(Продовження IV)
ВИБІР І СВЯЧЕННЯ ЄПИСКОПІВ
- Вибір єпископів синодом
З послань, які дійшли до нас під іменем св. Павла, виходить, що апостоли та їхні безпосередні делегати зарезервували собі право назначувати наставників (епіскопос, з грецького «епіскопейн» наглядати) для нових громад, що їх вони заснували (1 Тим. 4,7). Одначе, незабаром вибір єпископів зарезервовано синодові єпископів даної провінції, яким проводив митрополит, як це встановлено тоді в кан. 4 Нікейського собору (325 p.). Якщо б усі єпископи не могли зібратися для тієї цілі, тоді могли б зібратися три єпископи та одержати від інших голоси на письмі. Все таки вибір мусів би бути затверджений митрополитом. Не можна виключити, що в тому часі миряни мали ще деякий вплив на вибір своїх єпископів, але цей звичай скоро затратився, мабуть, як вислід загального наставлення в суспільстві, що публічних урядників професійної категорії призначують тільки рівні їм професіоналісти.
Вибір єпископів синодом єпископів є тепер загальною нормою в православних Церквах і це також впроваджено в східне католицьке канонічне право, а саме, що мирянство й нижче духовенство не єпископської ранґи виключені від процесу селекції та вибору єпископів. Ось що про це каже
Канон 251. Єпископів вибирають канонічно на синоді, згідно з приписами наступних канонів, при чому касуються всі противні привілеї й звичаї, за вийнятком кан. 255.
Римський Престіл мусів толерувати в минулому встрявання світської влади в справу призначування єпископів. Так-то, в польсько-литовській державі королі користувалися правом затверджувати номінацію київського митрополита, а часом і присвоювали собі те саме право у відношенні до єпархіяльних єпископів. Українських католицьких єпископів у Галичині назначував австрійський цісар, а папа опісля затверджував їх. У Польщі між двома світовими війнами уряд, на основі конкордату з Апостольською Столицею, набув право виключати деяких осіб від призначення їх єпископами з боку папи. В останніх десятиліттях Апостольській Столиці вдалося скасувати право світської влади мати якийнебудь голос у справі назначування єпископів, хоч це здебільшого означало, що втрачено й фінансову допомогу, яку держава давала Церкві, та інші користі.
У сучасних православних Церквах комуністичні уряди, як виглядає, мають рішальний вплив на вибір кандидатів на єпископів, хоч це робиться таємно, поза всяким правним договоренням. У Греції, а також у колишніх монархіях на Балканському півострові (Югославія, Румунія, Болгарія), єпископів вибирав патріярший синод, але треба було, щоб їх затвердив король за посередництвом міністра віроісповідань.
- Просіювання кандидатів
Кат. 252, § 1. Відносно назначення єпископів: 1. Патріярх збирає інформації і документи, які — на підставі загального права і окремих інструкцій Апостольського Престолу — необхідні чи корисні, щоб належно встановити кваліфікації кандидатів, згідно з кан. 394. 2. Патріярх, якщо уважатиме це корисним, у таємниці, та зберігаючи належну обережність, просить думки парохів та інших священиків опорожненої єпархії, роблячи це окремо з кожним, і запитує їх, чи можуть запропонувати відповідного кандидата.
Миряни тут виразно виключені від якоїнебудь участи у виборі, навіть через приватну індивідуальну консультацію. Одначе відмінне наставлення, що випливає з II Ватиканського Собору, буде також висловлене в новому законодавстві, на основі якого можна буде засягнути приватно думки вірних, не менше й не більше, як думки нижчого духовенства. Одначе, жадна група не одержить на це законного права.
Мені особисто найбільше подобається спосіб вибору єпископів у протестантській єпископальній Церкві в ЗСА, хоч цей спосіб не відповідає традиції східніх Церков. Там духовенство дієцезії, як окреме тіло, вибирає одного кандидата, а представники мирянства з кожної парафії роблять те саме на іншому зібранні. Тоді вони мусять погодитися на кандидата, сприємливого обидвом сторонам, вибраного більшістю обидвох груп. Тоді цей вибір передають єпископові-предсідникові та зборові єпископів для ратифікування.
- Кваліфікації кандидата на єпископа
Вони виложені в дальшій секції кодексу, що говорить про єпископів, як таких:
Канон 394, § 1. Щоб кандидата уважати кваліфікованим, він 1. має народитися в законному подружжі, з виключенням подружжя, що було узаконнене, навіть пізнішим подружжям; 2. має бути незв’язаним подружнім зв’язком; 3. мати принаймні 30 років життя; 4. принаймні 5 років священства; 5. бути доброго морального характеру, побожним, дбайливим за душі, розважним, і мати інші прикмети, що кваліфікують його до управління дотичної єпархії; 6. має ступінь доктора або принаймні і магістра св. богословії чи канонічного права, наданий високою школою або університетом, що затверджені Апостольським Престолом, або принаймні бути добре познайомленим з цими науками. Якщо він належить до якогось монашого згромадження, він повинен був одержати від своїх головних настоятелів подібний ступінь, або принаймні посвідку, що свідчить про його науковий вишкіл.
