Не так давно, бо 30.01.1990 року, Московський патріярх надав Російській Православній Церкві на Україні нову назву: «Українська ПЦ — інше офіційне найменування Українського Екзархату Московського патріярхату». А ось вже нова затія на звернення УПЦ» — 27.10.1990 року Архиєрейський Собор Російської ПЦ постановив:
- Українській ПЦ надається незалежність і самостійність в її управлінні.
- У зв’язку з цим найменування (всі підкреслення мої) «Український Екзархат» скасовується.
- Предстоятель Української ПЦ обирається українським єпископатом і благословляється Святішим Патріярхом Московським і всієї Русі.
- Митрополиту Київському і всієї України, в межах УПЦ, надається титул «Блаженніший».
З цієї нагоди сам Патріярх соізволив приїхати до «Матері городів руських» врочисто вручити грамоту митр. Філарету. У цій грамоті в основному написано те ж саме, що й у постановах Собору РПЦ, але є у ній одне важне ствердження, а саме: «УПЦ є з’єднана через Російську ПЦ з Єдиною Святою Церквою».
Стільки слів з патріярших документів, до яких треба приглянутися дещо ближче.
- «Незалежність і самостійність» надається тільки «в її управлінні» і в рамках Уставу про управління Російської ПЦ, тобто т.зв. УПЦ залишається і на далі складовою частиною Російської ПЦ.
- У зв’язку з цим скасовано тільки «найменування» «Український Екзархат», а сам Екзархат залишився під іншою назвою — УПЦ.
- Цей пункт викликає запитання: якщо справді єпископат Російської ПЦ в Україні вибере «незалежно і самостійно Предстоятеля УПЦ», і… а Московський патріярх не схоче його «благословити», — тоді що? А такого не можна виключити, коли єпископи справді будуть вибирати незалежно і самостійно. Указ-грамота про це мовчить. Отже, або такого наперед не передбачується, або… треба буде вибрати знов такого, якого Святіший соізволить благословити. В народі кажуть: як не києм, то палкою.
- Що то значить «блаженніший в межах УПЦ», а поза межами УПЦ — який? Наприклад, приїхавши до Москви, а митр. Київський є «постійним членом Священного Синоду РПЦ», перестає бути «блаженнішим»?
В «грамоті» Алексія II, як згадувалось, є ствердження, яке знов таки породжує питання: яка ж то «незалежність і самостійність в її управлінні», коли зносини з «Єдиною Святою Соборною Апостольською Українська ПЦ» може здійснювати через Російську ПЦ?
Сам «блаженніший в межах УПЦ» митр. Філарет пояснює це так: «Ми маємо канонічні та молитовні зв’язки з Московським патріярхом, а через нього з усією Вселенською ПЦ, тобто ми складаємо ту єдину Православну Церкву, яка існувала від апостольських часів». І далі: «Ми будемо підтримувати наші міжнародні зв’язки так, як це робили і до цього часу. Ми не відриваємося від нашої Матері-Церкви. Також підтримуватимемо зв’язки з усією православною повнотою через наші стосунки з московським патріярхом».
Як виходить з наведених висловів, «незалежність і самостійність УПЦ» не дає права тій же «УПЦ» без згоди Московського патріярхату поговорити навіть з сусідою, скажім — з Румунською ПЦ.
І, власне, «яка існувала від апостольських часів». Чи тоді, в апостольських часах, вже існував… Московський патріярхат?
Щодо «Матері-Церкви», то слід зауважити, що то якраз було навиворіт — то Російська ПЦ в ХУ ст. відокремилась з Митрополії Київської і всієї Руси або інакше: Церквою-Матір’ю для Російської ПЦ є Українська (руська) Церква. Негарно говорити історичну неправду навіть «блаженнішому в межах УПЦ».
І на цьому можна було б закінчити про «незалежність і самостійність УПЦ», надану Указом Московського патріярхату від 27.10.1990 року, адже ж все є дуже ясним і зрозумілим саме по собі: «Найменування «Український Екзархат» скасовано, але сам Екзархат залишився, залишились і всі єпископи, які творили той Екзархат. Але хочеться поставити «блаженнішому в межах УПЦ» запитання на відповідь: Якщо Російська ПЦ «не втручається в політику, бо її мета — спасіння душ», то чому депутати-єпископи у ВРаді голосують разом з депутатами-комуністами? Чому патріярх Алексій II підписав разом з Язовим і Крючковим заяву про потребу введення воєнного стану в СССР? Чи то не політика? Аджеж написано: «Не тягніть чужого ярма з невірними», і «Яка участь вірного з невірним» (2 Кор. 6. 14, 15). Для спасіння душ треба молитись і діяти добро, а не йти разом з військом і КГБ, і, передовсім, не говорити людям неправду, бо це гріх.
І вийшло — замість «незалежности і самостійности УПЦ» знов «святіший» і «блаженніший в межах УПЦ» вчинили обман.
С. Степан,
Зелена Гора, Польща
Березень, 1991 р. Б.
