(Ужгород, З квітня 1996 р.)
Конференцію вітали: від Епархіяльного Управління Мукачівської Греко-католицької Єпархії канцлер о. Юрій Сабов, єпископ-помічник Іван Маргітич; від закарпатської Православної Єпархії секретар о. Ярема; від закарпатської Обласної адміністрації п. Приходько.
Заслухавши і обговоривши 20 доповідей і повідомлень, які були проголошені учасниками закарпатських і зарубіжних науковців, а також з різних вузів України, конференція ухвалює:
- Розглянута конференцією церковна проблематика становить вагому частину церковної історії нашого краю і заслуговує на дальше поглиблене дослідження в контексті з церковною і загальною історією України, вимагає видання ще неопублікованих документів, окремих наукових збірників та монографій.
- Виходячи з аналізи доповідей і повідомлень, виголошених на конференції, учасники її вважають за доцільне доручити нинішньому оргкомітетові створити редколегію, яка з відзначенням 400-річчя Берестейської Унії підготувала б і видала б збірник матеріялів про Ужгородську Унію.
- Враховуючи актуальність багатьох питань, які були порушені на конференції, просити Державний архів Закарпатської області, де зберігається фонд Мукачівської Греко-католицької Епархії, підготовувати і опублікувати до видання неопубліковані матеріяли про Ужгородську Унію. Закарпатські науковці усвідомлюють собі, що церковні події так само належать до загальної об’єктивної історіографії.
- Історичні документи засвідчують, що Мукачівська Епархія після Кирило-Методіївської євангелізації в Святоволодимирській традиції була в єдності з Київською Церквою не тільки духовно, але час від часу й ієрархічно. Наприклад Перемишльський єпископ Юрій Винницький Апостольським Престолом був призначений адміністратором Київської Митрополії, а потім повноправним Київським верховним архиєпископом (1710-1713, О. Баран, А. Пекар ЧСВВ. Будучи в межах іншої держави, де юре належала то до егеського єпископа, то до естергомського архиєпископа. Свого права («суї юріс») була в 1937-1939 pp. та з 1992 р.
- Мукачівська Епархія не має свого окремого обряду, бо Апостольська Столиця затвердила один обряд для всіх помісних церков, які до другого Ватиканського Собору (1963-1965) вживали в богослужінні церковно-слов’янську мову. Окремий напів в якомусь регіоні не утворює окремого обряду (Рим, 1953 p.).
- Правдою є, що значна частина греко-католицьких священиків, а навіть і деякі єпископи, аж до кінця Першої світової війни допомагали угорському урядові проводити мадяризацію місцевого населення краю, однак в самій Греко-католицькій Церкві Закарпаття було ряд єпископів, як А. Бачинський, В. Попович, а також видатних церковно-громадських діячів, як О. Духнович, М. Лучкай, А. Волошин, Т. Ромжа, Д. Попович і інші, які виступали проти мадяризації українсько-руського населення краю, пов’язували його долю з іншими українськими землями, підкреслювали етнічну тотожність з усім великим українським-руським народом. В Гайдудорозькій греко-католицькій єпархії зараз практично немає жодного русина, а колишня відпустова місцевість, переже Мукачівської Епархії, Марія-Повч втратила своє слов’янське обличчя, куди віками сходились закарпатські паломники на слов’янське богослужіння.
- Основне населення русинів-українців Закарпаття вже не раз масово продемонстрували, що Закарпаття як українська земля належить до України як її складова невід`ємна частина, що основна частина закарпатських русинів признає себе українцями, приналежними до великого русько-українського народу, за що тисячі закарпатських русинів свідомо готові були йти та й пішли в тюрму та на смерть. Тому учасникам конференції цілком незрозумілим є те, що Апостольський Престіл з нагоди 350-річчя не привітав греко-католиків українців Закарпаття. З цього приводу деякі русини, які з певних причин не вважають себе українцями, насміхаються і глузують, що Апостольський Престіл ніби не признає на Закарпатті жодних місцевих українців. Учасники конференції вважали б помилкою, якщо хтось виявленням жалю закарпатських греко-католиків українців з цього приводу характеризував би як прояв нездорового націоналізму чи політиканства.
- Науковці, які взяли участь в науковій конференції, присвяченій 350-річчю Ужгородської Унії звертаються до наступного Всеукраїнського Церковного Собору визнати той факт, що на території України повинна існувати тільки одна Греко-католицька Церква, вірні якої належать до Єдиної Святої Соборної, тобто Католицької Церкви, належать до одного Апостольським Престолом затвердженого Східнього обряду й повинні належати до єдиної Греко-католицької Церкви в Україні, що є найбільшою східньою Церквою в світі, при чому права й релігійні свободи національних меншин гарантуються як церквою, так і державою.
- Вірність, витривалість, мучеництво й ісповідництво Греко-католицької Церкви в Україні, героїчне духовне служіння народові на протязі всієї своєї історії, заслуговують на те, щоб остаточно було визнано Патріярхат, який вже визнаний єпископськими Синодами цієї Церкви та який визнають мільйони вірних Церкви.
- Під час радянської влади на Закарпатті греко-католицька церква краю була загнана в підпілля, понад 135 священиків було засуджено в більшості в той час до найбільших строків (25 років) покарання в Гулаґах, єпископа Т. Ромжу було по-звірячому замучено. Учасники конференції вимагають повної регабілітації цих людей, повернення їм чесного імені, написання про цих мучеників окремих нарисів і внесення їх імен і прізвищ до другого тому «Книги пам’яті». Це мучеництво й ісповідництво є доказом того, що метою Берестейської і Ужгородської Уній була віра, від якої відректися не вільно ні під загрозою переслідування, ані під загрозою смерти.
- Конференція вважає, що замість термінів Берестейська Унія, Ужгородська Унія — більш відповідні терміни: Берестейське, Ужгородське відновлення церковної єдности, яку мали наші предки за часів святих Кирила й Методія та святого Володимира. Крім того, учасники конференції підкреслювали, що Берестейська Унія відбулася від імени всієї Київської Церкви, до якої належали духовно, при тому обрядово чи ієрархічно, інші епархії. З цього приводу унійні акти окремих єпархій не були окремими ізольованими актами, а були приєднанням до Берестейського акту. Це твердження яскраво стосується Мукачівської Епархії, оскільки ініціяторами Ужгородської Унії були мукачівські єпископи: Петроній, Іван Григорович і Василій Тарасович, які у василіянськім манастирі у Вільнюсі особисто з Київським митрополитом Вельямином Рутським і особисто з Йосафатом Кунцевичем набирались духовної сили на унійні змагання на нашій закарпатській землі. При цій нагоді приємно чути й бачити, що наші православні брати, як щирі українці в особі своїх авторитетних представників явно й прихильно висловились і висловлюються, що Берестейська Унія позитивно позначилася в історії українського народу. На жаль, з боку православних неукраїнців, які проживають і на українській землі, чути протилежне.
- Науковці конференції звертаються з проханням до Ректорату Ужгородського державного університету, щоб студентам цього університету була дана можливість студіювати тематику Берестейської та Ужгородської Уній з метою утвердження правдивої духовности народу в сфері міжконфесійної злагоди, оскільки християнська духовність і мораль виключають всяке людиноненависництво.
Ухвала одобрена всіма присутніми.
Поділитися:
