увазі, що поділ увели люди, увели ми і ніхто інший. Поділ не належить Церкві, поділ противиться Христовій Церкві. Ми вислухали доповіді про двох наших великих церковних мужів. Ми сьогодні стоїмо на раменах цих великих людей-мужів, але вони не погоджувались з тоді існуючим поділом у нашій колись одній Церкві, і обидва змагали до об’єднання, та, на жаль, до цього не дійшло. Ми також стараємось працювати і прагнути до тієї ж самої єдности. На жаль, в цьому чомусь серед нас існує якийсь острах. Православні ставлять собі питання: що з нами станеться, коли ми об’єднаємось. Це саме питання ставлять перед собою католики. Як буде виглядати наша Церква після об’єднання?
Нашим завданням є виробити собі візію нашої об’єднаної Церкви. Слід підкреслити на підставі фактів, що наша Українська Католицька і Православна Церкви майже формально перестали на Україні існувати. Все ж таки ми хочемо накреслити прикмети нашої Церкви, як ми собі її уявляємо: 1. Наші Церкви треба у першу чергу відмежувати від наших сусідів. 2. Характер Українських Церков повинен спиратись на власних традиціях, не шукати чужих запозичень. Помісність, внутрішня ідентичність і свідомість, що ми є тою Церквою скріплять єдність з іншими помісними Церквами. Ми, як Українська Церква, не хочемо творити якоїсь синтези від часів Андрея Первозванного. Ми прийшли заступати східню традицію. Ми уявляємо собі єдність віри, любови і зв’язки між поодинокими Церквами. У висліді Українська Церква не буде виглядати ні як Українська Католицька Церква, ні як сьогодні Українська Православна Церква, бо ми повинні повернутись до євангельських часів.
Гасло — поєднання Русі з Руссю нам цінне, але додаймо до нього, — стараймось це робити своїми силами і стараймось його оживляти і здійснювати. Це на початок було б велике діло. Об’єднання мусить прийти від народу. Добре, що Митрополит Петро Могила прислуховувався до думки народу. Митрополит Андрей говорив, що скільки разів договорювались, але цього не піддержав народ. Слуга Божий Андрей у Брюсселі сказав, що ділити Церкву на католиків і православних чи протестантів не є правильно, але треба ділити на тих, що хочуть того об’єднання, і тих, що не бажають. Доброю засадою екуменізму є об’єднання, але воно мусить випливати з бажань народу. Приходиться нам приєднувати приємне і неприємне, але це життя. Ми нашими маленькими кроками стараємось здійснювати велике діло. Сьогоднішній симпозіюм — це наш черговий гарний крок до зближення, до кращого зрозуміння самих себе.
Голова Крайової Управи інж. Олесь Пришляк подякував доповідачам за їхній цінний вклад праці й попросив о. Василя Іващука з Української Православної Церкви провести молитву.
М. Галів
