(ІІІ-тя частина)
Права й обов’язки Патріярха
1. Загальні засади
Патріярх це найвищий виконний орган своєї Церкви. Теперішні норми «Клері Санктітаті» (К. С.) надають верховному архиєпископові дещо обмежену владу, одначе майбутній кодекс, канонічного права для східніх католицьких Церков, що його тепер підготовляють у Римі, виразно стверджує, що в законі нема різниці між патріярхом і верховним архиєпископом за вийнятком того, що патріярх посідає вищу гідність.
Патріярх має законодавчу, судову й адміністративну владу в духовних і дочасних справах у границях цілого патріярхату. Це вказує на територіяльне ограничення юрисдикції поодиноких східніх католицьких Церков, себто, що Церква та її голова, патріярх, не мають прямої юрисдикції поза патріярхатом, ні навіть над своїми вірними. Цю пекучу проблему обговоримо в окремому розділі.
Юрисдикція патріярха є звичайна, себто прямо зв’язана з патріяршим урядом, і така, що випливає з нього; одначе вона не належить до категорії юрисдикції місцевих ієрархів. Влада єпископа в його єпархії є безпосередня, а влада патріярха посередня і має характер нагляду. Можна сказати, що — залежно від особи й обставин часу та місця — владу і вплив патріярха можна відчути в житті його Церкви в багато більшому й ширшому ступені, ніж ограничення встановлені канонічним правом дозволили б нам це припускати. Другий Ватиканський Собор називає його «Pater et Caput» — Отець і Глава — своєї Церкви, але його отцівська влада залишається невияснена.
Коли порівняти владу, приписану патріярхам у католицькому канонічному праві, з владою, яку мають патріярхи в різних православних Церквах, можемо сказати, що католицькі патріярхи втішаються багато ширшою юрисдикцією. Патріярхи православних Церков є в теорії нічим іншим, як тільки єпископами-предсідниками та речниками своїх єпископських синодів. На кожне рішення, яке робить православний патріярх, він мусить шукати згоди, чи принайменше припускати або передбачати згоду Постійного Синоду, значить виконного органу єпископату, що звичайно складається з 4 єпископів, або навіть згоду зібрання всіх єпископів.
Східній католицький Патріярхат не творить незалежної автокефальної Церкви, як східній православний Патріярхат бо він під наглядом і найвищою юрисдикцією Римського Архиєрея. Одначе канонічне право для східніх католицьких Церков признає патріярхові певну позицію у відношенні до єпископату його, Церкви, яка дещо подібна до позиції папи в цілій Церкві. Так то патріярхові зарезервована ініціятива в різних справах, а єпископи не можуть примусити його до виконання деяких актів. Патріярх, наприклад, потребує згоди своїх єпископів для встановлення єпархій чи екзархатів, але єпископи не можуть примусити його ввести в життя їх рішення, і він може вирішити не вводити в життя деяких рішень, хоч він просив на це згоди єпископів і одержав їх. Оця теоретично підвищена позиція патріярха в законодавстві східніх католицьких Церков могла б довести до конфронтації між ним і єпископами. Якщо б це сталося і настав імпас, тоді одиноким способом розв’язати непорозуміння був би відклик до Римського Архиєрея.
2. Ограничення юрисдикції патріярха
Канон 240. § 1. Патріярх має урядову власть у цілому патріярхаті і тому він має право й обов’язок користуватися, згідно з приписами законів і законних звичаїв, юрисдикцією над єпископами, духовними особами й вірними, які зобов’язані виявляти йому канонічний послух і пошану. § 2. Цією властю можна користуватися лише внутрі патріярхату, хібащо з уваги на природу справи або на закон щось протилежне набирає сили.
Ограничення патріярхальної юрисдикції до території патріярхату буде темою окремого розділу.
3. Заборона загальної делеґації влади патріярха
Ось що каже про це Канон 241. Патріярша власть є особиста і він не може призначити синкеля для цілого патріярхату.
Якщо б патріярх не хотів або не міг керувати справами свого патріярхату, наприклад, якщо б був до цього нездібний через неміч, недугу, ув’язнення, політичне переслідування чи щось подібне тоді канон 341 К. С. дає докладні вказівки, хто має зайняти його місце.
Патріярх може делегувати єпископів чи священиків для виконання деяких точно означених завдань, але він не може призначити загального заступника (синклера) для патріяршого уряду. Колись syncellus був монах, що став особистим товаришем єпископа і жив з ним у тому самому мешканні (келії). З уваги на таке близьке відношення, synsellus заступав єпископа.
