З доземним поклоном Патріярхові Йосифові
Хоч на кінець січня і початок лютого 1983 р. були заповіджені хіротонія нового Владики Михайла Гринчишина, ЧНІ, відбуття чергового синоду нашої Церкви і зв’язані з тим імпрези, 91-ші уродини і 20-ліття звільненя з каторги на волю Патріярха Йосифа, то представники мирян приїхали на той час до Риму, щоб скласти доземний привіт свойому українському Мойсеєві — Патріярхові Йосифові. І так з різних кінців української діяспори приїхали миряни до Вічного Міста — Риму, щоб тут спільно з Патріярхом Йосифом помолитись за його здоров’я та подякувати Всевишньому за всі Його ласки.
З цією самою ціллю невелика група у числі сім осіб: проф. Тома Бирд, Марія Форостина, Оксана Климович, Василь Колодчин, Романа Навроцька і автор цих рядків 4 лютого 1983 р. з летунського майдану Кеннеді, у Нью-Йорку, у вечірніх годинах відлетіла до Риму. На летовищі перед відлетом були присутні Віра Шумейко з Андрієм Ластовецьким з рамени подорожньої компанії «Кобаснюк Агенція», щоб для своїх клієнтів полагодити всі потрібні формальності. Одному з нашої групи в дорозі на летовище трапилась непередбачена трудність, але Богу дякувати, в останній хвилині, вже перед самим відлетом літака, він прибув. Після деякого спізнення відлету велика літаконосна споруда Ті-Даблю-Ей типу 747, в якій всі місця були зайняті, піднеслась у повітря і зникла за хмарами.
Між небом і землею
Ми провели ніч між небом і землею. Після всіх інформацій, що їх подала обслуга літака, була подана вечеря. Потужна споруда прорізувалась у просторі, прямуючи у призначеному напрямі. В тому часі дехто дивився на фільм, інші щось читали, а ще інші дрімали. В такій атмосфері можна було дещо передумати і не одне пригадати. Тому рік, без порівняння, велика українська група з США також летіла до Риму, щоб привітати Патріярха Йосифа з 90-річчям його унікального і багатогранного життя, а цим разом з 20-річчям звільнення з більшовицької каторги на волю. Хто міг, тому двадцять років передбачити, що 71-річного каторжника, тодішнього Митрополита Києво-Галицького, а сьогодні Патріярха Йосифа, будемо мати велику нагоду і щастя вітати з двадцятиріччям звільнення з каторги на волю. Іншими словами, хто міг подумати, що будемо підсумовувати двадцятирічне незрівнянно багате змістово-творче життя на волі Патріярха Йосифа у центрі вселенської Христової Церкви у Римі. А ось сьогодні це стало дійсністю. Хоч як повищі думки були підбадьорюючі, бо за двадцять років Патріярх Йосиф зробив багато, трудно тепер
дати повну оцінку того всього, для цього потрібно перспективи часу, а все ж таки на душі був неспокій. Поставали сумніви й підозріння, бо ж останні події (маю на увазі лист кард. Владислава Рубіна, а також всякі потягнення і передбачення про дальше майбутнє) захмарювали українське церковне небо. Перед відлетом наші миряни прощали нас в дорогу і просили: «Привозьте тільки добрі новини, добру благовість». За цю добру благовість, щоб вона здійснилась, треба працювати і молитись.
Чи в цьому є Боже Провидіння, чи тільки збіг обставин, трудно з певністю сказати, але на час відзначення двадцятиріччя звільнення Патріярха Йосифа на волю припало відбуття чергового Синоду Української Католицької Церкви, що має також своє вагоме значення. Цей черговий Синод, правда з ласки, себто з благословення Папи Івана Павла II, треба сподіватись, буде до деякої міри підсумком пройденого, а може і визначенням дальшого майбутнього нашої Помісної Церкви. Незалежно від всього, цей Синод, не знаючи, як він закінчиться, буде безсумнівним здобутком довголітніх змагань Патріярха Йосифа за привернення історичних прав нашої Помісної Церкви.
Роздумуючи над двадцятилітнім ювілеєм Патріярха Йосифа, синодами нашої Церкви та думками на цю тему, що були висловлені на сторінках журнала «Патріярхат» за лютий ц.р. у статті о. д-ра Ігоря Мончака п.н.: «Священний синод української католицької ієрархії», в якій було чимало цікавих моментів, де при кінці автор цієї статті поставив питання створення ефективного синодального проводу, не подаючи до цього розв’язки, як це повинно статись,— викликало багато різних питань та здогадів.
