У попередніх числах нашого видання ми вже інформували про журнал, що появляється німецькою мовою, в Цюріху — Швайцарія, під назвою: «Ґляубе ін дер Цвайте Вельт» — «Віра в другому світі». Заходами д-ра Анни Горбач згаданий журнал надрукував статтю під назвою: «Становище українців-католиків у Польщі». В останньому часі редакція цього журнала присвятила окреме, 8 число для конгресу «Церква в потребі» 1982 р.
Це виняткове число журнала «Віра в другому світі» було присвячено виключно Українській Католицькій Церкві. В журналі був повністю надрукований документ самвидавного матеріялу під назвою: «З життя Української Католицької Церкви». Цей документ оригінально був написаний українською мовою, але на Захід продістався в російській версії. Самвидавний документ у перекладі на українську мову був надрукований у нашому журналі «Патріярхат», у двох числах: за червень і за липень-серпень. Тут не місце передавати його зміст, який є інформаційно-багатий і цікавий. Його можна б назвати словами церковної пісні: «Ми хочемо Бога», власне це бажання «хочемо» Бога, в документі не є фразою, але підтверджене безперебійним змаганням, незважаючи на жадні перешкоди й риск. Це наглядно видно, що вони хочуть Бога у таких формах і рамках, у яких вони приняли у дитинстві. Це переконливий і зворушливий документ, який не потребує пояснення.
Цей документ у перекладі на німецьку мову надруковано у журналі «Віра в другому світі». Переклад належить вже відомій нашим читачам д-ру Анні Галі Горбач.
Стараннями Галі Горбач цей документ був не тільки перекладений, але із смаком ілюстративно оформлений. На першій сторінці поданий фрагмент політичної мапи, на якій помічені Галичина зі Львовом і сусідні країни. До документу є подані додаткові пояснення і додані підзаголовки, які цілість ситуації УКЦеркви в Україні роблять більше проглядною. Також до цілости документу додано фота: митрополита Андрея Шептицького, храм св. Юра у Львові, фрагмент міста Львова, пам’ятник св. Володимира у Києві над Дніпром — місце, де перші жителі Руси-України були хрещені, собор св. Софії у Києві з 11-14 ст., включно з сучасним київським митрополитом Філаретом, якому А. Ватченко причіпляє нагороду «дружби народів» і фото атеїстичної книжки для навчання в радянських школах. В цілому документ добре зредагований і гарно оформлений так, що в читача викликає зацікавлення. Крім цього була надрукована одна поезія Євгена Сверстюка у перекладі Галі Горбач на німецьку мову. Згаданий документ був оформлений в окреме число журнала і запрезентований для учасників на 32 конгресі «Церква в потребі», що відбувся у Кеніґштайні 5-8 серпня 1982 p., про який докладніші інформації були подані у попередньому, жовтневому числі «Патріярхату», за 1982 р. За таку дбайливу працю Галі Горбач належить велике спасибі.
У норвезькому жуналі «Рапет фра Ост» у 5 числі, за 1982 р. появилась довша стаття про Україну — Українську Православну і Католицьку Церкви у Радянському Союзі, про правозахисник рух — людські права, про змагання релігійної та національної незалежности українського народу. На титульній сторінці згаданого журнала було поміщене фото, на якому був священик з катакомбної Церкви, який в горах серед природи проповідує до вірних. До довшої статті подана мапа України з поміченням сумежних держав, що є сусідами України. Також надруковані фота:о. Василя Романюка, мирян УКЦеркви, зібраних під дверима церкви, спільне фото, на якому є Петро Григоренко з своєю дружиною Зинаїдою і Микола Руденко з своєю дружиною Раїсою. На поодиноких фотах є Ірина Сеник, Оксана Попович, Стефа Шабатура і й Ірина Калинець, львівська церква, біля якої стоїть з заслоненими очима католицький священик катакомбної Церкви, фото Патріярха Йосифа під час Сахаровських переслухань у Римі в 1977 р. На кінці обширної, інформативної статті є фото авторки цих інформацій, Анни Галі Горбач, завдяки якій появилась ця цінна інформація про хресну дорогу Українських Церков і українського народу.
Кількома словами про те, як ці інформації про Україну появились у норвезькому журналі «Рапет фра Ост»? Весною 1982 р. Анна Галя Горбач була запрошена до Осльо — Норвегія. Тут Галя Горбач виступила в Інституті слов’янських мов, де виголосила доповідь про шестидесятників і їх розгром. В Місії протестантської Церкви, яка видає згаданий журнал, ця організація уможливила для Галі Горбач різні публічні виступи. Улаштувала пресову конференцію, зустріч з парляментаристами, що займаються людськими правами. Крім цього, відбувся окремий вечір — зустріч з членами Місії Протестантської Церкви, на якій Галя Горбач розповіла про ситуацію і становище вірних різних деномінацій та про правозахисників в Україні.
