Нажаль, він останніми часами занедбується і занепадає. Коли б такий стан продовжувався дальше, то стоїмо перед небезпекою самоліквідації обряду, який наші предки плекали на протязі 1000-ліття з великою любов’ю та пієтизмом, — і який є прекрасною сполукою глибини богословської думки та музично-мистецького відчуття душі українського народу.
Павло Маценко, музикознавець з Вінніпегу, пише:
«Український церковний спів пройшов довгий творчий шлях. В ньому, як і в народній пісні, в його мелозворотах захована повна ґама уявлінь про красу, милосердя, гнів і містерійну величність Світотворця. В ньому найглибше відбились релігійне світосприймання й почуття глибоковіруючого народу, відбились і передались співом… Спів – найбільша тайна душі, а коли він власність і творчість усього народу, є він найбільшою його святістю й тайною, яку необхідно всемірно охороняти від занечищення та культивувати. І так віками робив український нарід».