За тих тільки двадцять років активного спілкування з ватиканськими чинниками у справах нашої Церкви, а зокрема у питанні підвищення нашої Церкви до гідности патріярхату, як також і перед тим можна було багато навчитись і не в одному переконатись про себе самих, наших владик, наших приятелів і противників. Все минуле нам виразно і безсумнівно підкреслює, що без свойого власного і сильного «я» важко не тільки відзискати наші історичні права, але і встоятись на тих же самих позиціях. Тут знову пригадуються документи з львівських синодів в роках 1891 і 1897, в яких синодальні отці підкреслили такий момент: «Ми вірили в нашу добру справу і навіть не догадувалися, що на нашу святу і чесну працю підноситься злобна затія, що на ділах синоду заважить тяжка рука могучого противника». («До історії львівських синодів з років 1891 і 1897», стор. 3). Хто ж був тим «могучим противником…»?
В суботу, о 10 годині ранку на летунському майдані Леонардо Да Вінчі щасливо приземлився наш літак, і нас зустрів погідно-соняшний усміхнений Рим. На летовищі вже чекав на нас з машиною молодий богослов Давид Семків. В дорозі з летовища від нього ми довідались про загальну ситуацію, хто і звідки вже приїхав до Риму, а кого ще сподіваються. Бенкет, що був на пошану Патріярха Йосифа передбачений на суботу, 5 лютого ц.р. перенесено на вівторок, 8 лютого. Всі ми примістились у Патріяршому Дворі при П’яцца Деі Монті, де нас привітав все гостинний о. д-р Стефан Гарванко та наші гостинні сестри. Від тих, що приїхали раніше, ми довідались, що Синод проходить добре.
Синод української католицької ієрархії
Синод розпочато у неділю, 30 січня 1983 р. торжественною архиєрейською Службою Божою у храмі Св. Софії, у якій взяли участь всі наші владики на чолі з Патріяхром Йосифом, а дияконував о. крилош. Павло Когут. Крім цього, в Службі Божій сослужило понад десять священиків. Згідно з проханням єпископа-номіната Михайла Гринчишина в цей час відбулась його хіротонія. Під час Служби Божої співали учні Малої Семінарії і Колегії Св. Софії під керуванням о. д-ра Івана Музички. Перед відчитанням Євангелія відбулись обряди хіротонії єпископа-номіната о. Михайла Гринчишина, ЧНІ, яку довершив Патріярх Йосиф при співучасті митр. Максима Германюка і митр. Стефана Сулика. Апостольську Столицю на хіротонії заступав Владика М. Марусин, який відчитав папську буллю. Буллю українською мовою прочитав генеральний вікарій екзархату у Франції о. мітрат М. Василик. Владика Михайло Гринчишин склав ісповідь віри та присягу вірности вселенському архиєреєві, Папі Іванові Павлові II, та своєму Главі та Батькові Блаженнішому Йосифові. Владика Максим Германюк виголосив змістовну проповідь українською і французькою мовами.
На хіротонії були присутні: канадський римо-католицький єпископ, представники українських монаших чинів — Редемптористи, Василіяни, Селезіяни, Студити, сестри-монахині та миряни. Під кінець нововисвячений Владика Гринчишин висловив усім щиру подяку. Владика Гринчишин займе місце хворого Владики В. Маланчука, ЧНІ, у Франції.
Після закінчення торжественної архиєрейської Служби Божої відбулося святочне відкриття Синоду українських католицьких єпископів, яке довершив Патріярх Йосиф, виголосивши коротке вдумливе слово, що його друкуємо нижче.
Слово Блаженнішого Патріарха Йосифа на відкритті Синоду
Преосвященні Владики,
Дорогі Браття і Сестри!
«Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що благословив нас всяким духовним благословенням у Христі!»
Такі почування наповняють серця наші у тій хвилині, коли починаємо з Божою поміччю, з небесним благословенням черговий Священний Синод Української Церкви, нашою волею і бажанням скликаний, з благословенням Святішого Отця Івана Павла Другого, і з молитвами та духовною співучастю всіх вірних нашої Церкви в Україні і на поселеннях сущих.
Це історична подія в житті нашої Церкви, це благодать Божа для росту нашої Церкви в Христовім спасеннім ділі серед нашого народу, це чудо Боже серед нас і серед лукавого світу. І не є це перебільшенням. Коли в тисячолітній історії нашого народу і нашого християнства ми зазнали стільки руїн, поразок, невдач, поневолення і переслідування з наругою, — чудом Божим, силою Божою ми піднімалися, оживали, росли. Сказати можна б за Соломоном: «Праведник з біди спасеться, замість нього влетить в неї безбожник». Праведністю, молитвами і упованням на Бога батьків наших ми спаслися. Наші Синоди є виявом живучости і розвитку нашої Церкви.
