Передати повністю святочну атмосферу ювілейних святкувань, що відбулись від 20-23 вересня 1979 р. є дуже трудно, бо це тільки можна відчути. На ювілейні святкування з’їхались українці з цілої української діяспори у вільному світі: з далекої Австралії, Аргентини, Англії, Бразилії, Бельгії, Німеччини, Австрії, Югославії, Польщі Франції, Канади і CШA. Це були менші й більші групи. До чесленніших груп можна назвати США, Англія, Німеччина, Австралія, Канада. Всіх учасників було між 1700-1800 осіб. Число учасників говорить дуже багато, якщо взяти до уваги, що український Рим поза нечисленними нашими монашими обителями, релігійно-церковними осередками, як семинарії і патріяршим двором не існує. Ця численна участь говорить наочно, що Блаженніший Патріярх є тією унікальною індивідуальністю й історичною особистістю, який мобілізує, об’єднує і обновлює українське життя. Остається незаперечним фактом, що Блаженніший Йосиф започаткував новий період у нашій Помісній УКЦеркві у діяспорі. Вірні нашої Церкви пішли за ним. Серце раділо, коли приходилось бачити так численно зібраних, які приїхали до Вічного Міста поклонитись святим місцям і щоби своїми щирими молитвами відзначити і звеличити 50 річчя Синоду українського єпископату під проводом Слуги Божого Андрея, що відбувся у тому ж таки Римі 1929 p., 40 річчя єпископського свячення Патріярха Йосифа, що його довершив на святоюрській горі, в 1939 р. Слуга Божий Андрей й два інші ювілеї, що несуть печать нашого Патріярха, це посвячення собору Святої Софії, який став символом і центром Помісної УКЦеркви у діяспорі та зокрема IV Архиєпископський Синод що є каменоугольним для нашої Церкви, бо на ньому всі наші владики одноголосно приняли Патріярхальний устрій Помісної УКЦеркви. Цей Синод має своє особливо важливе значення та вагу. Мабуть треба віддалі часу — перспективи, щоби його в комплексі всіх важливих подій, що стались на протязі 15 років дати належну та правильну оцінку. Без сумніву, ці історичного значення ювілеї правильно оцінили наші владики, священики і миряни.
Пролог
Кілька днів перед святкуваннями приїжджали до Риму українські миряни. Не плянованим прологом до ювілейних святкувань у Римі можна зарахувати участь численної української громади в окремій спільній авдієнції у Святішого Отця Івана Павла II на просторій площі св. апостола Петра в Римі. Серед моря учасників на спільній авдієнції у Папи, що відбулась 19 вересня в 6 годині після обіду українська участь своєю чисельністю була помітна. В цій авдієнції також взяли участь священики і наші владики, що приїхали на святкування. Це була довга процедура. Святіший Отець Іван Павло II говорив про родину — супруже життя, яке під сучасну пору подекуди втратило свої питоменні властивості. Після цього слідували привітання та вирізнення поодиноких присутніх національностей та паломничих груп з різних місцевостей. До паломників, яких окремо вітав Папа належали й українці. Папа Іван Павло II в українській мові привітав українців, які прибули до Риму, щоби відзначити 40 річчя єпископських свячень Кардинала Йосифа Сліпого. При цьому Папа вітав українців сущих в Україні й діяспорі. З уст українських паломників пронеслось грімке многолітствіє для Папи Івана Павла II. День був теплий, соняшний — погідний, мила Гримаса з усмішкою на устах та висловленими словами привіту Папою Іваном Павлом II створили серед українських учасників піднесений настрій з певним коментарем — все ж таки Папа — слов’янин має інше відчуття і зрозуміння до своїх братніх слов’янських народів.
До прологу ювілейних святкувань також треба згадати вістку, яка блискавично рознеслась між прочанами і також пішла у світ про те, що єп. Мирослав Марусин відвідав Патріярха Йосифа й що бере участь у синодальних нарадах наших владик під проводом Патріярха Йосифа. Не в одного серед мирян в очах стояли слези радості. Радість і піднесення серед українських прочан у Римі були великі. Ще в четвер вечір відбулось святочне посвячення пропам’ятної таблиці бувших вояків — комбатантів в соборі Св. Софії, яке довершив Патріярх Йосиф. Все відбулось величаво. Підготовка до головних ювілейних святкувань проходила добре. Атмосфера радости й надій постійно зростала. Перед прочанами стояло одне без відповіді питання — чи приїде на наші святкування Святіший Отець Іван Павло II? Хоч на це ніхто не давав відповіді, але існувало якесь переконання, що напевно буде.
