Таїнственна це подія з життя нашого Господа – Його в’їзд у Єрусалим. Увійшла вона в літургійний календар як великий празник, один з дванадцятьох, зображений на наших іконостасах, празник, яким закінчується головна частина великого посту і починається ним останній тиждень цього святого покаянного часу, присвячений Христовим стражданням і Його смерті на хресті. Дивна і справді таїнственна подія: Христос тріюмфально, як цар, в’їжджає в свій столичний город, великі маси народу і не мала юрба дітей його вітають окликами «Слава – осанна синові Давида», – немов проголошують Його царем, вітають пальмовим гіллям, стелять на дорозі свої одежі… Справді в’їзд гідний володаря. Тисяча років перед тим так вітав Єрусалим молодого царя Соломона сина Давида, якого помазав на царя священик Садок і пророк Натан. А тут Ісус в’їжджає зі славою, щоб в Єрусалимі вмерти жорстокою смертю на хресті.
Події в житті Ісуса не є подіями людського змісту, блиску, слави чи людської ганьби. В подіях, що їх описує св. Письмо, діє Бог, говорить Бог, вчить, проголошує своє слово, свої пляни і свою волю, що Він вчинить для людини. В нинішній події Христос в’їжджає до Єрусалиму не для прослави своєї особи. Він ніколи на це не дозволяв: Христос вступає в свій город, щоб в ньому сповнити і завершити те діло, яке різними словами описує сьогодні Літургія: «Маючи престолом небо, а землю як підніжок ніг його, Він сидить на осляті як смиренний цар і як спаситель іде на добровільну смерть, щоб нас до життя піднести, ввести нас до вишнього Єрусалиму, щоб ми стали новим Ізраїлем.» Яка це гарна поетична мова Літургії. А катехизм перших християн у «Вірую» каже іншими словами :»Він задля нас людей і ради нашого спасення зійшов із небес… і страждав і був похований». Прийшов, щоб принести людству спасення – тобто повне відродження людини, її поворот до Бога, рятунок до вільного, щасливого, повного життя в Бозі, в домі доброго Батька-Отця, як у притчі про блудного сина. То сталося смертю на хресті Ісуса Христа по Його в’їзді до Єрусалиму. Літургія буде пару днів говорити нам у своїх стихирах і отпустах про Ісуса: «гряде на вольную-добровільну смерть!» То великий вчинок і акт яким Христос завершив своїх тридцять три роки побуту на землі. Його немов тріюмфальний в’їзд до Єрусалиму – то об’явлення його як Спасителя, що Він вчинив спершу своєю наукою, прикладом життя, чудами і врешті своєю смертю на хресті і воскресенням. Сьогоднішній празник – то об’явлення Христа Спасителя, ми святкуємо його, беремо участь у цім поході, щоб з Христом, страждати, вмерти, в Нього зодягнутись, з Ним воскреснути як з Володарем Царства, якого ми через Його смерть стаємось учасниками. Йому належимо. Ним стаємось!
