(Закінчення з попереднього числа)
Український Католицький Університет
Найважливішою з усіх установ, які в Римі оснував і здвигнув св. п. Блаженніший Йосиф, це, без сумніву, є Український Католицький Університет. Як я вже був згадав, кожна католицька нація прагне до того, щоби мати таку установу. Свого часу Блаж. Йосиф сказав Кардиналові Ґаррон, тодішньому Префектові Конгрегації для Виховання: «Якби ми мали у Львові високу школу з можливістю надавання академічних ступенів і праці на різних факультетах, ми виховали б кадри католицької інтеґенції, яка боронила б Церкву в усіх небезпеках». Це є ціллю нашого Університету: виховати високоосвічене українське християнське духовенство та мирянство. В Україні, щоби знов зацитувати Покійного Блаженнішого, ми маємо сьогодні десятки університетів, інститутів та інших високошкільних заведень, які вчать і виховують нарід в дусі безбожництва і матеріялізму. Український Католицький Університет був би одною з дуже нечисленних установ у нашому народі, який міг би науково ставити чоло тій духовій загладі. В нашій Українській Католицькій Церкві Український Католицький Університет був би одинокою такою установою.
Чим диспонує УКУ? Маємо будинок, бібліотеку з ок. 30 тис. томів, маємо музей з бл. 5 тисяч експонатів і маємо архів. Останні три відділи УКУ не є ще належно упорядковані. Маємо около 30 професорів, переважно мирян. Маємо двох Отців, які займаються справами Університету, попри свої інші обов’язки і завдання. Упродовж понад 20 років свого існування Університет видав поважне число книжок і видань, наукового і популярного характеру, старався з більшим чи меншим успіхом вести курси для питомців і сестер під час шкільного року для кандидатів до постійного дияконату і студентів з наших поселень підчас літа.
Це є зародок, з якого треба починати. Не починаємо з нічого, але ще дуже багато треба доложити зусиль, щоби та наукова установа почала справно сповняти своє завдання. По-перше, треба мати людей, спочатку може і небагато, але відданих, які займуться наладнанням справ і вмілим веденням. По-друге, треба якогось визнання зі сторони Ватикану, чи Римського Апостольського Престолу чи італійської держави. На це вже є намічені пляни, щоб спочатку одержати таке визнання як на інститут чи центр наук про Українську Церкву, опісля можна буде думати про богословський факультет і т. д. Ми не можемо сейчас сподіватися розвинути УКУ поза межами України, до повного університетського статусу, і слушне є питання, чи того нам нині треба. По-третє, треба запевнити тяглість майбутніх науковців, професорів, які почувалися б зв’язаними із завданнями УКУ і цілої нашої Церкви. По-четверте треба нам мати відповідних людей для ведення бібліотеки, музею й архіву. І накінець, все це треба матеріяльно забезпечити.
На одне треба нам пильно звернути увагу. Так як Колегія Святої Софії є установа обмеженого львівського характеру, хоч отверта для всіх інших охочих, так само й УКУ є установою у своєму характері всенародною, всеукраїнською, над якою повинен мати нагляд увесь наш єпископат, так як це водиться в інших католицьких народах. Зараз по-своєму визволенні, при кінці 1963-го року, Покійний Блаж. Йосиф звернувся до всіх наших єпископів на письмі, скільки кожна єпархія чи екзархат може річно помогти на удержання УКУ. Відгук — мінімальний, а ті, що обіцяли щороку виплачувати певну суму, на ділі того не придержувались. В жовтні 1969 року, під час IV Архиєрейського Синоду, св. п. Блаженніший передав цю установу цілому нашому Єпископатові, що присутні Владики прийняли оваційно і з оплесками, хоч опісля опіка фактично не існувала. Говорю це не для докору, але щоб заохотити всіх нас, тут присутніх Владик, поставитися дуже серйозно і старатися випрацювати певну правну і адміністративну структуру УКУ, яка віддзеркалювала би наше піклування тією перлиною в нашій Церкві.
Український Католицький Університет має також ряд Філій по різних країнах нашого поселення. Назагал вони діють доволі самостійно і їх удержують крайові Т-ва «Св. Софія». Якби тутешній Університет вповні став на ноги, він міг би краще надавати тон науковій праці на поселеннях і ще більше оправдувати своє завдання.
Цілі й завдання Товариства «Свята Софія»
Ціль Покійного Блаженнішого Йосифа у творенні Т-ва «Свята Софія» в Римі і по різних країнах поселення, була, щоби забезпечити ці наші здобутки в Римі, які мають загально-церковне значення. В нормальних обставинах такі установи були б на рідних землях і їх удержувала б своїм порядком Українська Церква через свої єпархії, головно через Архиепархію у Львові. Наша ситуація така, що ми України не маємо. Однак наше Товариство вже діє.
