І знову вириваються слова вічної правди і врізається у тиші ночі радісна мельодія — Бог Предвічний народився… Не тільки одна мельодія, їх багато — сотні, ні їх більше, їх безліч. Старі мелодії оновлюються, народжуються нові, в новому осмисленні про одну і ту ж саму незаперечну правду, яка вже майже дві тисячі років є невід’ємною у житті людства. Ці мелодії Божих слів несуться милозвучними хвилями у небесні простори, несучи на своїх крилах вість — Вселенная веселися нині Бог родився. Так поставали і постають цілі симфонії коляд, які немов відбиваються відгомоном безконечних віків, сягають в сивину і прямують до молодості, вічно підкреслюючи все в новому й неповторному та глибоко змістовому осмисленні ось цей пам’ятний день у році — Різдво Христове.
Не раз може здаватись, що це ж бо день такий самий, як кожний інший, але ні, таки інший, неповторно інший, хоч ідеться про одну і ту ж саму незаперечну правду, яка все викликає цілу Гаму нових думок, рефлексій і надій. Мимоволі в святвечірну-різдвяну ніч все народжуються нові почування і відживають, чи оновлюються старі. Це справді один день в році, який все залишається неохопним не тільки в минулому, але навіть сьогодні, в комерційному зіставленні. У всьому цьому завжди і понад все пробивається народження Нового, що прийшов не в пишноті туземного багатства, але в туземній скромности, Божого, вічного, не для кляс і народу, але народів — людства. При засвіченій свят-вечірній свічечці та заповненім стравами столом серед молоді западають глибоко в душу хвилини у своїй неповторній красі святвечора, щоби колись вирости у пам’яті, як вічно живі повні змісту образи, а серед старших, виростають ці заховані зерна з нашої молодості. І так в затиші святвечірньої-різдвяної ночі існує потреба з святами поздоровити близьких і знайомих, зустрітись родині при спільній святій вечері, а заразом побути з самим собою, на самоті, дати можливість, щоби відізвались фільмовими кадрами минулі роки, роки молодості та зокрема ці хвилини святвечірньої-різдвяної ночі.
Пригадується святвечірня-різдвяна ніч на рідних землях. Безкрає небо, засніжені хати сіл, які засвіченими свічками як очима дивились через замерзлі шибки вікон. З небесних висот спокійно дивились зорі й тихо, тихо пливла різдвяна ніч, яку тільки переривали звуки мельодійних коляд, врізаючись в неосяжні простори та неслись, неслись… Тоді ми лучились зі всіма нашими братами й сестрами і тими, що були на засланні, тюрмах, примусових роботах та всіма сущими на землі і хорально співали Нова радість стала… Тоді ми також згадували й тих, що від нас відійшли у Божу вічність а їх селища — цвинтарі сотнями ліхтарів-лямп, зірками світились у безкрає небо. Це неповторна краса яка народжувалась, росла й нашаровувалась в цю радісну святвечірну-різдвяну ніч. Ось ця нескінчена й вічно жива, повна змісту містерія народження Месії — малого дитяти Ісуса Христа все нас наповняє теплом радості, теплом надії, яка штовхає нас до праці, щирої праці з вірою у Божу безконечність у Боже Слово, у Божу справедливість. Тому в цю святвечірню-різдвяну ніч радується небо з землею, бо сповнилось щось найбільшого, ось ця ще дотепер неохопна любов, яка є імперативом, яка є синтезою вчорашнього, сьогодні і завтра.
Як любо, як мило летіти на крилах думок у цю святвечірню-різдвяну ніч і радіти радістю радостей, прийти з доземним поклоном до Всевишнього Творця Господа Бога, побувати з тими, що залишились ще тут на землі і перенестись думкою до тих, що вже стоять перед престолом Всевишнього і всім сказати незмінне, але все інше Христос Родився! Хто ж в силі перевершити Творця Господа Бога, що з народженням Ісуса Христа дав нам цю безмежну радісну надію — візію воскресення.