4. Патріярх і митрополити
Про це каже Канон 242. Поки не привернено митрополитам їхніх прав і обов’язків у їхніх митрополіях на основі кан. 316, патріярх має право користуватися правами і виконувати обов’язки митрополитів.
Велич стародавніх патріярхів затратилася вже давно, як між католиками так і між некатоликами. Сьогодні їх число вірних так змаліло, що можна б піддати під сумнів навіть існування правдивих єпархій, у порівнанні з числом вірних подібних до дієцезій Західньої Церкви. Неможливо вставити між патріярхом і єпископами посередню ієрархічну організацію церковних провінцій з митрополитами на чолі. К. С. залишає місце для відновлення церковних провінцій, одначе навіть якщо б число вірних значно зросло, постало б питання, чи є практичною річчю існування ієрархії 4 ступенів (єпископ, митрополит, патріярх, папа) у сьогоднішній Церкві, коли існують засоби скорої комунікації й транспортації.
Правдиві митрополити, що очолюють церковні провінції з єпископами-суфраґанами в рамках патріярхату, існують сьогодні між східніми християнами тільки в трьох Церквах: в Румунському Православному Патріярхаті в Букарешті, що ділиться на 5 митрополій і 20 єпархій; в Українській Католицькій Церкві, що має тепер три митрополії (Львів, Вінніпег і Філядельфія) з 13 єпархіями і 5 екзархатами; і в Сиро-Малябарській Церкві в Індії, що має дві митрополії і яких 20 єпархій та екзархатів, але ще досі не об’єднана в патріярхаті чи верховному архиєпископстві. В усіх інших східніх католицьких і православних Церквах, патріярхи виконують теж митрополичу власть у відношенні до своїх єпископів.
Серед православних — всі резиденційні єпископи в Греції мають титул митрополитів; в Московському й Сербському Патріярхатах єпископи деяких міст мають цю гідність, але без жадних митрополичих функцій. Це саме треба сказати про східні католицькі патріярхати.
5. Патріярх як законодавець
Про це каже Канон 243. § 1. Закони, що не противляться загальним законам Церкви і законам, які впровадив Апостольський Престіл для патріярхату і які відносяться до цілого патріярхату, або до якоїсь його, частини, або до групи осіб, патріярх може ухвалити лише на патріяршому синоді, про яких говорить канон 340, § 1.
§ 2. Патріярх обов’язаний пильно старатися про те, щоб проголосити закони, ухвалені на патріяршому синоді, додержуючись кан. 350, § 1.
§ 3. Патріярх має право автентично інтерпретувати закони патріяршого синоду в часі до наступного синоду, заслухавши поради постійного синоду.
§ 4. Патріярхові вільно розрішити з виправданої причини та в окремих випадках від законів патріяршого синоду, навіть цілий Патріярхат. Якщо розрішення переступає індивідуальні випадки, патріярх не може його уділити, хіба з важної причини і за згодою постійного синоду. 2. Патріярх не має уділити розрішення від закону патріяршого синоду, що його відмовив місцевий ієрарх, хіба з важної причини і після заслухання думки даного ієрарха.
Патріярх не може сам видавати законів, а тільки разом із своїми єпископами, зібраними на синоді. Про правний бік синоду буде мова пізніше. Тут треба лиш сказати, що він різниться від єпископських конференцій латинського обряду в одному аспекті: канонічні норми, схвалені на єпископських конференціях, мусять бути затверджені Апостольським Престолом, щоб могли стати законом. Закони, схвалені патріяршим синодом, набирають законної сили від самого синоду, під умовою, що вони є в рамках канонічних границь, призначених синодом, себто що синод не буде намагатися змінити універсального права Церкви або прав, що їх Апостольський Престіл видав спеціяльно для даного патріярхату.
Не можна застосовувати законів без уваги на випадки, коли закон міг би створити надмірні труднощі деяким особам. У таких випадках існує диспенза, себто звільнення від закону в індивідуальних випадках. Патріярх є одним з тих церковних настоятелів, які можуть уділити диспензу, передусім від законів свого синоду. Він може теж вияснити неясні закони за допомогою відповідної інтерпретації, яку треба обговорити на черговому синоді. Це може спонукати синод вияснити закон або змінити його відповідно до потреб, або зовсім скасувати.
Важною річчю є зберегти власть місцевого єпископа. Якщо єпископ чи екзарх відмовив дис- пензи, патріярх може все таки її уділити, але він повинен перше вислухати причини, що спонукали єпископа до відмови диспензи.
