Український Католицький Університет втратив свого унікального дорадника
Помер о. Ричард Джон Нюгауз, одна з видатних постатей американського християнського світу. Разом з політологом, теологом і філософом Джорджем Вейгелем він був лідером мислителів ‘neocon та президентом Інституту релігії та суспільного життя, заснованого в 1990 році за ініціативи журналу «First Things». Його постать, через близькі контакти з екс-президентом Джорджом Бушем молодшим, вважали стрижневою у політиці Білого Дому, особливо в питаннях абортів та евтаназії, народження й усиновлення дітей, заборони на дослідження на ембріонах, клонування.
Отець Річард Нюгауз був не тільки приятелем Українського Католицького Університету, а й дорадником. (Правдоподібно, про це докладніше міг би розказати о. д-р Борис Ґудзяк, який має особливий дар – харизму знаходити приятелів). Причиною тут є, мабуть, сама настанова о. Нюгауза, засновника і редактора журналу The First Things (Перші Речі). Будучи засновником і водночас редактором цього журналу, він ставив перед собою і читачами завдання, щоб у першу чергу дякувати Всевишньому Господу Богу, що нас сотворив, покликав до життя, дякувати за Божі ласки, якими нас нагородив, щоб іти слідами і вченням воскреслого Христа. Саме у цьому ключі треба розглядати прихильність і любов о. Нюгауза до нашої Церкви. Він став приятелем і дорадником УКУ, щоб на згарищах безбожної комуністичої імперії закріплювати Божі правди Воскреслого Христа.
Мабуть, у цьому ж таки розумінні можна пояснити той феномен, що Українську Католицьку Освітну Фундацію у Чікаґо, яка наполегливо й успішно займається збіркою фондів для УКУ, очолюють і керують 34 наші приятелі не українці – римо-католики, американці: проф. Джефрі Вілз, перший президент, адвокат Джон Курі (на жаль, з кінцем 2008 року залишив цей пост), Денієль Шиманські, Нел Анджеєвська, Меттью Рарі та інші.
Ha останньому святочному бенефіс-обіді на потреби УКУ, що відбувся 2-го листопада 2008 р. в Нью-Йорку, був передбачений гість з америкаського римо-католицького світу о. Річард Джон Нюгауз. На жаль, ця його запланована зустріч з українською громадою не відбулася: причина – загострення хвороби.
Провідна америкаська преса, New York Times, The Washington Times, The Wall Street Jurnal, Cahtolic News тa інші на своїх шпальтах надрукували сумну вістку про передчасну смерть о. Річарда Дж. Нюгауза. 8 січня 2009 року він перенісся у Божу вічність на 72 році трудолюбивого життя. Відомий журналіст Нью-Йорк Таймсу Девід Брук у своїй статті In Defense of Death («В обороні смерти») за 13 січня написав, що для Нюгауза смерть не була чужою. Він як молодий пастор опікувався помираючими в госпіталі у Брукліні. Щодня по дві-три особи він відпроваджував у Божі засвіти. В останньому числі свого журнала о. Нюгауз написав про свою смерть: «Будьте певні, у мене нема ані страху помирати, ані бажання відмовитись жити».
Отець Нюгауз прийшов на світ у лютеранській родині, 14 травня 1936 р., у Пемброк, Онтаріо. Батьки Нюгауза мали восьмеро дітей. Батько Річарда був лютеранським пастором. Його слідами пішов Річард. Свою активну участь у політичному житті пастор Нюгауз розпочинав як ліберал. Брав участь у революційному русі д-ра Мартіна Лютера Кінґа. У місті Селма (штат Алабама) він марширував разом з іншими священиками, разом з Мартіном Лютером Кінґом. У 1960 році був пастором Євангелистської Церкви св. Івана на Віліямсбург Бруклин, де його вірними були переважно чорні та іспаномовні, потрапив під арешт за акцію протесту під міським Департаментом Освіти у Нью-Йорку. Тоді вони домагалися інтеграції державних шкіл. Разом з єврейським рабіном Абрагамом Йошуа Гешелем і католицькими священиками виступав проти війни у В’єтнамі. У 1968 році був делегатом на Конвенції у Чікаґо, де підтримав кандидатуру Юджіна Мак-Карті на президента. У 1970-тих роках намагався знаходити спільний знаменник для релігійного та політичного мислення країни. Він долучився до групи консервативного духовенства, яке виступило проти Національної Ради Церков і Світової Ради Церков за лівизну у трактуванні міжнародних ініціатив марксистських урядів.
