Хоч Українську Католицьку Церкву Москва зліквідувала в 1946 р. то все на кожну згадку нашої Церкви душогубці, до яких також належить московська патріярхія на чолі з тодішним патріярхом Алєксеєм здригаються і будяться зі сну з переляку. Так було в минулому і так продовжується, про це може послужити лист митрополита Ювеналія, що є відповідальним за зовнішні справи московського патріярхату, якого він написав до Кардинала Віллебрандса, що є головою Римського Секретаріяту для Єдности у справі листа Папи Івана Павла II, якого він написав був до нашого Патріярха Йосифа. Цей лист був надрукований на сторінках нашого журнала за травень 1979 р. Душогубець ніколи не може визбутися страху не тільки перед живими, але й мертвими, бо мертві воскресають. В такій площині належить розглядати листа митрополита Ювеналія до Кардинала Віллебрандса. Цей страх існує не тільки в Кремлі, але й серед московської патріярхії. Правда, вони добре знають, як відбувалась ліквідація нашої Української Католицької Церкви, як тоді патріярх Алєксей закликав, щоби наші священики й вірні відмовились від послуху Апостольській Столиці, опісля анульовано унію нашої Церкви з Римом на соборі Російської Православної Церкви в Загорську, до речі у присутності представника Римської Церкви того самого Йоганнеса Віллебрандса, який ні на соборі, ні після не зробив жадного формального демаршу. Не зробила нічого й Апостольська Столиця. Все прийнято, як було сказано. І здавалось, що вже все зроблено, мертвих поховано, легальні печатки про ствердження смерти поставлено, але страх не завмер, бо так, чи інакше виявляється що УКЦерква живе в Україні у катакомбах і живе та розвивається в діяспорі. Ось це життя нашої Церкви зганяє кремлівським вождям сон і не дає їм спокійно спати. За мало того, що завдано страшного удару для нашої Церкви й нашого народу, але страх все більше й більше зростає перед душогубцями.
Кремлівські вожді, як також їх патріярша експозитура не усвідомили собі однієї істини, що страх все породжує нові жертви і ще більший страх. Варто пригадати незаперечну істину, що Сталін з страху нищив спершу своїх політичних противників для того щоби тільки бути спокійним і певним за свою владу, як диктатор. Коли вже не стало політичних противників він взявся за винищування своїх найближчих співробітників комуністів, своїх друзів, які в казематах признавались до всякої вини, якої вони ніколи не поповнили, але підписували, що їм Сталін підсував підписати. Але з тим страх у Сталіна все зростав більше й він ще більше знищував своїх особистих друзів, комуністів і однопартійців. А скільки мільйонів невинних людей зігнав з цього світа на лоно Авраама то тільки один Бог знає. До цього сьогодні самі признаються більшовицькі вожаки. Ось що про період Сталіна написано в Українській Радянській Енциклопедії, під гаслом Сталін: «Тисячі чесних партійних, радянських, військових, господарських, профспілкових, комсомольських та інших працівників, діячів культури оголошених ворогами народу і несправедливо засуджених, реабілітовано». Там же нічого не згадується про українських владик, сотні священиків і тисячі вірних, яких невинно знищено на засланнях, але їх по сьогодні не реабілітовано. Ці великі жертви і по сьогодні страхають московську патріярхію і її митрополита Ювеналія на чолі з патріярхом Піменом, які виконують доручення комуністичних вождів.
Ювіналію несподобалась мова в листі Папи Івана Павла II до Патріярха Йосифа про Берестейську Унію, мовляв, це не є в дусі екуменізму. На «зажалення» відповів довшим листом Кардинал Віллебрандс, підкреслюючи при тому, що пише цього листа на доручення Папи Івана Павла II. Щоби не переповідати змісту листа ми його повністю передруковуємо за швейцарською газетою «Ноє Ціріхер Цайтунґ». На тему цієї переписки Митрополита Ювеналія з Кардиналом Віллебрандсом появилися в західній пресі коментарі, два з них друкуємо в українському перекладі. Перший, це з «Ноє Ціріхер Цайтунґ», а другий, з французької газети «Ля Кроікс». В другій статті випускаємо цитований уривок листа Кард. Віллебрандса, бо текст листа повністю друкуємо.
На цьому місці варто тільки зауважити, що лист Віллебрандса має дуже оправдуючий та поблажливий тон, забуваючи при тому, що він пише до експозитури атеїстичної Москви, яка використовує церкву для своїх імперських політичних цілей. Варто звернути увагу, що в листі є написано таке ствердження: «Папа признає без вагання вашу Православну Російську Церкву, як спадкоємця славної традиції св. Володимира і старинної Київської Церкви». Цікаво, що сталося з власником старинної Київської Церкви, коли Москва стала спадкоємцем, що так без вагання признає Папа Іван Павло II. Чи цей власник сам, добровільно передав свій спадок московському спадкоємцеві, чи власник помер, чи його замордовано, властиво, що сталося з власником? Варто б уточнити, це спадкоємство, в першу чергу в Апостольській Столиці зокрема в Папи Івана Павла II, як також вияснити Кардиналові Віллебрандсові. Очевидно такі концесії, які дає і визнає Папа Іван Павло II московській патріярхії не можуть невдоволяти Москви. Але колиж ідеться про наше бути чи не бути рішатимуть не Москва і не Ватикан, але ми українці. Коли вже наша Церква перестане бути предметом торгів, предметом подарків і дарами для Москви. Можна говорити про те, що московська церква брала свої початки в Київській Церкві, але вона ніколи не була і не є спадкоємцем старинної Київської Церкви, бо ж Київська Церква живе, змагається з московським атеїзмом і нікому не передавала жадного спадкоємства. Якщо ж ідеться про рабунок, це інша справа, але як священна Апостольська Столиця може за кимось потверджувати рабунок в ім’я чого — християнських засад і моралі, чи політичних мотивів? Хочемо почути з уст нашого філядельфійського Митрополита Мирослава Любачівського, чи він бачить хто уводить політичні елементи, хто веде базар у Церкві і чи думає щось в цій справі не тільки сказати, але й зробити? Сподіваємось, що всі наші владики відкриють очі і одними устами і одним серцем стануть в обороні нашої Церкви.
Тут варто також згадати, що з цією самою справою в коментарях пов’язано проблему арешту о. Бернарда Вінченцо, якого більшовики арештували під час його поїздки до СССР. Про цю справу подаємо докладнішу інформацію на іншому місці під заголовком «Лови злодія».
М. Г.