Ще одна обставина. Коли жив Покійний Блаженніший Йосиф, йому люди складали дари у достатній кількості, щоб покрити всі біжучі видатки. Тоді Римське Товариство і Крайові Товариства могли відкладати гроші на майбутнє. Тепер, коли відійшла ця велика й притягаюча Особа, «Свята Софія» мусить увійти у своє завдання і дати фінансову піддержку тим загально-українським установам.
Одне одначе хочу уточнити, бо на цьому тлі можуть виростати труднощі. Товариство «Свята Софія» є релігійне, а не церковне Товариство. «Церковне» значить таке, яке безпосередньо підлягає церковній ієрархії. «Релігійне» (в Італії це є в категорії мирянських товариств — «Laicale»), значить таке, яке з релігійних мотивів працює для Церкви, але не підлягає безпосередньо церковній ієрархії. Такі товариства, для подібних як наші цілей, створили собі мадяри і чехи (завжди під проводом своїх Церков), останньо поляки, за ініціативою і під проводом, доки він живе, самого Св. Отця Івана Павла II, а після його смерти чи уступлення, архиєпископа Краківського; і тепер приготовляють собі таке товариство вірмени, під протекторатом Ватикану, як держави, не як Апостольського Престолу.
Цілком природно Владикам може не подобатись, що щось діється кругом них, на їхній території, для Церкви, а без їх відома. Я вповні :відомий, що зі сторони Товариства не було відповідного пояснення, але з другої сторони, і це мушу я ствердити, не було і вирозуміння для цілей Товариства.
Товариство «Свята Софія» має дуже виразну ціль: піддержувати і удержувати установи, особливо в Римі, які служать всій нашій Церкві. Ця піддержка проявляється у збиранні потрібних фондів, на що, як бачимо, наші люди радо відгукуються. Товариство інформує про українську Церкву при помочі видань, заохочує до наукової праці. Все це потверджено на загальних Зборах Римського Товариства дня 6-го вересня 1985 року, та на Координаційних Сходинах цілого Товариства через своїх представників, які відбулися в днях 11-12 вересня 1985 р. в Римі. На обидвох цих зібраннях я був присутній продовж усіх нарад і брав у них активну та живу участь.
Загальні Збори вирішили, просити Вікаріят Римської Архидієцезії делегувати мене, як Голову Української Католицької Церкви, на контролера, в цілі, щоб підчеркнути, як колись це було за Покійного Блаженнішого Йосифа, зв’язок з Церквою і бажання для неї працювати.
Моє прохання до Преосвященніших Владик одне: не ставити перешкод у веденні збірок, а навпаки допомагати через заохочення вірних до жертвенности. Так як справи сьогодні стоять, утримання і розвиток наших спільних інституцій у Римі без Товариства «Свята Софія» немислиме, бо досвід минулих літ показав, що немає іншого відповідного джерела, яке б достатньо ними цікавилося, щоб їх вповні удержати.
Маєтковий і фінансовий стан
В програмі передбачена точка про стан матеріяльних дібр Львівського Архиєпископа чи Галицької Митрополії. Хоча не передбачено таких звітів від інших єпархій, я тим не ображений, навпаки радий, щоб усі знали, на чому ми стоїмо. І скільки ми потребуємо помочі. Назагал Галицька Митрополія, поза межами України, у вільному світі має дві реальності в Римі: церква й гостинниця для паломників при Піяцца Мадонна дей Монті 3, та всі будови, зв’язані з УКУ при Вія Боччеа, для яких, як вже було згадано, «трасті» перед законом державним є Товариство «Свята Софія». Крім того є ще посілість на острові Сильт в Німеччині, для якого з дозволу Конгрегації для Східніх Церков «трасті» є наша Екзархія в Німеччині. До того треба ще додати все рухоме майно, яке знаходиться на тих посілостях.
Майно в грошах складається з того, що залишив мені у своєму тестаменті Покійний Блаженніший Йосиф, а саме суму 334 тисячі долярів. Для УКУ Блаженніший залишив 376 тисяч долярів, з того 200 тисяч як залізний фонд. На контах Римського Товариства «Св. Софія» стоїть 442 тис. дол., з яких 140 тисяч властиво належать до розбудови будинку УКУ, а 54 тисячі — на прикрашення Собору Св. Софії, отже не можуть бути зужиті на особливі цілі Товариства. На беатифікаційнім фонді Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, яким завідує о. Постулятор під моїм наглядом, є 46 тис. долярів. Це є стан на 6-го вересня 1985 року. До того треба додати суму 145 тис. долярів, які мені подаровано головно з нагоди кардинальських торжеств і під час поїздки-візитації по обох Американських континентах.