Єпископ не може бути жонатим згідно з дисципліною всіх східніх Церков, але може бути вдівцем. Його синкель (генеральний вікарій) мусить бути неодруженим священиком (кап. 433, § 1).
В історії східніх Церков маємо вагання відносно кандидатів на єпископів, коли мова про їх подружній стан чи приналежність до світського або монашого духовенства:
- В апостольських часах, а навіть багато століть пізніше, допускали кандидатів неодружених, вдівців і одружених, з одиноким ограниченням, що вони не були одружені більше, ніж один раз, вимогою накладеною самим св. Павлом.
- У пізніших часах світських неодружених духовників та вдівців і монахів назначувано єпископами з тим, що ці останні почали переважати, бо між світським духовенством було мало таких, що посідали високу освіту. Навіть жонатий кандидат міг стати єпископом під умовою, що його жінка вступить до манастиря, але в іншій єпархії, ніж у єпархії свого чоловіка.
- Коли різні східні спільноти об’єдналися з Апостольським Престолом, зобов’язував закон, що тільки монахи могли стати єпископами. Неодружені світські священики мусіли насамперед скоро одержати монашу рясу та скласти монаші обіти. Цей стан потверджено навіть на провінційному синоді в Замості (1720 р.) для Руської (Українсько-Білоруської) Церкви. Не чути було ніякого протесту з уваги на брак кваліфікованого світського духовенства. Одначе, коли збільшилося число кваліфікованих безженних кандидатів і вдівців, Апостольський Престіл звільнив насамперед вимоги складати монаші обіти в поодиноких випадках, а опісля Львівський провінційний синод формально скасував її (1891 p.).
Всі православні Церкви далі строго придержуються системи висвячування тільки монахів на єпископів, хоч кандидат може прийняти тільки перший ступінь рясофорату, і то радше поверховним способом.
- Сьогодні між католиками безженні світські священики й вдівці, як теж монахи можуть стати єпископами. В минулому було кілька випадків назначення вдівців на єпископів у Галичині й на Закарпатті, навіть з дітьми, що мешкали в палаті їх батька єпископа.
- Питання висвячування жонатих кандидатів на єпископів обговорюють постійно в православних Церквах, де вибір з незначного числа безженних священиків є дуже ограничений, хоч нерідко повдовілі священики стають єпископами, а навіть патріярхами. Як наслідок Російської Революції в 1917 p., в Україні й Росії постали православні Церкви, які допускали жонатих кандидатів до єпископства, але ці Церкви зникли разом із цим порушенням східньої традиції.
- Світські особи, що були жонаті два рази, поки рішилися стати священиками, були б дискваліфіковані. Православні богослови уважають цю перешкоду за необхідну, бо вона, як виглядає, походить з Божої установи. Одначе, якщо можна уневажнити одне із двох подруж з якоїсь причини, як це часом роблять, щоб гідного кандидата зробити кваліфікованим, перешкода автоматично перестає існувати.
- Попередне схвалення кандидата папою
Канон 253. § 1. За вийнятком застереження в кан. 254, § 1, Патріярх має негайно подати звіт про вибір до Римського Архиєрея, щоб одержати затвердження вибраного згідно з кан. 392, § 2.
- 2. Нікому не вільно виявляти імени вибраного, навіть самому вибраному, поки не прийшло урядове повідомлення про затвердження.
Канон 254, § 1. Щоб прискорити обсадження опорожнених єпархій, можна виготовити, для затвердження Апостольським Престолом, список священиків, кваліфікованих на єпископський уряд. Не можна включати до списку імени жадного кандидата, якщо його не визнано кваліфікованим на цей уряд згідно з думкою патріярха і єпископів, зібраних на синоді, та висловленою таємним голосуванням абсолютною більшістю голосів.
- 2, 1. Якщо той, якого синод вибрав на певну резиденційну або титулярну єпархію, є між вичисленими на списку, тоді можна після вибору негайно йти дальше, хібащо в міжчасі Апостольський Престіл викреслив ім’я кандидата із списка. 2. Треба негайно повідомити Апостольський Престіл про відбутий, вибір.
Повище застереження унеможливлює вибір кандидата, якого не схвалює Римська Курія. Це подібне до потреби затвердження вибраного православного єпископа королем або урядом. Все таки східні католицькі патріярхи вважають це недопустимим порушенням їх гідности й прав, і відомо, що принаймні один із них не звертає уваги на це застереження.
