«Я молюся за них, не за світ молюся,
а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої.
Отче святий, ради імени твого бережи їх,
тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми»
Ів. 17, 9-11.
13-15 серпня 1991 р. до Ясної Гори в Ченстохові з усіх кінців світу ріками почав стікатися Божий люд. Проща! Нагода торкнутися духом до святого місця, просвітліти, переобразитися, нагода для молитви і випробування для тіла. Це — проща… Чудове, напівзабуте слово, яке в мене асоціюється з подіями, свідком яких я ніколи не була.
Згадуються вицвілі світлини прощ до Почаєва і Унева, до Гошева і Крехова, до Лаври в Києві і до Зарваниці, де донині зберігаються чудотворні ікони. Із світлин дивляться молоді, запалені ентузіязмом лиця монахинь і священиків, такі ж юні, як і лиця прочан, яких вони ведуть за собою.
Минув час погрому і час мовчазної Церкви, і через півстоліття виходимо з пустелі бездуховности. Виходимо і, усвідомивши наші втрати, знову відновлюємо прощу до своєї Покровительки і Заступниці. «Нарешті Твої діти прийшли до Тебе, Богородице», — цей напис тримали в руках українці в часі урочистої відправи з участю Папи Івана-Павла ІІ на Ясній Горі.
Всього до Ченстохови прибуло півтора мільйона молоді, серед них 10 тисяч паломників з України. З’їхалися зі Сходу і Заходу нашого краю, українці з Одеси і Вишгорода, з Києва і Тернополя, з маленької Копичволі і навіть з Сибіру (з Омська), українці з Петербургу і з далекої Канади.
Частина їхала поїздами, решта автобусами і машинами, деякі — навіть на роверах.
Прибули піші групи паломників. Ішли заквітчані, розспівані, несучи різьблені березові хрести, які самі зробили по дорозі. 196 дітей з Дрогобицького і Миколаївського деканатів, очолені їмостю Марією Говгерою, о. Андрієм Якубівим, о. Миколою Кожухом, о. Тарасом Куспісем, мандрували з Любліна до Ченстохови — майже 300 кілометрів. Захоплено розповідали, як по дорозі їх гостинно приймали поляки: готували нічліг, лікували поранені ноги, дарували зручне взуття. Разом ішли, разом молилися, співали і Христос промовляв до їхніх сердець.
Зі Львова прибули з релігійними програмами хор хлопчиків «Дударик», хор студентів консерваторії «Святиня», театр «Мета», хористи політехнічного інституту, камерний склад симфонічного оркестру «Україна».
13 серпня відбувся величавий похід української громади до ікони Богородиці. Це був день паломництв для всіх прибулих.
Вдивляючись у надхненні молитвою лиця молодих, я просила:
«Збережи їх, Богородице!
Щоб не ослабла їхня віра,
щоб кожне серце отримало нині від Тебе
в дар ласку Любови і благословення Матері.
Щоб їхньою дорогою був Твій Син.
Їхнім Світлом і їхнім Хлібом.
Щоб ні один з них не пропав».
І думаю, що не пропаде. Важливо тільки зберегти після прощі цей особливий стан духа, цю спрагу за світлом, за словами, які до кожного окремо сказав Христос. Бо мине час, і відновляться, вірю, у нас, в Україні, забуті стежки прощ, і з ними радісним кличем «Авва, Отче!» перейдуть тисячі молодих, які мають печать дару Святого Духа в своїх серцях.
Іванка Крип’якевич «Українська Молодь — Христові»
(Львів, 5 вересня 1991 р.Б.)
