Нижче публікуємо репортаж німецького проф. Фрідріха Геєра (Неуег), що появився у Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ, який відвідав Вірменію в літі 1979 року. В репортажі є багато вісток про Вірменську Апостольську Церкву, яка живе і розвивається завдяки стійкому характерові релігійного вірменського народу помимо тиску безбожного радянського уряду.
Вірмени і українці мали подібну історичну долю, яка поставила їх на межі християнського і мусулманського світу. І вони і ми відчули жорстокість турецького натиску. І українці і вірмени були частиною християнського передмур’я перед Азією. І вони і ми терпіли понад людську міру Христа ради. Сказав колись один західний європеєць: «Є три народи, які несли найтяжчий хрест за віру: ірляндський, вірменський і український». Ми тут повинні уточнити цей вислів: Ірляндці зазнали жорстоких переслідувань від англійських протестантів, вірмени від турецьких мусулман, українці католики від російських православних.
Вірмени є близькі Україні тим, що багато з них знайшли гостинний притулок, на українській землі. Утікаючи перед геноцидом з рук своїх гнобителів вони поселилися в Буковині й Галичині — у Львові, Бережанах, на Покуттю, на Поділлю і Кам’янці Подільськім. У Львові вони мали свого архиєпископа. Відомо, що Львів був одиноким містом де був осідок трьох архиєпископів: українсько-католицького, римсько-католицького і вірменсько-католицького.
Вірменія є найменшою республікою серед 15 республік Радянського Союзу. Вона є батьківщиною для трьох мільйонів вірмен. В листопаді 1920 р. у Вірменії жило 700 000 вірмен. Від тоді по сьогодні поселилось у Вірменії багато вірмен з інших союзних республік Радянського Союзу, а крім цього повернулось багато з діяспори, понад 100.000. Після трьох генерацій в Радянському Союзі вірмени остались вірними традиціям Апостольської Церкви. Вони залишились свідомим християнським народом. Майже всі їхні діти є хрещені. Католікос — голова Вірменської Церкви каже, що хрещених є дві треті. Більшість подруж мають церковні шлюби. Вони їдуть брати шлюб до церкви Ріпсіме в Ечмадзіні. Таких інформацій про релігійне життя не має жадна інша республіка Радянського Союзу.
У Вірменії не чути безбожницької пропаганди ні з сторони вірменських партійних чинників, ні навіть російських функціонерів, що звичайно занимають пости «заступників», відмовляються в цій справі.. Чудові манастирі, історичні церкви передано для охорони державній адміністрації. Ні одної церкви, ні манастира не замінено на музей безбожництва. Вправді в Кіровокані перемінено відому «Чорну церкву» на музей, але це є «Музей російсько-вірменської дружби».
Сталіна заступлено монументом «Матері Вірменії»
Дикий безбожницький рух на початку 1920 років, коли появлявся журнал «Безбожник» на вірменській мові і основано товариство безбожників тепер послаб. Часи Єжовщини 1936— 1938 роках принесли брутальні переслідування. Католікос Хорен перший якого обрано в 1932 р. після дворічного опорожнення, був задушений за єжовщини. Майже всіх священиків арештовано, церкви позамикано. Оповідають, що катедру Ечмадзіну перемінено на кінську стайню. Видатного різьбаря Кочара, що виконав монумент вірменського героя Давида Сасунського на площі перед залізничним двірцем в Єривані заслано. Поет Еґіша Чаренц загинув у в’язниці. Ці й інші жорстокости приписують Сталінові, який, як грузин ненавидів вірмен. Після відомої Хрущовської промови на 20-тім з’їзді комуністичної партії (1956 р.) пам’ятник Сталіна в Єривані знесено з постаменту, а на це місце поставлено «Матері Вірменії».
Відновлення вірменської Апостольської Церкви, як інституції відбулося за подібною процедурою, як московського патріярхату, тільки дещо пізніше. Виконуючого обов’язки католікоса 76 літнього архиєпископа Георга Черекджана принято в Кремлі 19 квітня 1945 р. Тим відкрито дальшу дорогу для цього мужнього ієрарха вибраного католікосом на загальнім національнім соборі. Відновлено катедру в Ечмадзіні, основано духовну семінарію і появляється двомісячний журнал. Наступником Георга обрано в 1955 р. Васгена І, який по сьогодні виконує єпископський уряд в Букарешті. Він проводив дальше відновлення церковного життя і причинився до того, що Вірменія стала батьківщиною світової вірменської діяспори.
Церковна організація
Під сучасну пору у Вірменії є понад сотня чинних церков, а священиків значно більше, бо в деяких церквах служить по три і чотири священики. Одначе уряд відмовляється дати дозвіл на відкриття інших закритих церков, а вже не має мови, щоби дав дозвіл на будову нових божих храмів у новопосталих оселях.
