Золотоверхий Київ щиро вітав делегатів та гостей з діяспори на Всеукраїнських Зборах Народнього Руху України за Перебудову своєю природньою красою та золото-осінньою погодою. Вулиці Києва, а зокрема чудовий Хрещатик, були прикрашені синьо-жовтими прапорами, багатством транспарантів з тризубами та різними кличами: за самостійність і незалежність України. Київ все і на всіх, включно з чужоземними туристами, робить величаве — столичне враження, а в українців викликає особливі зворушливі почування.
В цій короткій замітці бажаю тільки поділитись своїми особистими спостереженнями, які мені впадали в очі під час побуту в Києві. В основному бажаю звернути увагу на релігійно-церковні питання, що мали місце у той час.
Пресова конференція Патріярха Мстислава
Перший день побуту у Києві, 22 жовтня 1990 року, довідався, що Патріярх Мстислав буде мати пресову конференцію. Вирішив піти. Конференцію відкрив митрополит, містоблюститель Іоан і попросив до слова Патріярха Мстислава, який у 45-хвилинному експозе подав свої біографічні дані, висловив свої думки та побажання щодо відродження УАПЦеркви в Україні. Декілька разів закликав до згоди, любови та взаємної пошани між православними та греко-католиками. В трьох окремих зворотах із пошаною називав ім’я Митрополита Андрея Шептицького, вказуючи на його великі діла в обороні православних церков та поодиноких православних. Але при цьому не завважив і не підкреслив, що Митрополит Андрей Шептицький був греко-католиком.
Присутні, що сиділи поруч мене, слухаючи Патріярха Мстислава, переконано вірили, що Митрополит Шептицький був автокефальним митрополитом. Мої намагання їх переконати, що Шептицький був греко-католик, не мали успіху. Це вказує на те, що існує дуже мале знання нашої історії Церков. Патріярх Мстислав закликав до пізнання історії та духовости, бо тільки на основі цього може прийти замирення і взаємна пошана.
Великою турботою Патріярха Мстислава є те, що відродження УАПЦ не відбувається на східніх і центральних землях України і тим самим не є таке успішне, як в Галичині. Там є цілі області, де немає ні одної парафії УАПЦ і ні одного священика. Патріярх Мстислав гаряче просив священиків з Галичини, щоб вони йшли на місійну працю в східні області України. Мені доводилось говорити з деякими автокефальними священиками, але, на жаль, майже ніхто не виявляв ні охоти, ні бажання покидати Галичину і їхати на Схід. Тоді, коли в Галичині є міста і навіть деякі села, що мають по два і більше автокефальних священиків. На закінчення свого слова Патріярх Мстислав звернувся із закликом до киян, щоб вони збудували або закупили дім, де могли б бути приміщені центр УАПЦ разом із бібліотекою, шпиталиком і гостинницею.
Після цього присутні ставили запити. Більшість запитів були поставлені у позитивно-прихильній площині так, що це дало Патріярхові Мстиславові можливість ширше розвинути думки про розбудову УАПЦ в Україні. Також ставили питання про канонічність та визнання УАПЦ іншими православними Церквами. На всі питання давав вичерпні відповіді Патріярх Мстислав, але про канонічність свячень теперішніх автокефальних єпископів відповідав Митрополит Іоан Боднарчук. Іоан був приготований на ці скомпліковані питання і дав довгу відповідь, називаючи імена і місця, і як це сталося. Чи відповідь Іоана всіх вдоволяла, трудно сказати. В загальному можна сказати, що Патріярх Мстислав має позитивний вплив на Владику Іоана, бо в Києві з сторони Іоана не було таких виступів проти греко-католиків, які мали місце в США: у Чікаго і Бавнд-Бруку. В загальному пресова конференція пройшла успішно. Всеукраїнські Збори Народнього Руху України за Перебудову.