6. Патріярх як посередник з Апостольським Престолом
Теперішній закон каже:
Канон 244, § 1. Патріярх, одержавши повідомлення від Св. Конґреґації для Східніх Церков, обов’язаний повідомити єпископів і інших, яким слід знати, про рішення Вселенського Архиєрея, видані для Східніх або Вселенської Церков, хіба що Апостольський Престіл безпосередньо інакше зарядив, та доручити прилюдне читання тих рішень по церквах, коли знати про них є в інтересі вірних.
§ 2. Патріярх дбатиме сумлінно про те, щоб були виконані справи, порушені в тих рішеннях, наскільки вони відносяться до самого патріярхату.
Згідно з природою східньої помісної Церкви єпископи, духовенство й вірні мають порозуміватися з Вселенським Архиєреєм тільки через патріярха, хоч їм не забороняється звертатися прямо до папи. Обов’язком патріярха є повідомити свою Церкву про всі зарядження, закони, листи і т.д. папи й Апостольської Столиці, які своїм характером повинні б бути подані до уваги його Церкви.
7. Патріярх як найвищий учитель і адміністратор
Ось що говорить про це Канон 245, § 1. На основі своєї власти патріярх має право: 1. видавати декрети, накази та загальні розпорядження навіть для цілого патріярхату, пояснити, як застосовувати закони і наполягати, щоб їх виконувано; 2. видавати поучення для духовенства і народу, щоб правильно пояснити науку Церкви, скріпити побожність, виправити зловживання та поширювати й поручати практики, що корисні для духовного добра вірних; 3. видавати послання для цілого патріярхату у питаннях, які відносяться до його власної Церкви й обряду.
§ 2. Патріярх може наказати єпископам, духовенству й монашеству, щоб його постанови, поучення й листи прочитали й пояснили прилюдно в церквах, чи в церковних або монаших домах.
8. Право візитації
Про це каже Канон 246, § 1. Без шкоди для права й обов’язку кожного єпископа візитувати свою єпархію, патріярх має право й обов’язок візитувати цілий Патріярхат, особисто або через когось іншого, в рамках звичайної візитації, що десять років.
§ 2. З важливої причини патріярх може відбути надзвичайну візитацію якоїсь церкви, міста або єпархії.
§ 3. В часі візитації патріярх може виконувати все те, до чого має право ієрарх під час канонічної візитації.
Канонічне право латинського обряду ще не встановило способів, як наглядати над єпископами при виконуванні їх обов’язків. Єпископ пересилає папі докладний звіт що п’ять років, але ніхто не провіряє його точности. Митрополит латинського обряду може обвинувачувати єпископа перед папою за каригідне занедбання обов’язків, але закон не передбачає нічого в випадку єпископів, що недіяльні, що забороняють своїм священикам впроваджувати нові способи в душпастирській праці чи щось подібне. Апостольські делегати збирають обвинувачення проти єпископів, які вони одержують, але не встравають прямо в керування дієцезією. У східніх патріярших Церквах ситуація дещо інакша, бо патріярх наглядає прямо над усіма аспектами життя Церкви в цілому патріярхаті та провіряє, як єпископи виконують свої обов’язки.
У майбутній Українській Католицькій Церкві, що буде зорганізована згідно з тим зразком, треба взяти під увагу, що патріярх не може зайняти місця єпископа в його єпархії, або встрявати в щоденне ведення справ єпархії. Це ограничення влади патріярха — не встрявати самовільно в справи поодиноких єпископів — буде зокрема важним чинником в Українській Католицькій Церкві тому, що вона стала світовою інституцією. Треба залишити деяку автономію митрополитам і єпархіям серед різних народів і на різних континентах. Було б нерозважно, щоб патріярша курія старалася управляти цілою Церквою і щоб таким чином римську курію заступила українська. Умовини життя в різних частинах Української Церкви є вже сьогодні дуже відмінні, а в майбутності будуть ще більше відмінні. Буде конечним відділити проблеми, що вимагають однакової для всіх розв’язки, від питань, на які не було б вказаним очікувати ідентичних відповідей.
9. Єпископські конференції
Ось що говорить Канон 247. Патріярх не сміє занедбати скликувати щороку, за вийнятком років, коли відбувається патріярший синод згаданий у кан. 340, § 1, на нараду єпископів та інших місцевих ієрархів цілого патріярхату, або якоїсь провінції чи области; в цьому останньому випадкові це треба так робити, щоб не було нічого, кого б не запрошено принайменше один раз на п’ять років.