При цій нагоді Галя Горбач передала генеральному секретареві Норвезької Протестантської Церкви справу трьох українських священиків, просячи, щоб їхні єпископи, які їдуть на т.зв. «конгрес миру» до Москви, інтервенювали у їх справі. Наступного дня це прохання Галі Горбач надрукувала майже вся норвезька преса.
З повищого бачимо, скільки одна людина може доброго зробити для української справи. Подумаймо, якщо б нас більше посвятилось цим справам, то напевно українське питання у західньому світі стояло б краще. Якщо взяти до уваги англомовний світ, в якому живе чимала українська діяспора, але ми не можемо похвалитись у цьому відношенні великими досягненнями. Ми дуже часто вирішуємо різні українські питання самі між собою, витрачаємо незрівняно багато часу на взаємне поборювання і переконування самих себе. На жаль, з цього нікому жодної користи нема, хіба нашим ворогам.
Англійський кореспондент про Православну Церкву в Україні
Під такою назвою появилась стаття в «Істерн Католік Лайф» за неділю 5 вересня 1982 p., в якій подано інформації за лондонською газетою «Дейлі Телеграф» з 23 лютого 1982 p., що надрукувала наступні інформації свого кореспондента з Києва — Ніґеля Вайда. Російська православна релігія доводить, що вона залишилась в Києві, столиці України, де майже 1,000 років тому було уведене християнство.
За володіння Київською Руссю князь Володимир Великий в 988 р. наказав жителям Києва охреститись в ріці Дніпрі. Християнство поширилось і князь Володимир став святим, і Православна Церква приготовляється відзначити 1,000-річчя християнства в 1988 р. Святкування в основному відбудуться в Києві, де багато старовинних церков відбудовано перед ювілеєм 1,500-річчя заснування Києва, що відбувся у травні ц.р. і святкувань у 1988 р.
Київ, що зараз нараховує 2,500,000 мешканців, наприкінці 11 століття мав понад 400 церков і манастирів. Сьогодні там залишилось тільки дев’ять російських православних церков, ще відкритих для вірних, два жіночих манастирі, одна синагога, одна римо-католицька церква і незначне число баптистських молебних домів.
Журнал розходиться поза кордони
Митрополит Філарет, голова Православної Церкви у Києві, завідує 18-тю дієцезіями в цілій Україні. Його канцелярія друкує журнал «Православний післанець», який має передплатників у Радянському Союзі та серед українців в екзилі — в Північній Америці, Західній Европі, Австралії і Аргентіні.
Держава енергійно веде кампанію проти релігії і встановила «Музей атеїзму» в середині Київського Печерського манастиря в одному з найсвятіших релігійних місць в Україні, який монахи залишили 20 років тому. Цей музей вітає відвідувачів цитатами Маркса і Леніна, написаними великими білими буквами на червоному тлі. Виставка представляє релігію, як гнітучу й ігноруючу силу в союзі з жорстоким царатом і зажерливим капіталізмом. Це мальовидло названо «Християнство на услугах капіталізму» показує російським священикам рисунок їх платень від феодальних землевласників з-перед революційного часу. Про іншу картину сказано, вона мала бути намальована монахом для царя саме перед більшовицькою революцією. Там зображено, як Господь благословить царську родину і їх охоронців, включно з горезвісним монахом Распутіним.
Комуністична система не дає права Церкві на відповідь державної пропаганди атеїзму. Архиєпископ Макарій редактор «Православного післанця», висловив цю позицію недвозначно, коли він сказав: «Священики і парафіяни користуються всіма громадськими правами, які їм дає радянська конституція».
Зараз віра є ще жива серед багатьох тисяч родин. І в міжчасі я завважив, що до церкви у Москві у більшості приходять старші віком жінки, тоді коли в катедрі св. Володимира, найбільша церква, що ще відчинена для служіння в Києві, серед учасників є більший відсоток молодих людей.
Вісім священиків
Це була субота вранці, коли люди прямували до катедри на молитву, щоб засвітити свічку у пам’ять померлих з своєї родини і приятелів. Вісім священиків у білих ризах і монахині у блакитних шатах співали.
Кілька сотень вірних стояло навколо престола і в бічних лавах. Люди, старі й молоді, стояли в черзі, щоб одержати святе причастя і поцілувати святу ікону.
Стільки подає англійський кореспондент про ситуацію Православної Церкви у Києві. Так, існують українські вірні, але, на жаль, немає Української Православної Церкви. Можна собі уявити, як проходитимуть ювілейні святкування 1000-річчя християнства в Україні. Хто повинен сказати правду про 1000-річчя християнства в Україні, тоді, коли наші сестри й брати цього сказати не можуть. Під цим оглядом великий обов’язок лягає на українську спільноту у діяспорі. Чи ми готуємось до цього, чи приготовляємось сказати вагоме слово, яке залишилось би непроминальним на довгі віки — слово істини про 1000-річчя християнства в Україні. Пам’ятаймо й працюймо в цім напрямі, щоб наші вороги не привласнили собі світлої спадщини нашої історії.