Духовне відродження України є одна із головних передумов до повного відродження та самостійности України. Понад 70 років панування комуністичного атеїзму не залишилось без впливу. Українська духовість була викривлена, а подекуди і знищена. Духовне відродження за один рік принесло гарні плоди. Другі Всеукраїнські Збори Руху відкрито молитвою. Перший привіт виголосив Патріярх Мстислав від УАПЦ. Від Української Греко-католицької Церкви в імені Патріярха Мирослава-Івана і Митрополита Володимира Стернюка збори вітав Владика Юліян Вороновський, студит із Львова, який був у асисті о. Валерія Шкарупського, студита з Києва. Привіти від обидвох Церков присутні (біля 4,500 осіб) вислухали стоячи з великою пошаною та увагою. Під час перебігу нарад дуже часто були щирі звернення на Боже благословення, віру в Бога, українську духовність, важність релігійно-церковного виховання і т.д. Варто завважити, що у залі серед делегатів і навіть в самій президії є ще невіруючі.
Факт, що одна із головних доповідей була на тему «Роля Церкви у відродженні української держави», яку виголосив Євген Сверстюк, говорить про важність і зацікавлення релігійно-церковними питаннями на Україні. Є.Сверстюк вже не раз говорив і писав на тему духовного відродження. Він має великий позитивний вплив на своїх автокефальних братів. На жаль, коли він часом говорить і боронить позицію греко-католиків, тоді його перестають слухати.
Серед делегатів і гостей на нарадах Руху були священики із УГКЦ та УАПЦ, всі переважно з Галичини і Волині. Старався з ними познайомитися та переговорити, але для цього не було досить часу. Бажалось всюди бути, все побачити, але все це здійснити фізично не було можливо.
Під час нарад, другого дня, учасники зборів прийняли рішення вислати протестаційні телеграми до московського патріярха Алексія ІІ, голови Верховної Ради України Л. Кравчука та В.О. Голови Ради Міністрів В. Фокіна у справі заплянованого на 28 жовтня 1990 р. відправлення св. Літургії в українській святині, в соборі Святої Софії, в Києві московським патріярхом. У заяві підкреслено, що Св. Софія вважається всеукраїнською святинею і є символом духовної єдности і незалежности української нації. Відправлення св. Літургії московським патріярхом є небажаним і може спричинити міжконфесійні напруження і загострення у всій Україні.
Московський патріярх Алексій II в соборі Св. Софії
Комуністична влада і московський патріярх Алексій не взяли до уваги надісланої їм заяви і просьб українського народу. Приїзд Патріярха Алексія приготовлявся, як було запляновано. В суботу після полудня на Софійській площі відбулося багатолюдне громадське віче, на якому рішено не допустити до храму Св. Софії московського патріярха. Молоді делегати із Івано-Франківська, Львова і Тернополя поїхали на Софійську площу вже в суботу увечорі, щоб там через цілу ніч бльокувати два головні входи до Св. Софії. Переїжджаючи попри Софійську площу біля 12-ої години ночі, бачив три чи чотири автобуси учасників із Зборів Руху, які стояли із синьо-жовтими прапорами. Також вже було біля 200 міліціонерів.
На другий день, у неділю, 28 жовтня, вже з самого ранку побільшилося число міліціонерів. Поставлено переносні барикади для бльокування доступу на Софійську площу із прилеглих вулиць. Збори Руху припинили на той час наради, так що всі 4,500 осіб опинились на Софійській площі. До них долучились кияни. На Софійській площі і вулицях було біля 10,000 осіб і приблизно 500-700 міліціонерів.
Два головні входи до Св. Софії були забльоковані людьми, які там ночували, але ще був третій, бічний, вхід, і цим входом чорна лімузина з московським патріярхом намагалась просмикнутись. Під колеса лімузини з московським патріярхом поклалися депутати Верховної Ради Михайло Горинь, Олесь Шевченко та інші. Їх фізично потурбувала і відсунула міліція, і московський патріярх проскочив своїм автом.