Важко сказати, яку користь приносить. Апостольській Столиці оце ограничення свободи вибору в східніх католицьких Церквах. Вкінці, треба припускати, що єпископи патріяршого синоду знають добре кандидатів та що вони не вибрали б такого, хто не був би гідним вибору під оглядом моральним, академічним чи іншим. Ми маємо враження, що Курія постійно боїться, що уніятські Церкви спробують відорватися від католицької Церкви, отже, треба унеможливити, щоб священики, яких підозрівають у такій настанові, стали єпископами. В дійсності не видно такого бажання в жадній східній католицькій спільноті. Це ограничення причинюється лише до того, що виключають від єпископства тих священиків, які підняли голос проти порушення традиційних привілеїв їхніх Церков. Замість зрозуміти, що такі священики причинюються до добра Вселенської Церкви, до слави Церкви, очоленої Римським Архиєреєм, коли вони боронять недоторканости своєї власної автентичної традиції проти встрявання куріяльних бюрократів, яким бракує самовпевнености та віри в здорові основи своєї власної Церкви, їх роблять жертвами неузасадненого страху людей сторонніх для східніх Церков. Такий процес елімінації веде до спотворення характеру, коли молоді священики довідуються, які жахливі наслідки спадуть на них за ентузіязм, що його вони відчувають для своєї власної спадщини, головно коли будуть висловлюватися в обороні своєї власної Церкви.
- Виборчий синод
Канон 252, § 2, 1. Він (патріярх) має скликати єпископів, згаданих у кан. 224, § 1, на синод для вибору єпископів, на якому він головує; на тому синоді ніхто не має права голосувати листовно, або через відпоручника. 2. Отці, зібрані на синоді, мають свобідно добрати того, кого уважають перед Господом більше гідним і спосібним від інших, якому можна доручити піклування християнського стада, без шкоди для партикулярного права, яке застерігає патріярхові право пропонувати імена кандидатів. 3. Щоб вибір був важний, потрібна абсолютна більшість голосів, не враховуючи неважних голосів. 4. Таємницю відносно голосування слід зберігати також після вибору.
Вибір єпископів патріяршим синодом це найкращий спосіб зайнятися необсадженою єпархією. Ми мали сумне видовище в останніх трьох роках, будучи свідками двох опорожнень українського митрополичого престолу в Філядельфії, з яких кожне тривало майже один рік тому, що назначення було зарезервоване Римській Курії. Якщоб збір українських католицьких єпископів втішався цим правом, вони були б полагодили справу за кілька тижнів.
- Вибір за допомогою листів
Канон 255, § 1. Коли не можна скликати синоду згідно з кан. 251, патріярх, одержавши дозвіл від Апостольського Престолу, має вимагати голоси єпископів листовно. Щоб ця процедура була важна патріярх мусить покористуватися допомогою двох єпископів, обліковців голосів, яких слід назначити згідно з партикулярним правом або якщо такого нема, яких назначить сам патріярх за згодою Постійного Синоду. Обліковці голосів мають скласти присягу, разом з патріярхом згідно з кан. 113, § 1, що будуть сумлінно виповняти обов’язки та додержувати таємниці, і тоді відкрити листи єпископів, почислити голоси і разом з патріярхом підписати письмовий звіт про перебіг голосування.
Голоси віддані за допомогою листа мусять бути збережені в таємниці.
Світова Церква — стадія розвитку, який тепер осягнула Українська Католицька Церква — могла б легко знайтися в положенні, коли скликання всіх єпископів на вибори було б неможливе, або невказане. Цією перешкодою міг би бути воєнний стан у якійсь частині земної кулі, або просто факт, що опорожнення престолу наступило зараз після того, як єпископи роз’їхалися додому з патріяршого синоду. Знову повернутися на виборчий синод могло б бути занадто коштовним і вимагало б забагато часу. Застереження кан. 255 могло б стати спасенним. Одначе, не забуваймо, що призначення на опорожнену єпархію часто робиться з-поміж інших єпископів, єпархіяльних і помічників, отже, можна його навіть легше зробити за допомогою пошти. Важною рисою таких виборів є докладне знання, яке мають єпископи про кандидатів своєї Церкви та про потреби єпархії.
- Висвячення єпископів
Канон 256, § 1. До патріярха належить право:
висвячувати митрополитів особисто, або, якщо б він був перешкоджений, через інших єпископів; 2. видавати митрополитові або єпископові патріяршу грамоту канонічного назначення, як згадано в кан. 395, § 1; 3. інтронізувати особисто, або через делеґата, митрополита після того, як він одержав єпископську хіротонію, хоча цей перебрав канонічно адміністрацію єпархії, через заступника.