Початок ювілейних святкувань
Ювілейні святкування почались в п’ятницю, 21 вересня 1979 р. соборною Службою Божою в 5 годині. Римське небо вкрили чорні хмари. Вже з ранку почало дощити. На площі собору Святої Софії почали з’їжджатись прочани. Незважаючи на погану погоду серед учасників був бадьорий настрій. Між вірними вже говорилось й коментувалось, про те, що закінчилися синодальні наради. Як нам відомо то управа Українського Патріярхального Світового Об’єднання за єдність Церкви й народу робила старання, щоби їх представники були хоч пасивними учасниками нарад, але з цього нічого не вийшло. Деякі владики були за тим, але не всі. В таких випадках рішення владик повинні бути однозгідні. Відомо, що обговорювано питання підготовки до святкувань 1000 річчя хрещення України. На іншому місці друкуємо комунікат з нарад українського єпископату. Наради проходили у спокійній та діловій атмосфері. І цим фактом миряни також раділи.
На тлі такої атмосфери українські прочани зібрані в Римі почули з ватиканського радіо вістку про те, що на опорожнілий престіл Філядельфійської Митрополії назначено митрополитом о. д-ра Мирослава Любачівського. Це сталось без порозуміння й консультації з Патріярхом Йосифом. Відомо, що Патріярх Йосиф був подав трьох кандидатів, яких не взято до уваги. Ця вістка розвіяла піднесену й багато надійну ювілейну атмосферу серед мирян. Перше питання на устах не тільки мирян, але й священиків, як нам відомо деяких владик було, чому тепер, чому знехтувано право нашої Церкви, нашого єпископату на чолі з Патріярхом Йосифом? Чому, чому, чому… В очах численно зібраного Божого Люду згасли вогники радости. На голову хмарами насувались різні думки. Багато нишком пускали слези. Багато ставило собі питання: чому нашому Патріярхові Йосифові, який стільки витерпів в більшовицькій дійсности за Христову віру, за Христову правду, як також за приналежність до Апостольської Столиці, а також тут у вільному світі, в центрі вселенського християнства переніс стільки різних шикан і у день Його ювілейних святкувань завдали такого важкого удару. Та ж це очевидне, що це зроблено з премедитацією і то з сторони тих які закликають не до будь-якої любови, але християнської любови, любови за яку не раз треба життям платити, як це нам утвердив наш Христос Спаситель. На жаль, це сталось не в перше. Пригадаймо номінацію на митрополичий престіл у Філядельфії єп. Йосифа Шмондюка, якого проголошення сталося під час Українських римських днів 1977 p., коли наш Патріярх відзначав ювілей 60 річчя священства, де також були численно зібрані миряни. І постає питання, чому така безоглядність, чому така, вживжи грубого слова рафінованість Апостольської Столиці? Ось ця болюча, несподіванка, в час ювілейних відзначень, немов чорним рядном прикрила всі наші святкування в Римі.
Треба було мати силу волі й витривалість, щоби розвіяти чорні, чорні хмари, що вкрили український церковний небосклін. Своєю маєстатичною появою Патріярх Йосиф викликав у зібраних прочан радість, всі встають, спонтанно його оплескують і скандують — хай живе Патріярх. На соборі Святої Софії заграли дзвони і розпочались ювілейні святкування соборною Архиєрейською Службою Божою, яку відправив Патріярх Йосиф у сослуженні всіх присутніх владик, отців мітратів, отців крилошанів і багато священиків. В чудових хоральних молитвах, які співав чікаґський хор під диригентурою Романа Андрушка, церкви свв. Володимира й Ольги, забувається цей великий біль та душею й думками переноситесь у глибоко-бездонний зміст св. Літурґії.
Митрополит Максим Германюк виголошує проповідь, підкреслюючи значення день свята який святкує наша Церква Успіння Божої Матері, а поруч з тим відмічає ювілей Патріярха Йосифа. «Молитвою за Патріярха» і «Боже великий» закінчено благодарственну соборну Службу Божу. В суботу були відправлені торжественні св. Літургії: в соборі Св. Софії відправляв Патріярх Йосиф, у Малій Семинарії відбулось висвячення священика Євгена Небесняка, яке довершив митрополит Максим Германюк, у Базиліці св. ап. Петра була відправлена торжественна архиєрейська Служба Божа на гробі св. Йосафата і на патріяршому дворі була відправлена торжественна Служба Божа у каплиці свв. Сергія і Вакха перед жировицькою Божою Матір’ю.
