Черговий «кінець світу», що викликав серед українців більше жартів, аніж страху, не настав. Тому спробуємо підбити підсумки того, яким був рік, що минув, для Церков і суспільства. Він був непростим через підготовку та проведення парламентських виборів, складну політичну ситуацію, ухвалення закону про мови, що ще більше розколов країну, був сповнений багатьох інших подій, на які Церкви змушені були реагувати.
Випробування виборами
Вибори (президентські, парламентські чи місцеві) – це завжди випробування для політикуму, суспільства, а також для українських Церков. Адже за даними багатьох соціологічних опитувань Церква є майже єдиним соціальним інститутом з позитивним балансом довіри українців, тому її голос підтримки надзвичайно цінний. Саме за цю довіру, а отже, і вплив, боролися політичні партії та окремі кандидати під час виборів до Верховної Ради України, що відбулися в жовтні.
Зважаючи на загальне розчарування та зниження громадянської активності, представники Церков одноголосно закликали українців прийти на вибори.
Глава УГКЦ Патріарх Святослав не раз виразно висловлювався щодо заборони священикам брати участь у передвиборчій агітації. Про невтручання в політику та виборчий процес заявили й глави інших українських Церков. Але на їхньому рівні зберігався нейтралітет. Як зазначив релігієзнавець В. Єленський, на перших осіб багатьох Церков під час виборчої кампанії чинили тиск, та вони поводились достойно.
Однак з огляду на те, що 225 депутатів обирали в мажоритарних округах, на місцях виникла запекла боротьба. Чимало кандидатів проявили незвичну передвиборчу щедрість. Пожертви на храми, на побудову та відновлення церков, каплиць, організація прощ для священиків – так намагалися підкупити виборців деякі з них. І саме тут ще раз виявилося слабке місце церковної структури, яка протягом років незалежності не виробила стратегії поведінки та чітких правил. Багато священнослужителів, приймаючи пожертви, ставали заручниками ситуації, адже, дякуючи за дар, агітували – свідомо чи несвідомо. Парафіяни гостро реагували на такі випадки агітації, інтернет ряснів обговореннями і відеодоказами. Саме це обурення вірних спонукало Патріарха Святослава під час одного з інтерв’ю доволі гостро відреагувати. «Це не може нас не турбувати. Коли я переглядав ролики, в яких священики показово за щось дякують певному кандидатові, то мені було соромно і за депутатів, котрі вдаються до таких дешевих трюків, і за духівництво, що на таке піддається. За це буде потрібно каятися і перепрошувати Господа Бога та наших виборців», – зазначив він у інтерв’ю каналу TVІ.
Але серйозних санкцій проти священиків, що відкрито агітували, не було: зокрема на Львівщині кільком оголосили «догану». Під час наступних виборів Церкви повинні розробити більш дієву схему поведінки, бо слабкість на місцях ослаблює довіру вірних в цілому. Наприклад, багато експертів зазначали, що кандидати, яких гаряче підтримували священики, не здобули перемоги.
Листи до Президента. Без відповіді
Доволі складним був 2012 рік і щодо державно-церковних відносин. Вони чимось нагадували танго: крок вперед, два назад. Хоча кроків назад з боку В. Януковича було більше. Все почалося із зустрічі членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій із Президентом України, заради якої вона скасувала свій візит до Брюсселя, де була запланована зустріч із головою Європейської Ради та іншими високопосадовцями. Під час цієї зустрічі В. Янукович говорив про Євро-2012, літаки, стан української економіки, реформи, про свої соціальні ініціативи, зовнішню політику держави, а також про справи релігійні. Гарант запевняв, що випадково зірвав візит церковників до Брюсселя. Ця зустріч виглядала підготовленою поспіхом і породила більше запитань, аніж дала відповідей. Багато експертів казали, вона виглядала як знущання і демонстрація влади, адже Президент не сказав нічого важливого чи значущого, що було б легітимною причиною перенесення давно запланованого візиту. Ця зустріч була відповіддю на клопотання глав Церков про помилування Юлії Тимошенко і Юрія Луценка. В. Янукович пояснив, що «Тимошенко ув’язнена законно» і пообіцяв розглянути це питання, проте і Тимошенко, і Луценко й далі перебувають за гратами.
Також безрезультатним був заклик Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до народних депутатів не вносити на розгляд парламенту законопроект «Про засади державної мовної політики», а також прохання до Президента України ветувати цей закон. Керівники конфесій просили «не підписувати вибухонебезпечний мовний законопроект №9073, накласти на нього вето і повернути до Верховної Ради для справжнього повноцінного розгляду та вироблення збалансованого рішення». Із закликами не ділити країну та не роздмухувати конфлікту зверталися і Блаженніший Любомир Гузар, і представники Українського католицького університету, і активісти ініціативи «Першого грудня», і багато інших, проте закон таки був підписаний та набув чинності 10 серпня 2012 року. Черговим кроком назад, з точки зору багатьох експертів, є промульгація закону №10221, який запроваджує резонансні зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Закон ускладнює реєстрацію релігійних організацій: тепер для того, щоб набути статусу юридичної особи, необхідно зареєструвати статут релігійної організації (в Мінкультури чи обласних держадміністраціях) та саму релігійну організацію в органах Укрдержреєстру. Це неузгоджені, заплутані процедури. Крім того, цей закон дає право контролю діяльності релігійних організацій прокуратурі, Міністерству культури, іншим міністерствам та відомствам, місцевим державним адміністраціям, повертаючи нас до радянського минулого, коли всі релігійні організації перебували під тотальним контролем.