Потреби Української Католицької Церкви в Римі
Самі в собі такі суми можуть видаватися доволі великими. Коли ж розглянемо наші пляни, мінімальні у своєму засягу, то передані чи зібрані гроші не вистачать на покриття через ряд років, без допомоги вірних через Товариство «Свята Софія» або інші збірки. Щодо нерухомого майна наші пляни на найближчі кілька роки включають: розбудову УКУ, головно приміщень для бібліотеки, музею, складу книжок та бюр (приблизні кошти: 1,200.000 дол.). Перша частина цього проекту піде в рух навесні наступного року. Дальше треба викінчити Собор Святої Софії, особливо тепер, коли він став кардинальським титулом (приблизні кошти 250 тисяч долярів). Такі прикраси включають викінчення мозаїки у храмі, бронзові двері та набуття риз й іншого устаткування та церковного утвару. Це великі, але одноразові видатки. Далеко більше коштуватиме удержання будинків і інституцій, але найбільший кошт — це люди. Велику поміч у формі платень та стипендій дає нам сьогодні Організація о. Веренфріда ван Страатена «Церква в Потребі». Але він сам вже кілька разів нам пригадував, щоби ми не будували своєї майбутности на таких допомогах, тільки числили на власні сили. Загальний бюджет на рік 1986, без розбудови УКУ і мозаїки в Соборі Святої Софії, на удержання всіх римських інституцій виноситиме около 200 тисяч долярів. Якщо я дістану резиденцію у Ватикані, як мені усно обіцяв Св. Отець, удержання моєї канцелярії, включно з коштами репрезентації, ведення дому, оплачення секретарів, сестер, їх забезпечення, харчі і т. п. виноситиме ок. 60 тис. дол. річно.
Зібрані тут, у Римі, представники т. зв. Краєвих Товариств «Св. Софія» зобов’язалися взяти на себе всі видатки, зв’язані з УКУ та Колегії Святої Софії, в додатку також те, що треба би доложити для основних ремонтів Гостинниці, крім розбудови УКУ і прикрашення Собору Святої Софії, з тим, що зі сторони єпископату не становитиметься перешкод у веденні збіркових акцій.
Отець Ван Страатен, на наступний рік, згодився дати стипендії всім питомцям Колегії Святої Софії, та дати кожному священикові, який тепер працює біля мене, чи при вище згаданих Інституціях, місячну допомогу у висоті не цілих 200 дол. Всіх інших працівників мусимо оплачувати ми самі. Це включає всіх сестер, їхні платні та забезпечення, та інші наукові чи бюрові сили, яких мусимо найняти, щоб праця йшла вперед хоч в мінімальних засягах.
Наш плян на найближчі кілька років — наладнати цілу адміністраційну сітку наших інституцій в Римі, надати Колегії Святої Софії тривкішої форми, випрацювати правну позицію УКУ та пожвавити наукову працю, допильнувати теперішніх докторантів — майбутніх науковців і професорів для УКУ.
В загальній програмі, оскільки це також пов’язане з коштами, «бажаємо розгорнути ширше зв’язки з різними ватиканськими та римськими інституціями, та з представниками східніх помісних Церков і латинських єпископських конференцій. Крім того, особливо у виду надходячого Ювілею Тисячоліття, скріпити нашу позицію окремої Церкви від російської, а заразом інформувати об’єктивно про стан переслідування релігії в Україні та українців по всіх закутинах сов. імперії.
Закінчення
Закінчуючи цей огляд нашої римської дійсности, видвигаю нашій Ієрархії три пропозиції:
- Допоможіть мені і заохочуйте своїх вірних зібрати фонди на розбудову УКУ і прикрашення Собору Св. Софії через Українську Світову Кооперативну Раду. Після довгих пертрактацій між цією Радою і мною в Чікаґо і в Римі, я одержав від них листа з 18 вересня 1985 року відносно способу переведення збірок;
- Краєві Товариства «Св. Софія» удержуватимуть УКУ, Собор Св. Софії, Колегію Св. Софії і церкву Жировицької Богоматері разом з гостинницею і переберуть їхні збіркові акції й заохочуватимуть своїх вірних до жертвенности;
- Подібно як у Вселенській Церкві раз у році відбувається збірка на Петрів гріш, запровадити в нашій Церкві звичай і устійнити один день в році, в якому переводитиметься збірка у всіх українських католицьких єпархіях і екзархатах нашого поселення на потреби Глави Церкви. Ця акція матиме велике виховне значення для вірних і стане видимим знаком єдности Українського Народу на поселеннях з Церквою-Матір’ю в Україні. Владики передадуть мій заклик до народу, а після проведеної збірки, я подякую кожній парохії зокрема, чи навіть поодиноким жертводавцям.
Хочу вірити, що це Звідомлення вияснило чимало дотепер невідомих справ, і на закінчення хотів би я повернутися ще до одної думки. Оскільки наші інституції в Римі практично удержуються пожертвами добрих людей, вірних Української Католицької Церкви, нам треба при будь-яких акціях дуже звертати увагу на те, щоби забезпечити довір’я серед народу. На мою думку, найкраще можна зберегти ту атмосферу солідною, послідовною і витривалою працею. При довір’ю, співдії й піддержці Владик, Духовенства і Вірних — всього Божого Люду, що живе на поселеннях, я переконаний, що на наших українських установах в Римі спочиватиме Боже Благословення.