В суботу, у п’ятій годині, у великій авдиторії Паляццо Пійо, біля базиліки св. Петра відбувся величавий ювілейний концерт з досить довгою програмою. Простора заля була майже заповнена. В концерті виступив мішаний хор «Прометей» з Чікаґа, церкви свв. Володимира й Ольги під дириґентурою Романа Андрушка, який розпочав програму концерту «Кантатою на честь Блаженнішого Патріярха» — А. Гнатишина, «Прийдіте воспоїм, людіє» Д. Бортнянського і Б. Кудрика до слів о. М. Шашкевича «Псальми Русланові». Мішаний хор СУМ-у з Англії під дириґентурою С. Гуньки виконав: «Іже херувими» і «Україно мати кат сконав». Жіноче тріо з Чікаґо Марія Костелина (сопран), Олександра Савин (мецо-сопран) і Віра Сурівка (альт) виконали: «Чужино» — Китастого і «Вечірня пісня». Жіночий хор «Діброва» з Мюнхена під дириґентурою Марії Гарабач виконав три пісні. Знову з Англії балетний гурток СУМ-у в хореографічному зіставленні П. Дністровика та під мистецьким керівництвом Е. і В. Макогона виконав «гаїлку» й «коломийку». З сьольовими точками виступили: Христина Липецька (меццо-сопран) з Дітройту, — виконала арію з опери Богдан Хмельницький К. Данкевича «Заснув мій друг» і Я. Степового «Думку» та скрипаль Адріян Британ виконав С. Людкевича «Арієтта» і М. Лисенка «ІІ Українську рапсодію» (оп. 18). Обоє солісти виконували свої соля при фортепіяновому супроводі Надії Савин. З деклямаціями виступили: Зоя Когут, — прочитала дві свої поезії «Отченаш» і «Осанна» та Наталка Ковалишин, — продеклямувала поезію Б. Стефанишина: «На пошану Патріярхові». Святочне слово присвячене Патріярхові Йосифові сказав Владика Ізидор Борецький з Торонта. Слово до поломників, що його виголосив о. Веренфрід ван Страатен було винятково вдумливим. Він сказав: … «Ви українці маєте бути об’єднані — єпископи, священики, духовенство і миряни — у визнанні прав вашої Церкви. Як ви одержите згідність з низу, ви також напевно одержите визнання згори тому, що там де згода, там і перемога!» Ювілейну промову виголосив проф. д-р Володимир Янів. Слід згадати виступ Марти Гарасовської, яка з чуттям прорецитувала уривок з «Собору» Гончара. Під кінець хор «Прометей» з Чікаґо виконав солідно опрацьовану Г. Давидовського поему «Україна» в якій соля заспівували: Ліда Коханюк, Осип Шарун і Василь Зарицький. Блаженніший Патріярх Йосиф склав щиру подяку виконавцям концерту та учасникам, що не пожаліли грошей, часу і труду та приїхали, щоби звеличити ювілеї нашої Церкви. «Молитвою за Патріярха» і «Боже Великий», що співали всі хори разом закінчено величавий ювілейний концерт В неділю, 23 вересня в соборі Святої Софії була відправлена торжественна соборна Служба Божа, яку відправляв Патріярх Йосиф у сослуженні всіх присутніх у Римі владик, й великої кількости священиків та мирян. Проповідь виголосив Владика Ізидор з Торонта. Під час Служби Божої співав чікаґський хор.
Під час спільного обіду владик з священиками на чолі з митрополитом М. Германюком у залі УКУ голова управи УПСО проф. П. Зелений привітав всіх владик і священиків в імені Управи УПСО і передав слово д-рові Василеві Маркусеві, який подав коротку інформацію про відбутий III з’їзд УПСО пляни та перспективи. Підкреслив позитиви й неґативи мирянського руху та вказав на необхідність, щоби всі складові чинники Божого Люду, себто миряни, священики і владики були співзвучні, а це є запорука росту й розвитку нашої Помісної УКЦеркви під проводом Патріярха Йосифа.