Згідно з древньою традицією християнського сходу, як Отець і Глава Церкви Руси-України, відкриваю цей наш Священний Синод. Молю Духа Святого, щоб благословив нас, уділив нам мудрости і страху Божого, дав нам високе почуття відповідальности дітей Божих перед Богом, святою Церквою і нашим многостраждальним народом, щоб дав нам силу мужности, відваги, а над усе — єдности й любови.
Святий Душе Істини, що всюди єси і все наповняєш, прийди і вселися в нас і очисти нас від усякої скверні, благослови Священний Синод цей, його учасників і ввесь народ наш. Просвіти і скріпи Владик присутніх і тих відсутніх. Дай їм духа мудрости і кріпости. Просвіти серця і уми наші.
Дорогі Владики! Будьмо вірними синами Вселенської Церкви і добрими пастирями Церкви Руси-У країни, щоб ми в єдиномислії і одними устами славили Бога в Тройці Єдиного на збудування Церкви — Тіла Христового і спасення душ наших. Амінь.
Ватикан, 30 січня 1983 р.
+ Йосиф Патріярх і Кардинал
* * * * *
В імені папи Синод привітав кард. Авґустин Казаролі, як також префект Священної Конґреґації для Східніх Церков кард. Владислав Рубін, що їх прочитав секретар Східньої Конґреґації Владика Мирослав Марусин. Текст привітань друкуємо нижче. Владика Марусин також склав привітання і побажання для Синоду від себе особисто.
* * * * *
Привітання Папи Івана Павла II і Священної Конґреґації
для Східніх Церков Владислава Кардинала Рубіна
Високодостойному і Блаженнішому Владиці Йосифові Кардиналові Сліпому, Львівському Верховному Архиєпископові Українців.
Вселенський Архиєрей вітає з найбільшою радістю та батьківським почуванням Високодостойного Владику Йосифа Кардинала Сліпого, Львівського Верховного Архиєпископа українців та всіх українських католицьких ієрархів, зібраних при гробі святого апостола Петра та довкруги Христового намісника, щоб їм у єдності сердець та злученім братньою любов’ю відправити їх Синод. Він то умоляє Божественних Благодатей Святого Духа і заступництва Пресвятої Богородиці Цариці Апостолів, щоб дії Синоду увінчались найкращими успіхами на добро та розквіт цілої Української Католицької Церкви. А на знак особливого свого благовоління і запоруки небесних дарів уділяє всім з цілого серця апостольське благословення.
З Ватиканського двору, дня 29 січня 1983 р.
Авґустин Кард. Казаролі Державний Секретар
* * * * *
До цього батьківського привіту Святого Отця Христового Намісника на землі смію додати сердечні побажання для Блаженішого Верховного Архиєпископа та всіх Отців Синоду від Священної Конґреґації для Східніх Церков, від Високопреосвященного Владики Кардинала Владислава та від себе особисто, щоб Всевишній Господь благословляв праці Синоду на добро і на славу Української Католицької Церкви і всього українського народу.
Рим, 30 січня 1983
+ Мирослав Архиєпископ
* * * * *
Слід завважити, що архиєп. Мирослав Марусин, хоч і є українським владикою, але під сучасну пору не виконує архипастирських обов’язків для українських вірних, бо є секретарем Східньої Конґреґації, тому він формально не є членом ієрархії Української Католицької Церкви ні не бере участи у Синоді. Також слід завважити, що з перших повідомлень у пресі про відбуття Синоду випливало, що у цьому Синоді буде брати безпосередню участь Папа Іван Павло II. Передбачування не здійснились. У Синоді не брав участи ніхто з ватиканських чинників. Іншими словами, наради Синоду відбувалися виключно при участі всіх наших владик під головуванням Патріярха Йосифа, який з огляду на своє здоров’я і вік, не міг увесь час бути присутнім, тому під час його відсутности Синодом провадив коадьютор Владика Мирослав Любачівський. Крім згаданого Владики Мирослава Любачівського у Синоді брали участь митрополити: Максим Германюк і Стефан Сулик; єпископи: Ніль Саварин, Ізидор Борецький, Іван Прашко, Платон Корниляк, Андрій Сапеляк, Августин Горняк, Василь Лостен, Єфрем Кривий, Єронім Химій, Дмитро Ґрещук, Іннокентій Лотоцький, Роберт Москаль, Мирон Дацюк і Михайло Гринчишин, всіх — 18. На Синод не прибули з причини хвороби і через вік єпископи: Йосиф Мартинець, Володимир Маланчук і Йосиф Сеґеді з Югославії. До цього належить додати, що у Синоді не взяли участи владики з України, але про них у своєму слові згадав Патріярх Йосиф, де він говорить: «Просвіти і скріпи владик присутніх і тих відсутніх»…
Наради Синоду відбувались у Ватикані. В загальному переважала думка, що наради проходили у діловій атмосфері. До цього причинилась дбайлива підготовка Секретаріяту Синоду, що був покликаний Патріярхом Йосифом і затверджений папою в особах Владики Сапеляка і ділового секретаря о. д-ра Ігоря Мончака. Без сумніву, їм належить велике спасибі. Всі питання, поставлені на порядок нарад, були добре опрацьовані й представлені з додатковими прилогами. Також виглядало, що це був один з найбільше дбайливо приготованих синодів, які проходили у тісній співпраці Патріярха Йосифа та Патріяршої Капітули.
