Під такою назвою заходами філії українського Католицького Університету і Св. Софії Релігійного Товариства Українців-Католиків в США, у Філядельфії, відбувся 6 жовтня 1984 р. цікавий інтернаціональний симпозіюм. Доповідачами на симпозіюмі були українські та американські вчені – знавці цієї проблематики. Симпозіюм відбувся у приміщеннях Ля-Салл Університету у Філядельфії.
Наради симпозіюму відкрив Леонід Рудницький, який був його організатором. Він спершу привітав присутніх всечесніших отців, преподобних сестер, прелегентів і всіх учасників та попросив президента Ля-Салл Університету брата Патрика Елліса до привітального слова. Елліс у своєму короткому слові щиро привітав всіх учасників, як господар Ля-Салл Університету, і зазначив, що Університет радий, що це вдруге в цьому університеті відбувається інтернаціональний симпозіюм Українського Католицького Університету. Промовець підкреслив, що на перший інтернаціональний симпозіюм був жвавий відгук у пресі, себто журналах і в щоденній пресі. Під час сьогоднішнього, другого симпозіюму, буде мова про тисячолітню історію християнства в Україні з певною перспективою на майбутнє. Ця перспектива на майбутнє дуже істотна, а зокрема під сучасну пору, коли українська Католицька Церква пережила й далі переживає трагічні хвилини, підкресливши при цьому, що УКЦерква є одною з найбільших, себто найчисленніших Церков східнього обряду. Ця Церква буде відзначати в 1988 році своє перше тисячоліття. Своє передумане слово ректор Елліс закінчив, побажавши успіхів у нарадах, словами привіту «Слава Ісусу Христу».
Керівником першої сесії був Богдан Р. Боцюрків з Канади. Сесія проходила під загальною назвою – «Українська Католицька Церква Сьогодні». Керівник сесії у своєму вступному слові, між іншим, сказав: «Ми зараз знаходимося в часі, коли кінчається перше тисячоліття і починається друге. Це час, коли ми повинні зробити підсумки пройденого шляху».
В цьому аспекті були виголошені три окремі доповіді. Першу доповідь на тему: «Українська Католицька Церква у світлі сучасної еклезіології», виголосив о. Петро Б. Т. Біланюк. Треба підкреслити, що сам доповідач є знавцем церковних питань, а зокрема, коли ідеться про різниці Римо-Католицької Церкви зі східніми Церквами. У деяких місцях його доповідь дисонувала з вищеназваною темою. Доповідач зупинився над проблемою автономности Церков, яка виразно випливає, як стверджував доповідач, із заложень Христової Церкви. Історія співжиття Римо-Католицької Церкви із східніми Церквами має довгу і,на жаль, не все світлу, історію. Коли взяти до уваги, що Римо-Католицька Церква намагалась і старалась латинізувати східні Церкви, а це приводило до зударів. Це не належало до світлих моментів історії. Доповідач, для ілюстрації, подав поодинокі властивості східніх Церков та їх окремі різниці одна від другої. Якщо ж ідеться про Українську Католицьку Церкву, а зокрема її вірних, то вони проявляються у звичаях, традиції і обрядах Церкви. З цього випливають наші окремі молитви і переконання, які підкреслюють особливу релігійність.
Доповідач назвав «Кормчу книгу», як збір церковних законів. Багато часу присвятив минулому, а після того накреслив сучасну ситуацію нашої Церкви, яка була і дальше залишилась нашим заборолом тут і на рідних землях. Нашу Церкву досьогодні переслідують. Чомусь багато вірних бажає забути переслідування нашої УКЦеркви. Отець Петро Біланюк підкреслив, що київські митрополити користувались патріяршими правами. Згадав про будови київських церков у ранніх роках християнства, про іконостаси та їх особливе значення.
