Як відомо, у ніч з 9 на 10 жовтня у автомобілевому випадку трагічно загинув священик Ярослав Лесів. Отець Ярослав Лесів — це довголітній борець-політв’язень за права українського народу, правозахисник Української Католицької Церкви, який був учасником катакомбної Української Католицької Церкви. Отець Ярослав Лесів жив, творив і безперебійно працював для українського народу, для Української Католицької Церкви, душпастирем якої він був. І його смерть перестріла на шляху з місією у справі УКЦеркви. Він зустрівся тоді з головою Верховної Ради України, теперішнім президентом Леонідом Кравчуком у справі вирішення деяких церковних питань УКЦеркви. У поворотній дорозі з Києва до Івано-Франківська його авто збило інше авто марки «Волга», і в цій автомобілевій сутичці загинув неустрашимий, відданий священик, незрівняний український патріот Ярослав Лесів. Покійний був гідний і неперевершений працівник у Божому Винограднику і на своєму шляху творив тільки добро і любов. Його відпровадили на вічний спочинок широкі кола українських громадян. Під час похоронних обрядів над могилою о. Ярослава Лесіва було виголошено низку промов. Нижче друкуємо одну промову, яку виголосив співв’язень о. Ярослава, довголітній друг, нам усім відомий Євген Сверстюк. Ось його слова:
Пам’яті подвижника
Поспішаймо творити добро. Смерть ходить навколо нас і гасить свічі. Ось вона перестріла в дорозі о. Ярослава Лесіва. Але свіча його не погасла, вона передається крізь темінь віків, крізь усі ночі України, свіча любови, віри, надії. Ярослав народився під клекіт смерти 3 січня 1945 р. у бойківському селі Лушків. Точився бій. Лунали скоростріли. Хрещений батько поблагословив дитя і твердим кроком пішов у ніч. Роки зростання, навчання, учителювання були тихим прологом його суворої драми. У 1965 р. він вступає до підпільної організації Український Національний Фронт. Сміливці тоді ставили питання, які заговорять аж на чверть віку. Арешт 1965 року був початком шостирічного університету. Безкомпромісний 20-річний юнак обрав найсуворіший курс непокори, карцери і тюрми. З школи згущеного болю і страждання він виніс науку спражньої любови до людини, опущеної на дно. Таких твердих принципових шанують і люблять. Як дорого оплачується жорстоке випробування, як важко нескореним виходити у велику зону пристосувань. Лесів стоїчно зносив режим облудної волі, аж поки вступом до Української Гельсінкської Групи 1979 року не започаткував нового етапу. Йому глумливо дали два роки за підкинуті наркотичні пігулки, щоб потім продовжити за щонебудь. На важкому хресному шляху Лесів пив чи не найгіркішу чашу одинокости побутової зони. Його одчайдушна голодівка протесту проти цинічного суду тривала 192 дні, це один з рекордів ҐУЛагу. Напівживого, висохлого до кісток, його принесли до суду і там додали йому ще п’ять років. Він вистояв, не впав у відчай і саме тоді створив світлу книгу поезії болю. «Камінь, що в мене кидають, в чорнозем душі ловлю, зійдуть ломикаменем квіти, люблю вас, люблю, люблю». В одному тюремному сні йому відкрилась істина: люди боряться проти інших, щоб бути великими, а треба боротися проти себе, треба іти до святости. Лесів став українським греко-католицьким священиком в той час, коли Церква здобувала собі право на життя, він гідно репрезентував лице своєї Церкви вже під час голодівок, Він був завжди там, де було найважче, найвідповідальніше, його місце завжди було за ним. Він був людям добрим пастирем. Безстрашна, чесна, відповідальна, безкорисна постава пастора може і повинна виховати таку ж позицію народу. Це його слова, його девіз, його життя. І вчитель Лесів, і в’язень Лесів, і поет Лесів, і отець Ярослав — це завжди постійна величина людської справжности і християнської просвітлености. Прощаємось з цим чоловіком з вдячністю за те, що він жив між нами, що залишив нам відблиск своєї любови і живий приклад готовости брати на свої плечі і християнський, і національний обов’язок.
Євген Сверстюк
