У день 17 лютого, коли Патріярхові Йосифові сповниться 92 роки життя, ми всі повинні спрямувати наші окремі щирі молитви до Всевишнього Господа Бога та Божої Матері, що дозволили голові нашої Помісної Української Католицької Церкви, їх Блаженству Патріярхові Йосифові, відзначити своє 92-річчя по диву гідного, унікального та багатотрудивого життя. А також ми повинні висловити наші щировдячні молитви за те, що Всевишній Господь і Пречиста Діва Марія вислухали наших молитов, які линули й линуть до небесних висот, щоб зберегти нам творчодіючим нашого українського Мойсея, Патріярха Йосифа. Всевишній Господь і Мати Божа, що пережила земське горе, бачать з небесних висот трагедію нашої Помісної Церкви, Церкви-Страдниці, яка незаступимо, саме тепер найбільше потребує свого пастиря — Патріярха Йосифа, щоб він міцно закріпив покладені основи патріярхату Помісної Церкви.
Це є Боже чудо, що після всього і останньої важкої операції та недуги ми маємо нагоду привітати нашого Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси-України, Помісної Української Католицької Церкви, Блаженнішого Отця Йосифа з його 92-річчям. Справді, це чудо, за яке ми лишаємось боржниками перед Всевишнім Богом. До речі, це не перше Боже чудо, що сповнилось на нашому Патріярхові Йосифові.
Хіба ж це не Боже чудо, що Блаженніший Отець Йосиф мав стільки сили, що витримав більшовицьке заслання, де був позбавлений елементарних людських обставин, карався у холоді й голоді, гонений і переслідуваний, але не вирікався Христа Бога, своєї Церкви та видимого голови Христової Церкви на землі, Петрового наслідника — Святішого Отця Папи Римського. Все це він подивугідно перебув і з підірваним здоров’ям та у похилому віці, на 71 році життя появився на волі. Хто ж може сказати, що це не Боже чудо? Блаженніший Йосиф повернувся на волю звідти, звідкіля майже не повертаються, а зокрема люди духовного сану та ще й в сані митрополита.
Пригадаймо собі цю небуденну, виняткову хвилину, коли ми почули, що після 18-річного заслання й ув’язнення Блаженніший Митрополит Отець Йосиф Сліпий опинився на волі — в Римі. Не хотілось вірити, що це стало дійсністю. Вістка про появу Блаженнішого Отця Йосифа на волі блискавично рознеслась по цілому світі. Навіть ті, які самі прикладали свої руки й старання для звільнення Блаженнішого Йосифа, не могли повірити, що їх заходи завершились успіхом. Блаженніший Отець Йосиф, який був забутий і для багатьох майже незнайомий, зразу став усім близький і рідний. Всі знали, що він голова Української Католицької Церкви, яку більшовики на т.зв. львівському «соборі» зліквідували. Тоді також світ довідався про Українську Католицьку Церкву та її трагічну долю, яка її зустріла на рідних землях в Україні. Це сталось у країні, яка голосить свободу слова й віроісповідання, і це ж саме ґарантує радянська конституція, але дійсність є протилежною до голошеного. Зрештою, радянські законодавці самі признали, що конституція є на експорт, а не для громадян Радянського Союзу.
З того часу, як Блаженніший Отець Йосиф прибув на волю — до Риму, проминуло повних 21 рік, що їх він справді виповнив, понад людські сподівання, глибоко-творчим змістом. Якщо б ми не були безпосередніми свідками всього, що створив і ще сьогодні творить наш Патріярх Йосиф, то напевно у все це не повірили б. І так мимоволі насувається питання — де ж у Блаженнішого Отця Йосифа взялось стільки витривалости, терпеливости й творчих сил, щоб на протязі порівняльно короткого часу створити непроминальні надбання — духа української Церкви. Хіба ж це не Боже чудо?!
Завдяки його творчим зусиллям наша Церква, немов збудилась від летаргічного сну, латинщення і нівеляції, наблизившись до свого рідного українського обряду нашої Церкви і до самобутнього церковного становлення. Вдумаймось у ці переродження чи відродження і побачимо, а радше відчуємо глибоке їх значення, їх непересічну вагомість. Завдяки його великій і наполегливій праці Рим став імпульсивно діючим українським церковним центром, як ніколи перед тим. Блаженніший Йосиф під кожним оглядом досягнув, що наша присутність у Римі є видною. В такій чи іншій формі українське питання, питання української Церкви не перестало існувати і ворушити думками найвищих ватіканських достойників. Блаженнішому Патріярхові Йосифові не раз і не два казали — «ні», але його віра у справедливість держала його творчодіючим, він безперебійно домагався привернення прав для нашої Церкви. Ми повинні піти його шляхом і завжди стукати і домагатись того, що нашій Церкві згідно з історичними правами й після ухвал Вселенського Собору Ватіканського II належиться. Щоб ідеї Патріярха Йосифа росли й розвивались та одержали солідну науково-дослідну підбудову, він створив для цього, Український Католицький Університет ім. Клемента Папи. Щоб патріярша ідея все була живою і творчо діючою, Блаженніший Йосиф створив Патріярший двір, покликав патріярший крилос, який є виконавцем його задумів і плянів. Також подбав про монаше життя, відновивши в Римі суто український монаший чин Отців-Студитів, які мають свій манастир у Кастель Ґандольфо. Якщо до цього додати вже від довгих-довгих років існуючі українські осередки, як Семінарію ім. св. Йосафата на Джа Нікольо, манастир і капітулу Отців-Василіян та Сестер-Василіянок й інші, то ми маємо зараз міцний український церковний центр, що його сьогодні трудно недобачити. У рості українського церковного центру в Римі була і є незаперечна заслуга ідеї патріярхату Української Католицької Церкви, яку висунув 11 жовтня 1963 року Блаженніший Отець Йосиф на другій сесії Вселенського Собору Ватиканського II. Ця ідея стала творчо-діючою, і вона діє досьогодні. Це щось подібне, як читається у Євангелії на Христове Воскресіння: «На початку було слово…».
Згадаймо все це або хоч натякнім на це у день народин Блаженнішого Патріярха Йосифа і скажім собі: все, що він створив, є наявним Божим чудом. Дякуємо Тобі, Всевишній Боже, що допоміг нашому, українському Мойсеєві перейти всі труднощі життя і останньо тяжкі недуги та продовжив його життя. Дай йому, Боже, сили ще дальше працювати на Твою, Всевишній Боже, славу й добро української Церкви та українського народу. Многих літ бажає Вам, Ваше Блаженство Отче Йосифе, журнал «Патріярхат».
М. Г.