На тему «Сучасна ситуація і канонічне право Української Католицької Церкви» говорив знавець цих справ о. архимандрит Віктор Поспішил. Слід завважити, що доповідач не вперше говорив і писав на цю саму тему. Доповідач знає проблематику, але його прогнози і висновки та підхід до цих питань чомусь все є зумовлені обставинами й ситуацією даного часу. Тому під час дискусій о. В. Поспішилові прийшлось відмовлятись від деяких його тверджень. Спершу о. В. Поспішил подав загальне тло канонічного права Української Католицької Церкви по відношенні Римо-Католицької Церкви. Він підкреслив, що при унії з Римом Східні Католицькі Церкви, а в тому і наша, прийняли абсолютну, себто необмежену, владу папи, що не говорить про унію, як «рівний з рівним», але тільки «залежний». А також існує обмеження територіяльного принципу. Це означає, що східня Церква не може мати юрисдикції над своїми вірними поза її історичною територією. В дальшому зупинився над питаннями патріярхату УКЦеркви. Доповідач підкреслив, що Українська Католицька Церква є унікальним явищем. З одної сторони вона стала широко відома в світі, а з другої — Церква-Мати в Україні не діє, бо її правно ліквідовано. Проголошення Блаженнішим Йосифом патріярхату УКЦеркви не було визнане Римом, що підтримала більшість української ієрархії, як також частина вірних. Доповідач згадав синоди нашої Церкви, що їх скликав Патріярх Йосиф, які не визнавав Рим. Доповідач підкреслив — ні більше, ні менше, що т.зв. «Патріярхальний статус» нашої Церкви був нічим іншим тільки проектом… Папа Іван Павло II не міг проголосити чи затвердити патріярхату для УКЦеркви і не міг дати дозволу Блаженнішому Йосифові скликати синод тому, що сам Папа Іван Павло II скликав Надзвичайний Синод в 1980 р. Але доповідач забув, що це папа зробив за згодою Блаженнішого Йосифа. З того часу Апостольська Столиця ні разу не призначала нових єпископів перед тим, поки українські владики не вибрали на своїх синодах кандидатів.
Третю доповідь, у першій сесії, на тему «Кремль і Українська Католицька Церква» виголосив Денніс Й. Данн з Південно-Західнього Тексаського Стейтового Університету. Доповідач подав докладну картину злуки нашої Церкви з Римом, підкреслюючи, що УКЦерква мала зберегти всі свої права. Подав історичний ріст і розвиток Православної Церкви, яка з часом втратила свою автономію. Москва стала третім Римом. Православна Церква у Росії стала інструментом у руках царя. Католик в очах Росії був найбільшим злом. Доповідач розповів всі етапи розвитку і боротьби УКЦеркви аж до т.зв. львівського «собору» в 1946 р. Сьогодні УКЦерква росте і розвивається поза межами своєї батьківщини.
Богдан Боцюрків, як керуючий, зробив свої коментарі й доповнення до виголошених доповідей. Після цього відбулась коротка дискусія, у якій займали слово: Василь Пасічняк, П. Морозюк, о. архимандрит Любомир Гузар. В дискусії була звернена увага на доповідь о. Поспішила, яка була тенденційно необгрунтована, після чого доповідач поправляв свої твердження.
Другу сесію на тему: «Українська Католицька Церква Завтра» відкрив організатор симпозіюму Леонід Рудницький і нею керував. Тому, що на симпозіюм не міг прибути Григор Лужницький, його доповідь на тему «Українська Католицька Церква поза межами України і думки на друге тисячоліття» була прочитана Л. Рудницьким.
Чергову доповідь виголосив о. Олексій Фльоріді. Він говорив на тему «Ватикан та Українська Католицька Церква — стосовна рефлексія». Слід підкреслити, що о. О. Фльоріді добре обзнайомлений з проблемами нашої Церкви, а з другої сторони, як італієць, добре знає ватиканські ходи. На вступі він згадав про голосну ватиканську «ост-політік». Коли Українську Католицьку Церкву в Україні ліквідували, Ватикан мовчав і не став в обороні переслідуваних.
Доповідач говорив мовою живих фактів. Нагадав листа українських владик до папи Павла VІ, у якому вони просили, щоб УКЦеркву було піднесено до гідности патріярхату. Папа Павло VІ, відповідаючи на цього листа, між іншим, сказав, що не може цього зробити під сучасну пору. Це багато говорить. Цим підкреслено, що нам це належиться, але він не може цього здійснити під цю пору. Нагадав часи Виньямина Рутського і відомий лист римського монсіньйора Інголі, який писав, що властиво митроп. Рутський є фактично патріярхом, тільки не має цього титулу. Доповідач підкреслив, що вибір на папу кард. Кароля Войтили дав нам нову надію, нові перспективи. Про це багато говорить лист Папи Івана Павла II у справі 1000-річчя християнства в Україні, скликання Надзвичайного Синоду, який є зворотньою точкою в історії УКЦеркви.