Члени Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, Нарада представників християнських Церков України, а також правозахисники, громадські активісти та науковці закликали В. Януковича не підписувати змін до закону про свободу совісті, які не були узгоджені з релігійною спільнотою. Експерт Г. Друзенко назвав це підписання відвертим ляпасом, закликав Церкви долати «внутрішній сервілізм» і вчитися нав’язувати владі свій «розпорядок денний».
Єдиного часткового компромісу між Президентом і Церквами вдалося досягти у справі біометричних паспортів. Ці паспорти є вимогою Європейського Союзу і суттєво спрощують певні візові процедури. Проте Церкви виступили проти такого нововведення. З проханням ветувати закон про біометричні паспорти до Президента звернувся навіть Глава УПЦ (МП) Митрополит Володимир. Президент закону не ветував, але до нього були внесені зміни, суть яких полягала в тому, що вірні мають право відмовитися від внесення своєї інформації до безконтактного електронного носія.
Варто наголосити, що релігійні громади протестували проти ідеї запровадження біометричних паспортів не так із релігійних мотивів (печатка Антихриста), як із політичних. Відмова від цієї форми реєстрації є частиною політичного протесту і виявом недовіри до держави. Ці нотки звучали в більшості висловлювань представників Церков.
Моральні контроверсії
Питання абортів та гомосексуалізму, як правило, дуже дражливі для суспільства, незважаючи на рівень релігійності. І будь-які дискусії на ці теми переростають у баталії. Цього року українське суспільство зачепило з двох боків майже одночасно. Спочатку з’явилося звернення від імені єпископату Української Греко-Католицької Церкви та РимоКатолицької Церкви в Україні до Верховної Ради України із закликом змінити законодавство і заборонити в Україні аборти. Звернення це викликало обурення з боку деяких жіночих організацій, а також популізм деяких політиків. Приміром, депутат від БЮТ А. Шкіль у березні 2012-го зареєстрував законопроект, що забороняє аборт за бажанням жінки. Ця ініціатива була сприйнята неоднозначно, обговорення тривали протягом весни, а потім почалися парламентські перегони… Тепер Андрій Шкіль не є депутатом Верховної Ради, проте цей законопроект та ініціатива можуть стати козирем у руках політиків під час наступних політичних криз.
Закон про заборону пропаганди гомосексуалізму був ухвалений в першому читанні Верховною Радою України 17 жовтня. Норми цього закону передбачають запровадження кримінальної відповідальності за пропаганду гомосексуалізму. Ухвалення такого закону в християнському середовищі, особливо у протестантських церквах, було сприйняте як перемога. Однак деякі експерти зазначають, що закон, ухвалений за тиждень до виборів, міг бути й передвиборчою технологією, яка допомогла здобути голоси консервативно налаштованих виборців. Європейський Союз, багато міжнародних правозахисних організацій висловили негативне його сприйняття.
На даному етапі важко дати оцінку об’єднанню влади і Церков на основі консервативних цінностей. Церква завжди дотримуватиметься цих цінностей, бо це частина її навчання, а чи влада лише використовує Церкву, чи приймає її цінності, покаже час. Зараз в українському суспільстві такий тандем сприймається негативно.
Феномен FEMEN
Минулий рік запам’ятався Європі та Україні скандальними, епатажними акціями дівчат із FEMEN. Більшість із них мала навколорелігійний характер. Представниці руху доволі оригінально вирішили підтримати російський панк-гурт Pussy Riot, учасниць якого затримали після панк-молебню в храмі Христа-Спасителя у Москві. Варто сказати, що молебень цей мав політичний, а не релігійний підтекст, тому антирелігійні дії FEMEN сприймаються як безпідставний піар.
26 липня в аеропорту Києва під час візиту глави РПЦ Патріарха Кирила до України напівоголена активістка FEMEN з написом «Kill Kirill» на спині вигукувала: «Ізыди, сатана!» в бік Патріарха, за що отримала 15 діб арешту.
Pussy Riot, представниця руху FEMEN бензопилою спиляла Хрест, встановлений у Києві як знак пам’яті жертв політичних репресій. Абсолютно абсурдний жест, який викликав обурення не лише з боку Церков, але й людей, що не асоціюють себе із релігією.
Міжнародну «славу» рухові при‑ несла акція в Парижі, де його ак‑ тивісток побили учасники демон‑ страції проти одностатевих шлюбів. Колоритні фото облетіли всі світові агенції.
Цікаво, що жодна з українських феміністичних організацій не пов’язує себе із FEMEN. Досі не відоме й дже‑ рело фінансування його акцій.
Футбол
Проявом позитиву для багатьох українців у 2012 році став Євро‑ пейський чемпіонат із футболу, що відбувся в Україні та Польщі. Цей місяць був важливим не так для політики, бізнесу чи спорту, як для міжнародного іміджу нашої дер‑ жави, який після піднесення в часі Помаранчевої революції ставав що‑ раз гіршим. Голландські, шведські та німецькі фани, які танцювали й спі‑ вали на вулицях українських міст, стали символом відкритості, яку протягом місяця досвідчили україн‑ ці. УГКЦ також долучилася до про‑ ведення Євро-2012, організувавши кілька «християнських фан-зон», що привернули увагу медіа.
Таким видався минулий рік, якщо дивитися на нього крізь при‑ зму Церкви та суспільства. А якщо сприймати все у житті як подарунок або урок, то він був радше низкою уроків, які і Церкви, і суспільство мали б вивчити.
Мар’яна Карапінка, Релігійно-Інформаційна Служба України