Згодом пастор Нюгауз відходить від ліберального лютеранства до неоконсервативного крила Римо-Католицької Церкви. Він піддержав кандидатуру Президента Роналда Рейґана, був дорадником президента Буша у справі штучного запліднення і моногамії. Слід підкреслити, що незважаючи по чиїй стороні стояв о. Річард Нюгауз, він завжди був лідером. Він був непересічною індивідуальністю в американському християнському інтелектуальному світі, він був промовцем від Американської Римо-Католицької Церкви під час похорону Папи Івана-Павла II. Журнал «Time» у 2005 р. на своїх сторінках назвав 25 найбільш впливових євангелистів. Незважаючи на те, що о. Нюгауз вже на той час був католиком, його ім’я було у цьому списку.
У 1990 р. після довгих та нелегких років праці у Лютеранській Церкві пастор Нюгауз був прийнятий до Католицької Церкви. Вже через рік Кардинал О’Конор висвятив його на священика. Отець Нюгауз твердив, що причиною його переходу на католицизм не була політика, а суто богословське осмислення. Поруч з тим він підкреслював, що ціллю реформації Мартина Лютера була єдність усієї Христової Церкви. «Я завжди вірив, що Католицька Церква є ви-явом повноти Христової Церкви», – наголошував о. Нюгауз.
Отець Нюгауз написав і видав близько 30 книжок, між ними: The Catholic Moment: The Paradox of the Church in the Postmodern World, Death on a Friday Afternoon: Meditations on the Last Worlds of Jesus From the Cross and As I Lay Dying: Meditations Upon Returning. Поруч слід згадати його відому працю: The Naked Public Squer («Публічна площа без прикриття»), у якій автор розмірковує про американську демократію, яка позбуваєть- ся релігійності та моралі. Ця книж- ка спричинилася до ширшої дискусії щодо ролі релігії у суспільстві, що врешті-решт призвело до росту що врешті-решт призвело до росту християнського консерватизму.
Величаві похорони похорони відбулись відбулись у Римо-Католицькій церкві Непорочного зачаття у Нью-Йорку 12 січня 2009 р. Церква була вщерть заповнена. Серед присутніх були різні представники американського світу. Наступного дня, у вівторок, у чині похорону взяло участь п’ять єпископів, серед яких був Архиєпископ Едвін Ф. О’брайн, єпископ Вільям Френціс Мерфі (наш великий приятель, який пожервував на собор у Києві сто тисяч долярів), понад сто священиків, монахів та монахинь і багато-багато вірних, яких церква не могла помістити. Серед білих священичих сти- харів з єпитрахилями не було видно жалобно-малинових фелонів католиків східного обряду. А це шкода. У наступні дні були виголошені глибоко вдумливі, повні гумору промови про життя Покійного. Слухачі деякі зауваги промовців приймали з усміхом. Коли один з промовців наголосив, що покійний мужньо змагався проти абортів, спонтанні довготривалі оплески підкреслювали сучасні моральні вартості вірних.
Римо-Католиська Церква у США втратила глибоко вдумливого філософа, богослова, борця за християнську справедливість і діяльного Євангельського пастора й католицького душпастира, а Український Католицький Університет свого приятеля і дорадника. Вічна Йому Пам’ять!
