Заходами відділу Українського Патріярхального Товариства в Нью-Йорку відбулись збори мирян, присвячені сучасному апостолові Христової Церкви, себто в обороні Йосипа Терелі. В цій справі Українське Патріярхальне Світове Об’єднання (УПСО) звернулось з закликом до всіх мирянських клітин, щоб місяць березень присвятити обороні Йосипа Терелі. Для цього була проведена відповідна підготовка для деяких виступів на міжнародньому форумі. В цьому ж пляні в неділю, 30 березня ц.р., відбулись збори у Домі Визвольного Фронту, під час яких були виголошені дві доповіді, присвячені Йосипові Терелі із фортепіяновим виступом. Хоч для цього обставини, себто погода і великодні свята за новим календарем, не були пригожі, але понад всі сподівання на збори прийшло багато мирян.
Збори відкрив голова відділу УПТ Микола Галів і попросив о. ігумена Патрикія Пащака, ЧСВВ, провести молитву. М. Галів у короткому вступному слові підкреслив, що цими зборами, присвяченими обороні Йосипа Терелі, водночас відмічаємо виняткову подію в житті нашої Помісної Української Католицької Церкви, якою є сорокріччя її примусового возз’єднання з московською православною Церквою. Це значить сорокріччя її існування у неймовірних і подивугідних обставинах, у безперебійному жорстокому і безоглядному переслідуванні. Незалежно від усіх провокацій, переслідування, наша Церква в Україні існує, має своїх вірних, священиків, священичі покликання, своїх владик, а існування Ініціятивної групи захисту прав віруючих і Церкви в Україні, що її головою до його ув’язнення був Йосип Тереля, є незаперечним фактом.
Насувається питання, чому в Радянському Союзі можуть існувати різні Церкви — римо-католицька, польська, литовська і, само собою, упривілейована московська православна Церква, але не може існувати Церква з прикметником «українська». Церкву з прикметником «українська» випалюють вогнем і стинають мечем, бо вона все була опорою у найчорніші дні національного занепаду. Наша Церква була тією надією, що не давала українському народові втратити віру в Бога. Йосип Тереля, в обороні якого ми підносимо наш голос, є одним з сучасних апостолів, що йде з ім’ям Христа за права Української Католицької Церкви.
Високопреподобний отець ігумен Патрикій Пащак у своєму глибоко продуманому і дбайливо опрацьованому слові спершу подав широку панораму Української Католицької Церкви і творчо-тернистий шлях Йосипа Терелі. Промовець, о. ігумен Патрикій, підкреслив, що ми живемо в іншому світі, ми часто до наших питань і проблем підходимо стереотипами, повторяємо ті самі фрази й терміни, що до нікого не промовляють. Промовець навів факт, який особисто пережив у Римі 27 травня 1985 року, коли Блаженнішого Мирослава-Івана було інстальовано кардиналом. Тоді відбулась відповідна церемонія у тій самій залі, де колись, в 1596 році наші київські владики підписали унію з Римом, на що звернув увагу Блаженніший Мирослав-Іван.
Папа Іван-Павло II, відповідаючи на слова Блаженнішого Мирослава, сказав, що, номінуючи його кардинальською гідністю, бажав окремо відмітити нашу Українську Католицьку Церкву, яка пройшла і дальше проходить тернистим шляхом. Промовець відмітив, як проходило примусове возз’єднання з Російською православною Церквою. Наводив деякі документи, як ще покійний Слуга Божий приготовлявся до тих подій, що стались з нашою Церквою в 1946 p., цитуючи відповідні місця в різних маловідомих для загалу документів. Згадував, які в цьому напрямі проводились заходи. Ні більше, ні менше, Москва діяла протиконституційно і поставила нашу Церкву поза буквою закону, що сталось на т.зв. «львівському соборі», у березні 1946 р. На Карпатській Україні це саме сталось в 1947 році після отруєння Владики Ромжі, а на Пряшівщині — в 1950 році.
Серед такого сценарія появляється молодий, талановитий, уродженець Срібної Землі — Карпатської України — Йосип Тереля. Він же — винятковий феномен не тільки серед українців, але взагалі, який неустрашимо бореться за правду, за права, що їх гарантує Радянська Конституція.
Промовець наводив і цитував окремі фрагменти з документів Йосипа Терелі, а довше зупинився над його розмовою з київськими офіційними представниками. Йосип Тереля належить до типу людей, який не зрікається того, в що він переконано вірить. Він заслуговує на повну нашу піддержку й увагу.
Надія Світлична у своєму, як звичайно, з тонким відчуттям виступі дала свою окрему сильветку Йосипа Терелі на підставі своїх безпосередніх зустрічей з ним в Україні й пізніших його писань з Хроніки Української Католицької Церкви. Вона подала його біографічні дані, день його народження, назвала його батьків, зокрема батька, який загинув у боротьбі, як подають більшовицькі джерела, з «бандерівцями», а також матір, що була членом комуністичної партії.
Він завжди змагався за правду, він від неї не відрікався, навіть тоді, коли це йому загрожувало. Йосипові Терелі не довелось закінчити університетських студій, а його студії — це були тюрма, заслання й різні «психушки». На своєму недовгому житті він пройшов багато різних випробувань, але ніколи не нарікав.
Трудно собі пояснити і уявити, як Йосип Тереля в таких обставинах міг створити вісім чи дев’ять чисел «Хроніки Української Католицької Церкви». Він це зробив тоді, коли взагалі ми не маємо жодних інформацій з-поза Залізної завіси. Тереля не тільки пише прозою, але також пише вірші. Правда, на засланні він багато більше писав віршів. Але це нічого дивного, бо слід мати на увазі, що творити на засланні вірші — це так само, як молитись.
Йосип Тереля написав вже дві збірки, що їх Українське Патріярхальне Товариство вирішило надрукувати окремою книжкою. Крім цього Тереля також малює. Він має вже гарну колекцію екслібрісів, і кожний з них є присвячений комусь з його добрих друзів. Під кінець Надія Світлична розповіла про дружину Терелі — Олену, яка з ним несе нелегкий хрест, проходить хресну дорогу. Сьогодні трудно сказати, кому є легше — Терелі на засланні, чи його дружині з двома дівчатками і одним хлопцем, що її виганяють з хати. Надія Світлична звернулась із закликом, щоб не забувати Йосипа й Олену Терелю та підтримати їх на дусі своїми листами. Вона подала адресу, на яку можна писати.
На закінчення програми Орест Гарасимчук, випускник Українського Музичного Інституту в Нью-Йорку, добре виконав рапсодію ґ-моль Брамса і Стоккато А. Косенка.
Голова відділу подякував о. ігуменові Патрикієві Пащакові за глибоке й дбайливо виголошене слово про Йосипа Терелю, Надії Світличній — за ЇЇ з чуттям висловлені особисті спогади про Йосипа Терелю і Орестові Гарасимчукові — за гарне фортепіянове виконання, а всім учасникам за численну участь. Збори закінчено молитвою, яку знову провів о. Патрикій Пащак.