На Софійській площі і прилеглих вулицях відбувались окремі мітинги і чулись скандування слів «слава», «ганьба»… Також проводились спільні молитви і співали релігійних пісень. Люди прийшли із священиками та принесли з собою хоругви. Це тривало, поки знову московський патріярх не вислизнув із Св. Софії до готелю «Київ» на бенкет. Там також його зустріли демонстранти з протестами.
Я був наочним свідком, як до Св. Софії не допускали акредитованих чужоземних журналістів. Це була репортерка із Великої Брітанії із журналу «Індепендент». Щоб продістатися до Св. Софії, треба було мати окреме запрошення, видане московською патріярхією. З приводу побуту московського патріярха у Св. Софії ходять різні не потверджені вістки. Говориться, що там мала бути проголошена українська автономна православна Церква, що буде мати у скорочені ті самі букви, що й автокефальна. Це, мабуть, для замішання. Дещо з того, що відбувалось у соборі Св. Софії, було передано київським телебаченням.
Греко-католицька громада у Києві
Під сучасну пору у Києві живе приблизно 25,000 греко-католиків. Вже від кількох років о. Валерій Шкарупський, який закінчив богословські студії у Литві, дає духовну опіку цим вірним. В неділю, 28 жовтня ц.р., мав нагоду бути на його св. Літургії на подвір’ї Свято-Покровської церкви на Подолі. Було приблизно 100-120 віруючих. Серед присутніх були молоді жінки, молодь і діти. Старших не було, бо вони не могли б видержати цього холоду і вітру. Співали всі вірні. Дякував молодий дяк з двома дівчатами, мабуть, його доньками. Настрій був святочно-молитовний і побожний.
Греко-католицька громада в Києві вже давно зареєстрована, але церкви їм не признали, хоч у Києві є багато церков, які є або музеями, або магазинами і їх можна легко передати вірним греко-католикам на церкву. Ось хоч би ця Свято-Покровська церква, на площі якої відправляються св. Літургії. Там тепер є склад книжок і гуртівня музичних касеток. Приходить зима, і не буде можливо назовні відправляти Службу Божу. Конечно потрібно придбати в Києві для великої греко-католицької громади церкву. В цій справі звернувся до автора цих рядків о. Валерій. Мені вдалось говорити про приміщення — церкви для греко-католицької громади з Ларисою Скорик, яка приобіцяла про цю справу порушити питання на форумі Верховної Ради, а також звернутись до міського управління міста Києва. Вона мене запевнила, що це буде позитивно полагоджене. В розмові о. Валерій підкреслив, що має дуже добрі відносини з автокефальним священиком у Києві, але коли приїжджають автокефальники з Галичини, то вони ставляться до нього ворожо. Також отці-василіяни, як приїжджають до Києва, то не піддержують його душпастирської праці. Було б добре, якщо б туристи українці-католики, відвідуючи Київ, приходили на св. Літургію, коли править о. Валерій, або хоч його привітали телефонічно.
Заключні думки
Бачити Київ і відчути, як відроджується Україна, що прямує до демократичної самостійности і державности, є дуже зворушуючим. Також бачити та відчути релігійно-церковне відродження викликає піднесення і є будуючим. Миряни у діяспорі повинні подумати, чим і як допомогти у духовному відродженні України. З певністю можна сказати, що ядро української духовности не вдалося ворожим силам знищити. Наша допомога потрібна і негайно у різних аспектах: релігійно-церковному, економічному, культурному та політичному. Коли ми об’єктивно пізнаємо історію наших Церков і будемо відноситись одні до одних з християнською любов’ю, то на цьому скористає український нарід. Ми маємо більше того, що нас об’єднує, чим ділить. Діяспора повинна активно включитись у духовне відродження України та спричинитись до віднови сильної Української Христової Церкви в Україні, згідно з переказом св. ап. Андрія Первозванного.