Цей канон виглядає так, якби був написаний тільки для Української Католицької Церкви, світової Церкви. Крім скликування всіх єпископів на патріярший синод, може бути корисним скликати тільки єпископів Північної Америки, або єпископів України і т.д.
10. Територіяльна організація патріярхату
Про це написано ось що:
Канон 248, §1.3 поважних причин патріярхові вільно за згодою патріяршого синоду або єпископів згідно з кан. 224, 11:1. встановляти митрополії та єпархії, зміняти їх границі, лучити, розділювати, касувати або зміняти їх ієрархічну ранґу, і переносити осідок єпископа під умовою, що Апостольський Престіл потвердить це; 2. переносити резиденційних або титулярних митрополитів і єпископів з однієї резиденційної або титулярної єпархії до іншої; 3. приймати резиґнацію єпикопів, яку вони йому складають; 4. назначити єпархіяльному єпископові коадютора чи помічника, при чому слід додержуватися кан. 251-255, якщо призначений не має єпископського сану.
§ 2. За згодою постійного синоду патріярх може установити екзархати, зміняти їх границі та касувати їх.
§ 3. Патріярх має якнайскоріше повідомити Апостольський Престіл про рішення синоду відносно справ згаданих у § 1. ч. 2 — 4, § 2.
Нема іншого канону, який висловив би краще ніж цей автономний характер східньої католицької Церкви. Можливість організувати свобідно Патріярхат у митрополії, єпархії та екзархаті, і назначувати єпископів, не має жадних ограничень за вийнятком того, що це відноситься до «території» Церкви, себто до тих частин, де та Церква існувала від давнини або від сторіч. Для українців така територія обіймала б Україну, Польщу і теж Буковину. Поза тією територією, все, що патріярх і його синод можуть зробити, це просити Апостольський Престіл, щоб пішов на руку в цих справах Українській Церкві. Його Блаженство Патріярх Йосиф та українська католицька ієрархія одержали запевнення від Папи Івана II, що їх прохання будуть студіювати. Є можливість, що Українська Католицька Церква матиме дозвіл робити рішення, згадані в кан. 248, себто встановляти єпархії й призначувати єпископів всюди, де тепер живуть українці, наприклад в Північній і Південній Америці, Австралії і т. д. хоч вони далі потребуватимуть потвердження Апостольського Престолу.
Ця остання вимога не повинна дивувати нас. Вкінці й українцям не було б до вподоби, якщоб Апостольський Престіл у вільній Україні встановляв дієцезії для католиків латинського обряду, не заслухавши поради місцевої української католицької ієрархії. Часом призначення українського єпископа вимагає згоди світської влади, наприклад в Аргентині або Бразилії, і в такому випадку Апостольський Престіл є найкращим посередником.
11. Старання про опорожнені єпархії
Про це каже Канон 249, § 1. Відносно опорожнених єпархій, патріярх має: 1. повідомити Апостольський Престіл про опорожнення престолу, 2. дбати про опорожнену єпархію, 3. полагодити справу адміністратора, якщо колеґія єпархіяльних радників, маючи до того право, згідно з кан. 269, не вибрала адміністратора, 4. призначити адміністратора опорожненої єпархії після поради з єпископами, що урядують у патріяршій курії з обов’язком резиденції, якщо згідно з кан. 469 до патріярха належить право призначити адміністратора.
§ 2. Усунення адміністратора, якого назначив патріярх згідно з § 1, ч. 4, може вирішити сам патріярх, беручи до уваги справедливу причину та заслухавши поради єпископів, що урядують у патріяршій курії з обов’язком резиденції.
§ 3. Патріярх має право й обов’язок подбати, щоб опорожнений престіл одержав якнайскоріше в границях часу установленого загальним правом, гідного й кваліфікованого пастиря.
Опісля буде мова про те, як наступає опорожнення престолу в єпархії. «Єпископи, що урядують у патріяршій курії з обов’язком резиденції» це титулярні архиєпископи й єпископи, придворні єпископи, два або три, які перебувають у курії патріярха, щоб допомагати йому в управлінні патріярхатом. Їх приявність є теж доказом високої гідности патріярха.
Канон 250. В часі опорожнення престолу патріярх має подбати, щоб старанно зберігати й сумлінно управляти посілостями єпархії та майном покійного єпископа, яке має перейти на Церкву. Все це слід належним способом в цілості передати майбутньому єпископові після його інтронізації.
Життя Церкви є в руках її єпископів. Патріярх втішається вищою владою, але тільки контрольною. Отже вибір, назначення та усунення єпископів має першорядне значення для Церкви. Про це буде мова в наступному розділі.
