Нехай всемогучий Господь благословить тебе,
український народе, за твою любов до Бога,
до своєї віри і до рідної Церкви.
Патріярх Йосиф
Старанням Відділу Патріярхального Т-ва у Трентоні, Н.-Дж., 4 жовтня 1992 р. вшановано світлої пам’яти Патріярха Йосифа з нагоди сторіччя його народження.
В цьому році великих історичних подій, пов’язаних із першою річницею відновлення незалежности України, відбулось також перепохоронення Патріярха Йосифа у храмі св. Юра у Львові, згідно з його Завіщанням.
В неділю, 4 жовтня, о. мітр. Василь Макух відправив божественну Літургію з нагоди 100-річчя Патріярха Йосифа, а перед тим ще також 30 серпня з нагоди його перепохоронення, виголосивши проповіді, пов’язані з тими подіями. Під час божественних Літургій співав хор під проводом диригента Івана Бігуна.
Святочні сходини відбулись пополудні у гарно прибраній інж. Іваном Микитином церковній залі. Започатковано їх відспіванням Господньої молитви, заінтонованої о. мітр. Макухом, та молитвою за прославу Патріярха Йосифа.
У короткому вступному слові підкреслено, що, вшановуючи Патріярха Йосифа, ми клонимо голови перед цим нашим Велетнем духа, котрий так дуже багато зробив для Церкви і українського народу, засвідчивши вірність їм безмежними стражданнями. До нього з великою пошаною ставились також визначні особистості чужого церковного і політичного світу.
Слід додати, що 25 липня 1968 р. Патріярх Йосиф відвідав Трентонську парафію і відправив божественну Літургію в нашій церкві. У слідуючому році сповниться 25-ліття цієї благословенної події.
Важливо є постаратись, щоб була відкрита пропам’ятна таблиця, яка майбутнім поколінням буде пригадувати Патріярха Йосифа. Для них він буде прикладом глибокої віри й вірности УКЦеркві та українському народові.
Опісля Мирослава Терещук з України відчитала по-мистецьки вислови із послань Патріярха Йосифа. Ці важливі вислови повинні бути дороговказом для нас усіх в Україні та в діяспорі сущих. Ось кілька провідних думок:«Ми творимо один нарід, де б ми не були… Любіть свій нарід, за нього постійно моліться, для нього працюйте, учіться і жийте… Совершенний християнин повинен бути досконалим патріотом… Найбільша наша сила — це єдність… Тим великим чинником нашої єдности є наша свята Церква, яка не може бути поділена ні кордонами, ні історичними бурхливими подіями, ні злобними людьми… Наша Церква існує вже як патріярша Церква!… Патріярший статус стане заборолом перед зазіханнями московської патріярхії і перед включенням нашої Церкви в латинську… Ці слова хай будуть для Вас висловом моїх поучень, піднесення на дусі і моєї любови до Вас, моє духовне стадо, мій дорогий український народе, якого я є сином і якому я старався ввесь свій вік служити».
Святочну промову виголосив о. мітр. Іван Білянич, який брав участь у торжествах, пов’язаних із перепохороненням Патріярха Йосифа, а також у святкуванні першої річниці відновленої незалежности України. Шановний доповідач поділився з присутніми своїми переживаннями під час цих неповторних днів. Він підкреслив, що таких похоронних відправ ще не бачив Львів. Біля півтора мільйона вірних прийшли поклонитись найбільшому синові України. Цілими днями вони проходили біля домовини його, чекаючи нераз довгими годинами своєї черги. Поміж усіма достойниками помітною була участь Патріярха Мстислава, якого присутність з вдячністю залишиться в нашій пам’яті.
Згадав також о. мітр. Білянич про свою активну участь у Службі Божій, яку в Києві в соборі Св. Софії відправив Патріярх Мстислав у сослуженні владик і духовенства УАПЦ.
Чомусь так зложилось, що на торжественне перепохоронення Патріярха Йосифа із США приїхав тільки о. мітр. Білянич і ще два священики. Прикро відчувалась неприсутність всіх владик із Америки, яку квестіонували многі вірні в Україні і миряни, які з’їхались із цілого світу.
Величезні були заслуги Патріярха Йосифа у відродженні нашої Церкви в Україні. Йому прийшлось очолювати Українську Греко-католицьку Церкву в найбільш невідрадних умовах, коли в Україні окупанти засудили її на смерть, а по різних країнах поселення призначено її на асиміляцію в Римо-католицьких Церквах. В часі звільнення Патріярха Йосифа після 18 літ безмежних страждань всі інші владики УКЦеркви вже згинули мученицькою смертю. Саме завдяки йому було можливе висвячення нової ієрархії. У своєму Завіщанні Патріярх Йосиф підтвердив це словами: «вчинивши все, що вимагав від мене архипастирський обов’язок для забезпечення безперервного апостольського наслідства в Українській Церкві, прибув я, фізично зморений, душевно незламаний, до Петрової Столиці».
Після історичної промови 11 жовтня 1963 р. на Другому Ватиканському Соборі із проханням піднести нашу Церкву до гідности Патріярхату, прийшли великі й неочікувані труднощі. Крім великих старань в тій важливій справі, Патріярх Йосиф розбудував український центр у Римі, де також відбувались Синоди УКЦ без огляду на постійні перешкоди. Також відбував ґльобальні подорожі з метою об’єднати всі вітки нашої Церкви і робив усе можливе, щоб рятувати її від асиміляції.
Грубі томи можна б писати про важливу працю, старання й заслуги Патріярха Йосифа. Тому й були такі великі вияви вдячности й пошани в днях його перепохоронення у Львові.
Опісля Віра Сендзік висвітлила зроблені у Львові прозірки із торжественного перепоховання. За накритою синьо-жовтим прапором патріяршою домовиною, яку несли священики, йшло понад 500 священиків у ризах. За ними слідували сотні семінаристів, монахів і монахинь. Всю процесію очолювали Владики. Українські вояки стояли по обидвох сторонах дороги, якою проходило море людей із хоругвами і синьо-жовтими прапорами. На прозірках також видно було внутрішню красу храму святого Юра, де протягом 11 днів стояла окружена квітами прозора домовина Патріярха Йосифа. Біля неї покладено терновий вінок, що його під час довгої процесії несла молода жінка. Після архиєпископської Служби Божої і Панахиди з участю церковних і державних достойників попри домовину проходили ввесь час маси народу, складаючи Патріярхові Йосифові останній поклін і подяку за всі його старання і страждання.
Святочні сходини закінчено відспіванням гимну України, що його заінтонував Іван Головка.
Дарія Кузик