Сітка церковної організації не покриває цілого терену Вірменії. Церковна обслуга концентрується в кількох осередках: в Ечмадзіні, в єпископськім осідку в енінакані, і в манастирі Гегарда. В Ечмадзіні католікос Васген І мешкає в палаті в Манташіян, що межує з катедральним подвір’ям. Російський уряд забрав цю палату в 1914 p., а в 1957 р. католікос ревіндикував її після відвідин у Булґаніна. В цій палаті принимає відвідувачів Радянського Союзу та інших заграничних гостей, розмовляючи по німецьки, французьки, румунськи, російська й англійськи. Від коли вірменський католікосат став членом Світової Ради Церков, його відвідують також вірменські ієрархи різних деномінації: вірменсько-католицький патріярх Батаніян, голова протестантських громад, пастор Агароніян з Бейруту, у вересні 1978 р. керманич римського секретаріяту Єдности Християн кард. Віллебрандс, ревізита католікоса в травні 1970 у папи Павла VI.
В катедральнім комплексі Ечмадзіну є церковна канцелярія, яку очолює єп. Арсен. Архиєп. Комітас (Тер Стефаніян), що є родом з Дамаску (Сирія) керує патріяршою дієцезією в Арараті, в заступстві католікоса. В будинках патріяршого двору міститься духовна семінарія де студіює 35 богословів, частина яких походить з вірменської діяспори. Семінарія начислює 18 професорів і доцентів. Тут також є приміщена друкарня й гостинниця для приїздших священиків. Посередині стоїть катедра Ечмадзіну, яку відновив Васґен І. Під час літургій співає хор. В кімнатах захристії зберігаються цінні церковні скарби такі, як ризи давніх католікосів.
В Ечмадзіні знаходиться ще три манастирі, в яких служить три-чотири священики; манастир св. Гаяне, манастир св. Ріпсіми з 611 року. Недавно археологи відкрили первісну основу будівлі з четвертого століття. В цім малім історичнім місті є так багато церковних установ, тому зрозуміло, там перебуває і служить не менше, як 35 священиків.
Постійний синод, який сходиться в Ечмадзіні складається з п’яти ієрархів: з трьох, що живуть в Радянському Союзі і по одному з Парижа і Нью Йорку. Як глибоко є закорінена синодальність у Вірменській Апостольській Церкві свідчить факт, що на випадок потреби можна скликати національний церковний собор, на якому всі єпископи мають місце і голос, а також є заступлені миряни. Одначе, миряни не є вибирані, але «назначені».
Столиця Вірменії Єриван, що в 1920 р. мала тільки 30.000 мешканців, тепер начислює 1.120.000, але є тільки три церкви. Найбільшою є церква св. Саркіса, яка поміщує 1000 вірних, які приїжджають з околиць. В церкві перебувають коротко, бо стараються дати місце іншим. Вірні також відвідують щоденні відправи.
До відпустового місця — манастиря Гегарда потік прочан не переривається. Манастир міститься у вузькій щілині скалистої стіни, де є вирубані в суцільній скалі церкви, одна над одною, а поруч них вузенькі келії монахів, між ними є келія вірменського історика Апреванкатсі. Оснований в 4 ст. манастир був знищений арабами так, що 1215 р. треба було наново відбудовувати. Прочани прибувають сюди щоби одержати благословення, хрещення і відбути сповідь. Тут є ігумен Еґіше, його трьох священиків і трьох дияконів. Назва манастиря походить від вірменського слова «гегард» — вістря копії. Це вістря згідно з традицією є те саме яким пробито ребро Христа, а принесли його сюди апостоли Тадей і Яків. Тепер вістря находиться в скарбниці Ечмадзіну.
Фінансово апостольська церква утримується з продажі свічок й різних оплат. Коли хрещення коштує 25 карбованців то деякі вірні дають 100. Селяни проводять до манастиря, як пожертву, годовані вівці. У Вірменії не постають войовничі ініціятивні групи молодих християн так, як у Росії. Віруючі вірмени є радше під впливом традиції, що є частиною національної самосвідомости. Коли спитати молодого вірменина чому він має на грудях витатуїрований хрест, він відповість — «бо я є вірменин». Так само молодий партієць засвідчує свою приналежність до традиції, незважаючи на партійні пов’язання — він покаже на грудях витатуїрованого хреста.
Охорона пам’яток
Коли в Туреччині пропадають і руйнуються незрівнані пам’ятки вірменської церковної архітектури то в себе вірменський уряд дбає з національних мотивів про їх збереження. Під державною охороною є тепер 4200 пам’ятників — церковних будівель. Крім державних установ існують ще громадські комітети. Метою комітету є збірка фондів не тільки серед вірменського населення, але також серед багатих вірмен у діяспорі, як також установ таких, як фундація Гульбенкіяна в Парижі. Коли в 1978 р. мав відбутись симпозіюм про вірменське мистецтво доті радянський вірменський уряд, в короткому часі видав мільйон рублів на направу доріг, що ведуть до історичних церков і манастирів.
При вірменськім католікосі існує уряд будівель, який доручено проф. Варастадові Гарутунанові. Сучасному католікосові Васгенові, який всеціло присвятився охороні церковних пам’яток його названо: Васген — Будівничий. Слід підкреслити, що в багатьох відновлених манастирях нема ні монахів, ні діючих священиків, як також вірні там не сходяться. Незалежно від цього серед народу не вигасло почуття святости цих місць. Старі жінки, які служать в цих місцях ключницями є набожні. Хто до цих будівель входить — хреститься, відмовляє молитву і засвічує свічку. Коли якийсь відвідувач в такій музейній церкві заспіває літургічну пісню чи гимн то й інші припадкові гості піддержують спів або відповідають: вірмени ще пам’ятають їхню літургію.