Заходами ділового секретаря, о. д-ра Ігоря Мончака, який брав участь майже у всіх нарадах Синоду, вийшло чотири Комунікати, у яких подавались загальні проблеми і питання, що були на програмі дня.
Варто підкреслити додатній факт. Миряни не вперше були разом з владиками у Римі. Але попередні рази, за винятком деяких, в загальному не можна було з владиками говорити, на жаль, вони старались уникати зустрічі з мирянами. Може, якщо ці зустрічі й розмови були б перед тим, вони напевно принесли б загальну користь. Цим разом,власне, виявилось це відмінне відношення владик до мирян. З ними можна було зустрінутись, говорити, навіть у деяких випадках подискутувати. Це надавало загально-доброї, а подекуди й щирої атмосфери. Варто б цю добру практику зберегти, а вона напевно допоможе нам вийти не з одної складної ситуації.
Одною з дуже важливих і життєвих справ нашої Церкви є те, що Синод обговорив і прийняв статут Священного Синоду Української Католицької Церкви. Цим покладено твердіші основи під синодальне правління нашої Церкви. Невідомо, наскільки до цього статуту включено з статуту, який був прийнятий на одному з попередніх синодів? Звичайно, ухвалений статут на Синоді у лютому 1983 р. увійде в життя щойно після затвердження його Папою Іваном Павлом II.
Як довідуємось, на програмі нарад Синоду була також порушена і, мабуть, вирішена дуже болюча справа вітки нашої Церкви у Великій Брітанії. З різних поголосок можна було винести переконання, Що ця справа буде також по-родинному розв’язана. Віримо, що наші брати в Англії нарешті могтимуть знову спокійно, без хвилювань і різних перепон проводити своє релігійно-християнське життя. В тій ситуації ми повинні знаходити справжню дружньо-родинну атмосферу. Вимагаймо від наших владик всепрощення, але рівночасно намагаймось самі мати це основне всепрощення своїм винуватцям і переступникам. Це не означає, що ми маємо перестати дальше працювати! Маймо завжди на увазі найважливішу Божу заповідь — Любов, бо це є основа основ Христової Церкви, на яку нам звертали увагу святі апостоли і великі християнські мислителі. Можна сподіватись, що після довгих, довгих терпінь непорозумінь в Англії ці болючі питання будуть напевно у недовгому часі розв’язані. Остаточно цю проблему усвідомили всі наші владики, як також деякі Римські Курії.
З розмови з деякими впливовими чинниками Східньої Конгрегації випливало, що у ватиканських колах є змінена позиція по відношенні до єп. А. Горняка. На цю зміну в першу чергу мало вплинути опублікування листа кард. В.Рубіна. На моє запитання, чи була офіційна заборона не друкувати, відповідь була: вся кореспонденція Священної Конгрегації для Східніх Церков не є для публічного відома. Так, єп. А. Горняк у своїй заїлій ненависті до своїх вірних у Англії перейшов межі всякої пристойности, а останньо навіть пішов проти своїх покровителів, що його на протязі семи років віддано піддержували. До часу збанок воду носить. А все ж таки шкода, що А. Горняк не пробував сам цей конфлікт наладнати, а можна було це осягнути, але для цього треба було мати крихітку доброї волі. Конфлікт на церковному полі у Англії — це добра лекція для нас усіх — мирян, священиків і владик, включно з ватиканськими чинниками. З цього варто зробити належні висновки, але це зараз не на часі. Не знаємо, які в цьому відношенні винесені остаточні рішення Синоду, що мають бути предложені папі для затвердження. Просім Всевишнього Господа Бога, щоб зроблені заходи для поладнання конфлікту у Англії були завершені, а це буде великою перемогою і досягненням для нашої Помісної Церкви-Страдниці.
