Цієї події тут чекали давно, й сталося так, що вона відбулася у день закінчення роботи Собору УГКЦ, ніби стала його заключним акордом. Блаженнійший Патріярх Мирослав-Іван кардинал Любачівський посвятив нове приміщення Львівської Богословської Академії. Одночасно відбулося офіційне відкриття 1996-1997 навчального року. Отже, ця подія зібрала чимало поважних гостей: представників влади, наукових та громадсько-політичних інституцій, делегатів Собору, які прибули з різних кінців світу, духовенство, єпископів. Глибоко символічним є й той факт, що Патріярх Любачівський — колишній випускник Богословської Академії часів митрополита Шептицького та Йосифа Сліпого. Отже, цей ланцюг поколінь не перерваний, він міцно скріплений його присутністю на цьому святі, глибокою і змістовною напутньою доповіддю.
Офіційну частину свята відкрив віце-ректор академії д-р Борис Гудзяк і надав слово ректорові о. д-ру Михайлові Димиду, який розповів про минуле цього навчального закладу й про його перспективи. Теплі напутні слова студентам і викладачам говорили гості: єп. Софрон Мудрий, ректор Івано-Франківського Катехитично-духовного Інституту, єп. Іван Хома, ректор Українського Католицького Університету в Римі, єп. Любомир Гузар, екзарх Києво-Вишгородський, директор Інституту Східнохристиянських студій в Канаді о. д-р Андрій Чировський, академік Михайло Голубець, директор департаменту Львівського міськвиконкому поет Богдан Стельмах.
— У нашому сьогоднішньому світі не тільки в Україні, але в Україні головно, ми стоїмо перед дуже поважною проблемою, яка сколихує уми багатьох людей: проблема відношення віри й науки. Це така річ, яка в наших особливих обставинах посткомуністичного світу, і світу взагалі, який шукає себе, який, здається, дійшов до вершини технологічного поступу й не знає вже куди йти, тепер мусить сконфронтувати себе зі справами віри, в такому амбієнті українському й всесвітньому така установа як Львівська Богословська Академія має дуже велике значення, — сказав у своєму виступі єп. Любомир Гузар. — Це не тільки проблема виховання священиків чи вчених, ознайомлених із християнством мирян. Тут розходиться про намагання розв’язувати дуже глибокі наукові й духовні проблеми. Виклик наших часів є дуже сильним і ми повинні бути свідомі того, що вступаємо в тяжку боротьбу між вірою і наукою, суть якої полягає в тому, щоб зрозуміти, що якраз нема протиріччя між ними.
Слово надається тим, хто має розв’язувати ці складні проблеми сьогоднішнього й майбутнього дня: студентці першого курсу Уляні Головацькій, яка вже встигла закінчити на відмінно філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка й сюди, в академію, прийшла здобувати вже другу освіту, всім студентам-першокурсникам, які в урочистій обстановці склали присягу студента Львівської Богословської Академії і вже на рівних правах із старшокурсниками заспівали гімн «Гаудеамус іґітур». Справжньою окрасою свята був дитячий хор «Серафими» із церкви Онуфрія у Львові. Саме вони, ці найменші, понесуть естафету в наступне тисячоліття й діждуть, як казав Митрополит Шептицький, і сотого року існування академії.
… В цей вечір було свято, свято в душі студентів, викладачів, численних прихильників академії, які прийшли привітати її з новосіллям. А які почуття в цей момент у ректора Богословської Академії, о. д-ра Михайла Димида?
— Я почуваю дуже велику вдячність Господу Богові, конкретно це є особа Ісуса Христа, яка уможливила цю подію, яка є нині. То він нам постійно дає силу свого Отця і силу Духа Святого. І тому ми можемо робити добрі справи для Церкви і для інших людей. Це є один з плодів тих всіх наших попередників, які загинули за віру, які терпіли за віру. Якби їх не було, то ми б не могли відродити Богословську Академію. Але задля того, що вони є нині живучі, ще більше, ніж були на тому світі, то ми можемо за їх допомогою щось робити. Це є мої почуття, почуття вдячності за те, що я є учасником такого великого дійства, що охоплює не тільки землю, але й небо.
І не біда, що в тому приміщенні ще так незатишно, що на стелях у клясах діри, які студенти вже встигли назвати дорогою до неба, що воно, це приміщення, яке майже три роки пустувало, насправді не готове до експлуатації й потребує справжнього капітального ремонту. То ж варто, щоб на це звернули увагу й українці діяспори, й ті «нові українці» — молоді енергійні люди, які їздять на «Мерседесах», користуються пейджерами і з комп’ютером розмовляють на «ти». Тут, на Свєнціцького 17, у Львові завітається щось цікаве…
Зрештою, воно, це «цікаве» вже почалося. Влітку цього року я мала нагоду побувати у двох літніх школах Львівської Богословської академії і своїми враженнями хочу поділитися з читачами.
