Російський патріярх Алєксєй II, знаний є з шовіністичних виступів про відбудову російської імперії. Писали про це також польські часописи. А що про цього патріярха сказав один з найактивніших російських дисидентів о. Ґлеб Якунін, бувший депутат Думи? В інтерв’ю для польського тижневика «WPROST» за 1 червня 1997 p., на питання журналіста Генрика Сухара: «На якій підставі Ви опираєте своє звинувачування, що російська церква є інфільтрована КҐБ?» о. Якунін відповів: «Правдиву Церкву ліквідовано в тридцятих роках. Пізніше всі ієрархи були співробітниками режиму. Сталін відвдячився їм в цей спосіб, що в 1943 позволив на відкриття московського патріярхату. В 1991 році оглядали ми архів КҐБ і могли переконатись, що Церква була цілковито контрольована ЦК КПРС. Не маю найменших сумнівів, що патріярхат був і є філією безпеки. Церковного керівництва вітрець змін навіть злегка не доторкнувся. Це є нереформувальний орган, за те вміє, удаючи проводити релігійну діяльність. Церква торгує горілкою, папіросами, нафтою, військовим знаряддям, алмазами. Незважаючи на численні публікації, прокуратура не досліджує тих справ».
Як подає польський тижневик «TYGODNIK POWSZECHNY» з 25 травня 1997 p., що на день 1 січня 1997 року на Україні було: 6.816 парафій УПЦ МП, 1.499 УПЦ КП, 1.163 парафій УАПЦ і 3.087 УГКЦ. Отже «українських» парафій московського патріярхату є більше, чим українських патріотичних трьох церков разом взявши. Чому при церкві московського патріярхату слово «українська» пишу в лапках? Хіба це зрозуміло, що прикметник «українська» введено спадкоємцями російського КҐБ, за посередництвом московського патріярха, в той час коли повстала незалежна Україна. Зробили це з метою, щоб затаїти свою антиукраїнську, русифікаційну діяльність.
Безпека України, якщо вже позбулась московського посторонка та сама присвоїла собі державну мову, повинна заінтересуватись тим, чи ті церкви московського патріярхату займаються вихованням людей на чесних горожан і патріотів своєї батьківщини України, чи це є політичні осередки спадкоємців КҐБ і займаються дальшою русифікацією українських горожан та вчать погорди до всього що «хахлацьке».
Усім є добре відома русифікаційна діяльність Росії в Україні. Вже за царів відповідні укази забороняли вживати української мови, а пізніше русифіковано українські міста, присилаючи росіян на начальників до розвиваючогося промислу, а рівночасно нищили українську інтеліґенцію. Села, що були бастіоном українскости, нищено примусовою колективізацією, засланнями і голодом, вбиваючи мільйони селян. Хитрим і підлим методом, русифікації і політичної інфільтрації, зарівно українських сіл як і міст, придуманим через КҐБ, було, помимо введеного атеїзму, залишення на Україні церков з насадженими священиками-каґебістами.
Цілковито знищено Українську і Автокефальну і Греко-католицьку церкви. Зрозуміло, що теперішня Російська ПЦ, яка назвала себе українською, Московського Патріярхату, є спадкоємцею цієї КҐБівської церкви. Потверджує те, в своїм інтерв’ю о. Ґлєб Якунін.
Коротко розкажу свій особистий досвід з зустріччю з монахами московського патріярхату. Разом з моїм 22-літнім сином задумали ми побачити печери Печерської Лаври. Трьох молодих монахів стояли при вході. Ми звернулися до них по-українськи. Не ворожило це нічого доброго. Очевидно відповідали нам по-російськи. Просив я їх, щоб говорили зі мною по-українськи, бо я з за кордону і російської мови не розумію. Питався їх, може знають німецьку мову або польську, а син ще додав, може англійську? Ні — тільки по-російськи. Іронічна усмішка не сходила з їх облич, видно мали з нами добру забаву. Остаточно не впустили нас до печер, бо показалось, що мій син є в коротких штанах, отже не годиться, щоб туда заходити.
Так в столиці незалежної України ставляться до українських туристів.
Бачимо небезпеку в російському, чорноморському фльоті, а не бачимо 100 разів більшої небезпеки: 6.816 осередках чужої, ворожої агітації в підлий спосіб, використовуючи Бога, вкрадаються в людські душі і вчать ненавидіти всього що рідне, українське. Ця діяльність не має нічого спільного з загарантованою конституцією, свободою світопогляду і віросповідання (Стаття 35) — це просто ворожа діяльність чужої держави на території України.
Як цьому зарадити?
В польському щоденику «RZECZPOSPOLITA» з 7 липня 1997 р. прочитав я в одній статті дуже мудре, на мою думку, речення: «Певного роду екуменічним змислом є пропозиція Константинополя, щоб Українська Греко-католицька Церква в Україні нав’язала з Патріярхом контакт, не зриваючи зв’язку з Римом». На мою думку, якщоб УГКЦ з того не скористала, маючи так прихильних тій думці Папу Римського і Патріярха Константинополя, це було б помилкою. Ієрархи УГКЦ повинні зустрінутися з ієрархами УАПЦ і УПЦ Київського Патріярхату, та колективно вибрати собі спільного представника, який в потребі репрезентував би ті всі Церкви разом, або кожну з окрема, чи то перед Папою чи перед Патріярхом Константинополя. Чей же для усіх тих церков найважнійшим є Бог. але як хтось бажає визнавати авторитет Папи чи Патріярха Константинополя, то не можна їм цього заборонити. Майже в цілому світі втішаються вони авторитетом. Відносно примату і непомильности Папи, то сам Папа Іван Павло II в енцикліці «Ut unum sint» звернувся до богословів, щоб помогли зформувати його уряд, щоб не був перешкодою в поєднанні Церков. («RZECZPOSPOLITA» з 7.07.1997 p.). Найважнішим є виховання горожан на чесних людей і добрих синів своєї батьківщини України. Церкву, яка це осягне, будуть усі поважати і любити, навіть невіруючі.