Під час нарад обговорювано проблему малого покликання до священичого стану. Це складне і нелегке питання до розв’язання. Також обговорювано питання підготовки до відзначення 1000-ліття християнства в Україні. На жаль, про це багато говориться, але покищо тільки говориться, не видно жодних конкретних заходів, а часу залишилось не багато. Наші владики повинні трохи поцікавитись, що в цьому напрямі робиться у наших сусідів росіян, не згадуючи вже там, на батьківщині, але тут, у вільному світі. Повинні познайомитись з літературою, яку вони видають на англійській мові. Роблю на це тільки натяк, але це — надзвичайно серйозна справа.
Священний Синод, мабуть, порушив низку інших питань, але всі вони засекречені. Сподіваємось, що на рішення Синоду не покладено карантини, як це сталося із Синодом з листопада-грудня 1980 p., що його ухвали по сьогодні не були проголошені. Наради Синоду закінчились у п’ятницю, 11 лютого.
На передостанню сесію нарад був запрошений секретар Священної Конґреґації для Східніх Церков Владика Мирослав Марусин для устійнення деяких актуальних питань. Наради Синоду закрив своїм батьківським словом Патріярх Йосиф. В суботу, 12 лютого, о 9:30 ранку був відправлений Молебень на гробі св. Йосафата у базилиці св. Петра, який відслужив коадьютор Владика Мирослав при співслужінні двох митрополитів — Максима Германюка і Стефана Сулика. На Молебні були присутні всі учасники Священного Синоду, всі монаші чини, українські римські осередки, семінарії й українські миряни й священики, що приїхали звеличити Патріярха Йосифа з його ювілеєм і днем народин. Після цього отці Священного Синоду на чолі з Патріярхом Йосифом мали авдієнцію у Папи Івана Павла II, яка тривала 40 хвилин. Під час цієї авдієнції пристуніми були кард. В. Рубін, Владика Мирослав Марусин і єпископ-номінат Крижевецької єпархії в Югославії Славомир Мікловш. На щире і тепле привітання Патріярха Йосифа в українській мові у відповідь Папа Іван Павло II прочитав українською мовою довшу промову, яка у неділішньому числі «Осерваторе Романо» появилась на передовій сторінці. Обидві промови повністю передруковуємо на іншому місці. Авдієнцію закінчено молитвою до «Марії — Матері України» та «Марії — Матері Церкви», що її провів римський архиєрей.
В неділю, 13 лютого о 4:00 год. по полудні у храмі Святої Софії всі синодальні отці на чолі з Патріярхом Йосифом відправили соборну архиєрейську Службу Божу з нагоди його 91 уродин. Після цього відбулась спільна трапеза, під час якої Патріярхові складали привітання, бажаючи йому, ще довго очолювати нашу Помісну Українську Католицьку Церкву.
Виняткова імпреза на УКУ
У неділю, 6 лютого 1983 р. о 3 год. після обіду, у соборі Святої Софії відправлено соборну архиєрейську Службу Божу, яку відслужив Владика Ніль Саварин при сослуженні Владик Івана Прашка, Ізидора Борецького, Платона Корнеляка, Андрія Сапеляка та при співучасті багатьох священиків. Під час Служби Божої дияконував о. д-р Іван Дацько, а асистою займався о. Петро Стецюк. Як завжди, хором керував о. д-р Іван Музичка. Владика Ізидор Борецький виголосив проповідь, яку нав’язав і присвятив двадцятиріччю звільнення з більшовицької каторги на волю Патріярха Йосифа. Після закінчення св. Літургії відбулось посвячення пропам’ятної таблиці на пошану сл.п. генерала Романа Шухевича — Тараса Чупринки у крипті Св. Софії, обряди посвячення довершив Патріярх Йосиф при участі коадьютора Мирослава, митрополитів, владик, священиків, сестер-монахинь, монахів і мирян. Панахиду співали учні Малої Семінарії і студенти богословія під керівництвом о. Івана Музички.