В неділю, в сьомій годині вечером в одній з найкращих заль Риму, в Кавалері Гілтон відбувся святочний ювілейний бенкет в якому взяло участь понад 800 осіб. На жаль ще багатьом прийшлося повернутись, бо не було більше вільних квитків на бенкет. На центральному місці сидів наш дорогий Патріярх Йосиф з своїми владиками протоархимандритом, архимандритами, митратами й визначними особами українського громадського й політичного життя та діячами мирянського руху. Господар бенкету проф. д-р Леонід Рудницький коротким словом привітав Патріярха Йосифа і представив осіб за президіяльними столами та після того всім побажав смачної вечері. Головну промову виголосив Владика Іван Прашко з Австралії. З короткими промовами виступили: проф. Петро Зелений від Українського Патріярхального Світового Об’єднання за єдність Церкви й народу і о. д-р Микола Комар з Канади від Світового Т-ва Священиків їм. св. Андрея. З короткими привітальними промовами виступили: прем’єр Ярослав Стецько від Організації Українських Націоналістів (революціонерів), пані Анна М. Баран від Світової Федерації Українських Жіночих Організацій, д-р Рома Навроцька від Т-ва Св. Софія, ред. Ілля Дмитрів від Союзу Українців у Великій Британії і Центрального Патріярхального Комітету в Англії, д-р Микола Ценко від ЗУАДК-у і ред. Василь Пасічняк від українських, політичних в’язнів. У мистецькій частині виступила Христина Липецька при фортепіяновому супроводі Надії Савин. Під кінець бенкету увезено окремо приготований ювілейний торт з написом 40 річчя, на бенкетову залю перед стіл Блаженнішого Патріярха при готелевій обслузі з смолоскипами. Заключне слово сказав нам дорогий Патріярх Йосиф, яке подаємо нижче.
* * * * *
Світла Громадо!
Преосвященніші Владики, Всечесніші Отці,
Преподобні Сестри, Святочна Громадо!
Цим бенкетом закінчуємо щасливо згадку наших великих ювілеїв і ними приготовляємось до щасливого ювілею 1000-ліття нашого охрещення. Дай, Боже, нам всім його діждати. Дякую Вам всім за щирі слова, за участь і все, що зробили Ви тут, щоб українське ім’я і українська правда були відомі в Римі, в світі і до краю землі. Спасибі Вам!
І цей бенкет є теж торжественною точкою наших святкувань. Ви могли тут висловити Ваші побажання, Ваші думки; Ви могли говорити своїм серцем. Висновком Ваших слів і почувань є одне: Наша Церква завдяки трудам Патріярха і Вашим, завдяки терпінню цієї Церкви в Україні, без уваги на насильне включення її у московську патріярхію, існує вже як патріярша Церква! Статус патріяршої Церкви є єдиною можливістю відгородити християнське життя в Україні, відсепарувати себе раз на завжди від московської патріярхії і усунути трагічну у наслідках переяславську угоду. Патріярший статус стане заборолом перед зазіханнями московської патріярхії і перед включенням нашої Церкви в латинську. Цей патріярший статус, пам’ятайте, не вмирає, бо не ідеться про мою особу. Він існує, ми його здобули і з ним ідіть відважно у дальшу майбутність з Божим благословенням. Бог з нами!
Дяка хай буде милосердному Господеві за всі благодаті в минулому і хай ця наша надприродна вдячність буде запорукою Божого благословення для нашого майбутнього!
Благословенний Ти, Христе Боже наш, що дав їду і всяке благо у свій час. Наповни нас теж Духом Твоїм Святим і перебувай з нами по всі дні нашого життя. Амінь.
23-го вересня 1979 р. Б.
+ Йосиф Патріярх і Кардинал
Молитвою «Боже великий» і «Молитвою за Патріярха» закінчено святочний бенкет з приводу історичного значення ювілеїв нашої Помісної УКЦеркви.
Епілог
Трудно подати всеохоплюючу оцінку довгих ювілейних святкувань в одній короткій статті. Тут зроблено натяки на те, що було, але не було місця на те, щоби сказати як було, тому подамо хоч кількома словами загальну оцінку. Очевидно можна було багато чого зробити інакше, а може навіть й краще.
Треба безсторонньо визнати, що святкування відбулись гідно, величаво і достойно та на високому церковно-релігійному й культурному рівні. Найбільш істотним в цьому було те, що існувала нерозривна концепція Вселенського Собору Ватиканського II «Божого Люду», себто існувала єдність владик, священиків і мирян. Ось ця спільність трьох компонентів, що складається на Божий Люд розбивала всі чорні хмари, що укрили наш український небосклін та знаходили ясні промені надій кращого завтра. Всі ми переконані і віримо, що хресна дорога ще незакінчена і нам треба терпеливо видержати, але у безперестанній праці. І всі ми з заслезеними очима гордились і раділи своїм дорогим Патріярхом Києво-Галицьким і всієї Руси, Блаженнішим Йосифом, а Патріярх Йосиф радів всіма нами, що ми прийшли поклонитись і привітати Його з так величними історичними ювілеями нашої Помісної Української Католицької Церкви.
м. г.
