Старинний клич римських імператорів був — «діли і пануй», який, на превеликий жаль, не тільки в жахливий спосіб відбився на географічному і політичному положенні У країни, але також і на її Церквах.
Окупанти України у варварський спосіб нищили український народ і його Церкви. На східніх землях України, на Холмщині і Підляшші царський уряд нищив українських католицьких священиків і їхні родини. Трагічні події відбувались ще 300 років після Берестейської Унії. На жаль, світ на ці події мовчав. Після Другої світової війни українські католицькі владики і священики гинули на засланні у сибірських снігах. Гинули і їхні переслідувані родини, а світ дальше мовчав.
У найновіші часи папа не міг відвідати України, бо не було території, а сьогодні не може цього здійснити, бо немає єдности у нашій Церкві в Україні. Постає питання: чим є церковна єдність у Німеччині чи в США, де є ціла низка релігійних конфесій і сект та де палять церкви?
Своїми безконечними стражданнями Українська Католицька і також Українська Православна Церкви заслужили собі на признання, подив та доброту не тільки Ватикану, але в загальному всього культурного світу.
Тут дозволю собі навести приклад одного переслідуваного за Берестейську Унію українського католицького священика, який вистояв при своєму обряді, хоч був примушений емігрувати в другій половині дев’ятнадцятого століття, ним був отець Константин Заремба.
У дев’ятнадцятому столітті, під час переслідувань, арештів і вивозу на Сибір українських католицьких священиків із Холмщини і Підляшшя, о. Константин Заремба, щоб рятувати свої маленькі діти, якийсь час переховувався з ними в стодолі одного з своїх парафіян. Як довго можна було переховуватись з малими дітьми? Парафіянин порадив о. Зарембі перейти австрійсько-угорський кордон. Була це зима 1874 р. Отець Заремба закутав себе і всіх членів родини у білі простирадла, залишив Грубешів, перейшов кордон і опинився в австро-угорській імперії.
Діти повиростали. Найстарший син о. Константина Заремби, Йосиф Заремба, став священиком, другий, Бронислав Заремба, завідував маєтком Наукового Товариства ім. Шевченка в Белелуї біля Снятина. Дочка Меланія стала дружною о. Дам’яна Гури Перемишльської Епархії. Усі діти й внуки о. Константина Заремби вже повмирали. Залишилась ще тільки правнучка, яка продовжує рід Зарембів.
(Правнучка) д. р Галина Попадюк-Клюфас