По закінченні Панахиди у залі Українського Католицького Університету відбулась спільна зустріч всіх учасників з Патріярхом Йосифом. Зустріч відкрив коротким, але вдумливим і зворушливим словом о. Іван Музичка, нав’язуючи до двадцятилітнього ювілею звільнення їх Блаженства Патріярха Йосифа. Під час цієї чисто родинної зустрічі з Патріярхом Йосифом виступили з промовами: голова проводу ОУН і бувший голова правління відновлення української державности 30 червня 1941 р. Ярослав Стецько, голова Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) д-р Богдан Лончина, від Антибольшевицького Бльоку Народів Слава Стецько, голова Крайового Українського Патріярхального Об’єднання на Велику Брітанію інж. Теодор Кудлик, в імені СУБ-у Іван Равлюк, від Об’єднання Українських Жінок у Англії Ніна Марченко, від СУМ-у в Англії Я. Деременда, від Пласту і КОДУС-у в Англії інж. Ярослав Гаврих. В дальшому складали короткі привіти і «Дар Любови» від різних відділів у Англії — Маркіян Шептицький, Антін Тисячний, Т. Матчак, М. Яцків, Литвин від хору у Манчестері, голова колишніх вояків Микитин й інші. Зустріч закінчено відспіванням коляди і Молитвою за Патріярха. Після цього учасники зустрічі підступали до Патріярха Йосифа, який уділяв патріярше благословення. На закінчення заходами Патріяршої Капітули була приготована перекуска, солодке і сода. Учасники ще довго в дружньо-родинній атмосфері провели час при розмовах. Слід підкреслити, що поява Патріярха Йосифа викликає в учасників велике зворушення і навіть сльози на очах. Перед нашими очима була постать біблійного Мойсея, який у довгій і трудній дорозі до обіцяної землі втомлений, але не переможений згоряв. Нові покоління пішли у віки з його духом печаттю. Стоїть відкритим питання, а як буде у нас?.. Напевно, підемо й ми у віки з печаттю духа Патріярха Йосифа.
Бенкет на пошану Патріярха Йосифа з нагоди двадцятиріччя звільнення з каторги на волю
Заходами найближчого оточення Патріярха Йосифа, себто о. архимандрита Івана Хоми, о. д-ра Івана Музички, о. д-ра Івана Дацька, о. Петра Стецюка й інших, у вівторок, 8 лютого 1983 р. у готелі «Колюмбус» біля Ватикану у вечірніх годинах відбувся бенкет на пошану Патріярха Йосифа з нагоди 20-річчя його звільнення з більшовицької каторги на волю. Бенкет був добре приготований під організаційним оглядом. У бенкеті взяли участь багато церковних достойників Римської Церкви, всі учасники, владики українського Священного Синоду, священики, монахи і сестри-монахині, амбасадори і дипломати, визначні мирянські діячі та миряни.
За головним столом сиділи: Патріярх Йосиф, а поруч з ним кард. Владислав Рубін, кард. Анджело Россі, кард. Сільвіо Одді, кард. Умберто Моцціні, кард. П’єтро Паляціні, кард. Опіліо Россі та кард. Джузеппе Казорія. Також було передбачене місце для Державного Секретаря, кард. Авґустіно Казаролі, який був перед початком бенкету на коктейлі, але з уваги на невідкладні обов’язки не міг довше залишатися.
Перед бенкетом відбувся коктейль, на якому запрошені гості, кардинали, єпископи, амбасадори і дипломати безпосередньо привітались з Патріярхом Йосифом. Учасники мали нагоду познайомитись із собою та перекинутись кількома словами. Після цього гості перейшли до окремої залі, де відбувся бенкет. Слід підкреслити, що атмосфера була відмінна від попередніх подібних імпрез. Справді атмосфера була святочна і величава. Цим разом ми не були зігноровані, прийшли високі ватиканські достойники, не тільки з куртуазії, але щоб справді щиро привітати нашого Патріярха Йосифа з двадцятиріччям його звільнення на волю. Прийшло багато визначних церковних і світських гостей, щоб достойно і гідно привітати унікальну у наш час людину, що перейшла тернистий шлях життя, Патріярха Йосифа. У старовинній залі всі примістились за наперед призначеними столами.
Було присутніх вісім кардиналів, сім латинських архиєпископів, амбасадори: Австрії, Франції, Німеччини, Парагваю, офіційні дипломатичні представники: США, Канади, Австралії, Бразілії, Бельгії й екзильної Литви. Українські представники монаших чинів і семінарій: протоархимандрит о. д-р Ізидор Патрило, ЧСВВ, архимандрит о. д-р Любомир Гузар — з обителі Студитів, ректор Української Папської Семінарії о. д-р Софрон Мудрий, ректор о. Володимир Гринишин, з журналістів був Домінік Моравський і з українського політичного світу був голова проводу ОУН Ярослав Стецько з дружиною.
Бенкет відкрив проф. Володимир Янів французькою мовою і попросив митр. Максима Германюка провести молитву. Митрополит заінтонував коляду «Бог Предвічний», що її підхопили учасники. Після цього Володимир Янів сказав коротке змістовне слово у французькій й українській мовах, присвячене нашому дорогому Ювілятові, Патріярхові Йосифові, та побажав усім смачного. Ведучий програмою бенкету запросив до слова колишнього секретаря Папи Івана XXIII архиєпископа Л. Франческо Каповілла, який тому двадцять років увечері 9 лютого 1963 р. один з перших зустрів і привітав на італійській землі в імені папи Блаженнішого Митрополита Сліпого. Його слово було глибоко змістове та прекрасно з почуттям і зворушенням виголошене. Повний текст промови архиєп. Каповілли друкуємо на іншому місці. Від Українських владик промовляв секретар синоду Владика Андрій Сапеляк, який говорив по-італійському і по-українському. Слово Владики Сапеляка було дбайливо опрацьоване, підкреслюючи непересічність та виняткову велич Патріярха Йосифа. В імені кардиналів говорив з чуттям і доброзичливістю кард. П’єтро Паляціні.