В кожній релігії є думка, наука про спасення-ратунок людини. Кожна релігія говорить про потребу спасення для людини. Може простими словами: бути визволеним і врятованим від всякої земської мізерії — нищоти духа, зла, яке зветься гріхом, щоб стати справжньою людиною, якою хотів нас мати Бог. Наука про спасення — то не якась релігійна теорія. То велика дійсність, якої прагне людина, яку придавив гріх і всяка злоба; то людина, яка згубила напрям в своїм житті, яка пішла манівцями і блукає своїми стежками, ідучи в сторону своєї загибелі. Подивімся кругом себе, погляньмо в свою душу і в своє життя і знайдемо скрізь розбитих душевно людей, які потребують рятунку, поради, проводу, правди, миру, щастя, радости з життя, цілі життя. Людина це тратить і потім шукає, бо потребує цих дарів, щоб жити не скотиною, не бідувати тілесно й душевно та не нещасно гинути. Це є дійсність! Потребуємо рятунку і помочі! Потребуємо спасення, бо всі ми під тим грізним злом, що зветься гріх, який завдає душі нашій смерть…
Чи можемо це спасення осягнути, створити собі самі? Людина — то здібна істота своїм розумом, своїми прикметами. Молодій людині здається, що вона майже всемогутня чи всесильна, але ось цей всемогутній молодий чоловік довів себе до того, що став кістяком, згубив свої сили, свою красу, свої можливості й долю, своє щастя, і те, що мало б дати йому щось, дало йому ніщо і він в’яне і гине. Стратив Бога — втратив усе! Сам себе він не врятує. Не має до цього сил. Потребує до цього Божої сили, помочі й ласки, яку він відкинув, покинув, зрадив як блудний син. Потребує Христа, з яким нема нічого неможливого, потребує повороту до дому Отця, який приверне йому давню силу, красу і власть. Св. Павло це пережив і вірив, хоч бачив, що має рятунок у приписах Старого Завіту, але, коли побачив свої, ніби праведні вчинки кликав: «Бачу інший закон у моїх членах, який підчиняє мене законові гріха, що є в моїх членах… Нещаслива я людина, хто мене визволить від цього підлеглого смерті тіла?» (Рим 7, 23-24). І відповідає: «Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа… Закон духа, життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха і смерти» (Рим 8. 2).
Горе людині, яка вірить, що сама потрапить влаштувати життя без Бога, забуваючи Христові слова: «Без мене не можете нічого робити» (Ів. 15, 5). А Христос переміг світ і тому в’їжджає як володар світу і його Спаситель в Єрусалим сьогодні, щоб нас піднести до Божої гідности.
Людина помимо своєї грішности і невірносте є спроможна бути спасенною. Вона своїм тілом є бідним і слабким звірком серед грізних сил природи, серед космосу, якого вона неспроможна фізично здобути чи навіть найшвидшими своїми засобами пролетіти. Але вона істота, що вийшла від Бога і душею своєю вона є Його образом і подобою, від Бога вийшла і до Бога Його благодаттю має повернутись до життя вічного в Ньому. Інакше її існування не має ніякого смислу і вона це відчуває. Не в обмеженім космосі якась її матеріяльна коротка ціль і щастя, а у вічності з Богом, який є її Отцем, якого вільно їй так Його звати, бути учасником вічних Його дібр заслугами, смертю і воскресенням Його Сина, який спасенною волею Отця нас до Нього привернув, здобув, обновив. Це діло завершеним стало по в’їзді до Єрусалиму на Голготі, щоб ми жили зі словами Апостола: «Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе; бо коли живемо, для Господа живемо, і коли вмираємо, для Господа вмираємо» (Рим 14, 8). То наше спасення, яке приніс нам Христос.
Чи бачите, дорогі Браття і Сестри, пов’язаність цих думок з сьогоднішньою подією в’їзду Христа до Єрусалиму? Христос Спаситель, що їде стати нашим Володарем, здобути нас своєю смертю і воскресенням! Богові, Його Синові у людському тілі не потрібні тріюмфи. Його прославляє вся вселенна. Ісусові не можемо додати Його величі й спасенній доброті нічого більше, що Він має як Єдинородний Син від Отця. Він сповняючи волю Отця, з яким Він є одно (Ів. 10, 30), об’явив себе як наш Спаситель і як наш Володар своїм в’їздом в Єрусалим, в якому випив гірку чашу страждань за наше життя, за нашу гідність.
Ціль нашого посту було відновити життя нашої душі в Христі, щоб стрінути Його на Голготі, відкуплені Його Кров’ю, щоб у великій радості сказати Йому: «Ти Господь наш і Бог наш, через Тебе зі Святим Твоїм і животворним Духом ми йдемо до Отця, щоб віддати вічну славу, честь і поклін Триєдиному Богові, що все так велично для нас устроїв, щоб кликати Йому: «Осанна на висотах небес!».
о. Іван Музичка