Отець Архимандрит Любомир Гузар говорив на тему «Місія Української Католицької Церкви». Треба підкреслити, що о. Л. Гузар належить до глибоко вдумливих українських богословів. На вступі він підкреслив, що не збирається говорити про інші східні Церкви, тільки про українську. Багато з них мають відмінну історію. Українська Католицька Церква є одна з тих, що є у злуці з Римом. Колись одна Українська Церква сьогодні є поділена на дві – католицьку і православну Церкви. Наші православні бажають, щоб ми повернулись до православ’я. Римо-католики бажали б, щоб ми злялись з латинською Церквою. Для декого тяжко зрозуміти, щоб східня Церква була рівночасно католицька.
Уніяти пробудились і бажають діялогу. Вони хочуть говорити, бо ніхто інший не має права говорити в нашому імені. Останньо виявляється, що у справі діялогу можуть тільки говорити православні й католики — латинники, але немає місця для третіх — католиків східнього обряду. Ми вважаємо, що такий підхід є для нас кривдячим.
Ми прийшли до з’єднання з Римом, але не для латинізації нашої Церкви. Доповідач вказав на складність проблем. Він підкреслив, що теперішня ситуація нашої Церкви не є запрошуючою до унії з Римом нез’єдинених Церков. Це є незаперечний факт. Але це нас не повинно відстрашувати від візії поєднання з Римом. Це повинно бути ціллю нашого завтра.
З Нью-йоркського Університету Томас Мольнар говорив на тему «Що можуть католики сподіватись у східній Европі?» Доповідач відмітив, що його знання про Українську Католицьку Церкву порівняльно обмежені. Він з’ясував політичні аспекти східньої Европи, вказав на розвиткові тенденції. На сході Европи існувала криза, і вона досьогодні не є закінчена. Цивілізація Церкви і нації були базовані на західніх і східніх цивілізаціях. Християнські Церкви прийняли нову цивілізацію. Наша Церква на сході й заході взяла основи демократичної цивілізації. Багато письменників стали християнськими мислителями. При цьому доповідач наголосив, що на сході Европи при відмежуванні Церкви від держави, від суспільства, ми живемо у виключно нехристиянському суспільстві. Схід є брутальний, а захід є дещо кращий, гладший. З відділенням Церкви від держави буде більша дехристиянізація. Нашим ворогом є секуляризація, яка не заповідає великої майбутньости.
Третю сесію відкрив коротким вступним словом її керівник Мирослав Лабунька. Ця сесія проходила під назвою «Прикмети українського християнства». В цій сесії доповідав на тему «Католик і православний? Деномінаціоналізм в противазі до універсалізму в традиції України» відомий знавець церковних питань, професор Єльського Університету Ярослав Пелікан. На вступі доповідач завважив, що в скорому часі буде відзначатись 1000-річчя християнства на Україні кількома інтернаціональними симпозіюмами. «Мені прикро, — сказав Я. Пелікан, — що український Патріярх Йосиф не буде читати наших думок і завваг. Українське християнство було у злуці з сходом чи заходом. Унія у Бересті повинна бути визнана на сході й заході. Це є історія. На протязі років ситуація дуже змінилась. У деяких питаннях проходить розклад. Українське християнство на сході й заході проходить у дусі переслідування і тиску. Русь-Україна презентує історичну лябораторію для «католицизму» й «ортодоксії», які себе доповнюють. Доповідач сконцентрував свою увагу на месіянстві Европи. Назвав Францію, Еспанію, Португалію та інші країни. Німці, англійці, чехи створили національні Церкви. Цезаропапізм — католицький і православний є тимчасовими. Доля слов’ян відмінна від долі англійців, які також поділені. Кирило і Методій — це християни слов’ян. Вибір бути православним чи католиком привів до схизми.
Після вислухання досить обширної і довгої доповіді, яку учасники прослухали з великою увагою, відбувся короткий обмін думок і на цьому закрито наради. В загальному можна сказати, що міжнародній симпозіюм був вдалою імпрезою, за що організаторам належить подяка і признання.
Микола Галів