Ведучий програмою бенкету Володимир Янів сказав, що Ювілят одержав цілу низку письмових привітань і телеграм від чужинців й українців, з українських привітань назвав привіти Ярослава Стецька, Миколи Лебедя і Богдана Лончини від УПСО. Учасники бенкету заспівали Патріярхові Йосифові многоліття. Патріярх Йосиф своїм батьківським словом, яке друкуємо нижче, подякував усім дорогим гостям, що прийшли вшанувати його ювілей. І знову колядою, яку заінтонував владика Максим, закінчено незабутній, історичного значення, бенкет. Тут подано тільки самий перебіг бенкету без жодних коментарів, а який заслуговує на більшу увагу, але з причини браку місця зараз не можемо собі на це дозволити. Все ж таки за успішне переведення цього бенкету належить нашим відданим отцям: Іванові Хомі, Іванові Дацькові, Іванові Музичці і Петрові Стецюкові признання і подяку.
На марґінесі ювілейних святкувань
1 лютого Папа Іван Павло II призначив нового єпарха Крижавецької єпархії у Югославії о. Славомира Мікловша, з яким мені зовсім припадково вдалось запізнатись у канцелярії Східньої Конгрегації у Римі. Владика-номінат порівняльно є молодою людиною, добре презентується і говорить гарною українською мовою. Як мене інформували, є добрим душпастирем, а останньо був духовником греко-католицької семінарії у Загребі. Владика-номінат Славомир заступить апостольського адміністратора єпархії літнього й недужого Владику Йоакима Сеґеді. Священний Синод вислав єпископові-номінатові привітання.
Східня Конгрегація подала інформації про деякі зміни організації нашої Церкви у Західній Европі. З огляду на те, що Владика Мирослав Марусин є секретарем Східньої Конгрегації, тому не може виконувати функцій Апостольського Візитатора на Західню Европу, себто, країн, не охоплених екзархатами. Тимчасово це питання розв’язано так, що ці країни прилучено до існуючих екзархатів. Бельгію, Голляндію, Люксембург і Швайцарію прилучено до французького екзархату, а скандинавські країни — до німецького. Накреслений розподіл не є остаточний і в майбутньому може бути змінений згідно до потреб Церкви.
При цій нагоді в товаристві о. Євгена Гарабача і його дружини Марії, о. Івана Кота з Бельгії і пані Могильницької з Англії відвідали Отців-Студитів у манастирі Кастель Ґандольфо. Все дружній і гостинний о. архимандрит Любомир Гузар по дорозі з Риму до манастиря розповідав нам про історичні місця та їх значення. До речі, місце, де знаходиться манастир Отців-Студитів, має чудову панораму. Господар архимандрит Гузар не тільки нас запізнав з цілістю забудувань, чудовою каплицею, в якій почато малювати іконостас, що його виконується власними силами, але також погостив власним печивом, хлібом та й всім іншим, чим хата була багата. Я з отцем архимандритом перекинувся кількома думками. Отець відповів, що все добре, але треба говорити з отцями Патріяршої Капітули.
У п’ятницю, 11 лютого, я відвідав Український Католицький Університет. При вході до УКУ привітав мене питомець трохи передчасним привітом — «Христос Воскрес», на який я відповів: «Славіте Його!». Інші питомці засміялись, і все вийшло добре. Питомець Ґудзяк, знаючи мене ще з США, покликав ректора о. д-ра Івана Музичку.
Винятково надворі, як рідко коли в Римі, падав лапатий сніг, і в кімнатах пронизував холод. В мені заговорила журналістична жилка — якнайменше відповідати на питання, але ставити численні питання, щоб назбирати якнайбільше інформацій. Отець ректор тільки просив: «Не бийте нас, ми все робимо, що можемо, а не все можемо». Спочатку були питання, а опісля деякі уточнення, щоб чогось не сказати неправильно. Наша розмова велась інтересно, навіть не відчувалось, що холод докучає. Треба підкреслити, що о. Музичка мою «атаку» — питання добре відбивав, і я залишався позаду, але ціле інтерв’ю проходило річево і ділово. Багато питань вияснилось. У міжчасі долучився до нас невтомний о. архимандрит Іван Хома, до речі, людина надзвичайно скромна, лагідна, ділова та доброї вдачі, але найбільшим нещастям є , що він майже ніколи не має хвилини вільного часу. Знову ж за втертою методою наша розмова почалась від питань та уточнень. На питання о. Хома давав ділові й річеві відповіді, але поточні обов’язки біля Патріярха Йосифа не дали можливости більше продовжувати нашу розмову, бо треба було все приготувати до кінцевої сесії Синоду, у якій взяв участь Патріярх Йосиф.
При цій нагоді о. Музичка запросив мене на спільний з питомцями обід. Я відбув усі передобідові приписи, що належали до питомців. Не знаю, як вдало, бо о. Музички не віднотовував. Перед самим обідом ще була маленька церемонія, під час якої о. ректор представив мене як редактора журнала «Патріярхат», але найважніше в цьому було те, що він закликав питомців дописувати до журнала. Я подякував за представлення і від себе щиро заохочував питомців до співпраці у журналі. Обід був смачний, а на десерт дістався нам шматок торта і навіть шклянка шампанського, бо один з питомців, Роман, відзначав свої уродини, а його товариші зробили йому несподіванку. Всі ми співали йому «Многая літа». За щиру гостину і приємну розмову я подякував о. ректорові Іванові Музичці.
Черговою зупинкою була Українська Папська Семінарія на Джанікольо.
При вході зустрів двох митрополитів — Максима Германюка і Стефана Сулика, які йшли до Ватикану на пополудневу сесію нарад Священного Синоду. На жаль, о. ректора Софрона Мудрого не зустрів на час, але зустрів о. д-ра Дмитра Блажейовського і мав нагоду не про одне поговорити. Отець Блажейовський ніколи не без діла, як не випрацьовує вишивок для релігійного вжитку, то підготовляє якусь працю. Тут нас гостила сестра Софія, ЧСВВ. це, до речі, рідна сестра о. Софрона Мудрого. Першим питанням було: «А чому не приїхала Оксана Бережницька?» (Це їх землячка). Сестра Софія нас частувала наливкою і тістечками. До нас ще долучився Юрій Гарастей. Час проходив швидко. Коли ми вже так гар:ю гуторили, прийшов о. д-р Софрон Мудрий. По-давньому ми знову розцілувались, а після цього пішли на окрему «сповідь». Наша «сповідь» хоч тривала коротко, бо нас підганяли з сусідньої кімнати, але була все таки щира. Отець Софрон Мудрий обдарував мене своїми новими виданнями, а також деякі передав і для Оксани Бережницької, і на цьому ми розпрощались. Отець Мудрий на прощання сказав: «Все краще сталось, як ми сподівались, і треба дальше працювати».
Не поминув я «сповіді» у Владики Мирослава Марусина. Правда, моя «сповідь» була дещо відмінна, але поруч всього, дружня і щира. Як у всіх інших випадках, я намагався більше слухати, але Владика Марусин також ставив мені питання, на які я давав відповіді. Очевидно, нашу розмову переривали ділові телефони чи інші обов’язки. Владика Марусин запевняв, що нашим найбільшим приятелем є Апостольська Столиця. Нашими приятелями є Папа Іван Павло II і кард. Владислав Рубін. На дорогу ми обіймами попрощались, я подякував за уділену авдиєнцію, увагу і благословення.
В суботу, перед від’їздом з Риму, я мав дружню і щиру розмову з о. д-ром Іваном Дацьком. Знову ж довелось багато питань повторити, зокрема тих, які я порушував з отцями Музичкою, Хомою і Л. Гузарем. Дещо вияснилось і уточнилось. Отець Дацько підкреслив, що треба дальше продовжувати працю і втримати журнал, щоб оживлювати патріархальну ідею. Від отця одержав ще деякі офіційні матеріали для публікації. На цьому ми попрощались.
Шкодую, що мені не вдалось окремо говорити з о. Петром Стецюком. Ми з о. Петром останньо бачились на бенкеті, а після того він захворів і лежав у ліжку. Треба підкреслити, що о. Петро Стецюк належить до того Грона священиків, які є безмежно віддані Патріярхові Йосифові. Напевно, наша спільна розмова була б завершенням цілости, але так не вийшло. Що ж, бажаю о. Петрові Стецюкові скорого видужання, кріпкого здоров’я та успіхів у праці.
Останні прощання на Патріяршому Дворі з Владикою Андрієм Сапеляком, Секретарем Синоду, діловим секретарем о. д-ром Ігорем Мончаком і господарем дому о. д-ром Стефаном Гарванком та нашими сестрами.
В неділю в товаристві проф. Томи Бирда, інж. Василя Колодчина автор цих рядків покидав захмарений Рим.
Микола Галів
