В зв’язку з друкованим в журналі за березень ц. р. листом пані др. Наталії Пазуняк друкуємо фактичний матеріял, зібраний керівниками мирянського руху під час акції збереження у їхній парафії правопорядку.
- Миряни цієї парафії беззастережно обстоюють обрядову, адміністративну та юридичну окремішність Української помісної Католицької Церкви на чолі з її патріярхом Йосифом І і його Синодом.
- Миряни вважають, що постанови Синодів нашої Церкви є запорукою правопорядку і єдности, встановлені на те, щоб зберегти Церкву в її матірній формі перед денаціоналізацією, латинщенням і англійщенням. Ці постанови зобов’язують однаково наших владик, священство і вірних.
- Миряни вважають, що іґнорація чи зумисне ламання синодальних постанов діє на шкоду помісної Церкви, спричинює анархію, незгоду поміж вірними й занепад релігійного життя.
У Вашінґтонській парафії св. Родини отці Редемптористи Стефан Шавель і Йосиф Корба свідомо і обдумано зламали 16-ту точку Синодальних Постанов від 1969 року, згідно з якими мову країни вірних дозволяється ввести у п’ятьох основних частинах Богослуження й усіх єктеніях, ініціювавши і заводячи Богослуження повністю по-англійському. Цю дію пояснювали вони тим, що в юрисдикції Митрополита Сенишина Постанови Синоду не зобов’язують, а вірні мають привілей вживату таку мову, яку забажають. З жалем треба ствердити, що оба монахи, яких афішується добрими священиками й патріотами не виявили найменшого намагання пояснити т.зв. англомовним права й положення помісної УКЦеркви в лоні Вселенської Церкви, що це є Синоди, Синодальні Постанови, та на чому базується унікальність українського обряду. Отці Шавель, Корба, Малюґа та Денищук ніколи не старалися пояснити англомовним парафіянам, що справу вживання англійської мови в св. літургії нормує Синод, та що деякі частини св. літургії мусять залишитися в старослов’янській мові або в українській з огляду на питоменний український католицький обряд. Опит англомовних парафіян виявив, що вони зовсім мало орієнтуються у правному становищі Церкви, хоч велика частина їх є льояльними парафіянами. Виявлено також, що ініціятиву оо. Редемптористів ввести англійську мову в цілу св. літургію підтримали такі елементи:
- Скрайні американські шовіністи, обтяжені комплексом меншевартости, що соромляться свого походження й нічого чути не хочуть про український обряд. Вони є за творенням американсько-візантійського обряду.
- Горстка лібералів, що мало інтересуються церквою, не є практикуючими католиками й не бажають багато знати про права помісности.
- Більша група недбайлів, що без надуми піддержують сліпо священиків без огляду на правильність чи неправильність їхнього поступовання.
Оці три групи громадян допомогли оо. Редемптористам зламати Синодальні Постанови.
Намагання мирян серіозно і компетентно обговорити ці справи з оо. Редемптористами не вдалося. Заходи перед Митрополичим урядом у Філядельфії залишились без відповіді. Владика В. Лостин обіцяв передати справу компетентному каноністові, але й цей каноніст до сьогодні мовчить. Більше того. Владика Лостин сказав, що з огляду на брак покликань священики роззухвалились, не слухають зверхньої влади і розпоряджаються по парафіях по своєму. (Мирянам тяжко повірити в цю несубординацію і тяжко вважати владик за безпомічних).
Вашінґтонські події свідчать, що Куріяльні чинники в Римі, (для яких наша церква є небажаним свідком нехристиянських коншахтів із Кремлем), знайшли у прокуріяльній фракції наших владик в Америці своїх відповідників. Звідси походить і їх байдужість до того, що діється по парафіях. Вашінґтонці твердять, що підчинені чужому проводові оо. Редемптористи служать чужим інтернаціональним інтересам, а не українським, хоч живуть за кошт українського суспільства. Вони затирають елементи окремішности своєї церкви проти волі більшости вірних. Як інформують самі оо. Редемптористи — перед у цьому ділі веде т. зв. канадська група. Напр. о. Гринчишин проти спротиву вірних поставив перші кроки в англізації парафії в Нюарку Н.Дж.
І так ось у Вашінгтоні «Бог плаче», як висловився один приятель УКЦ, чужинець. Плаче тому, що крім чужих свої розпинають Його Церкву. Плаче Бог, бо в світлі новітньої моралі українська Церква мусить бути дальше терплячою, щоб Римський Христовий Помазаник вів діялог з Московським дияволом…
Колиж миряни зрозуміли, що від місцевої церковної влади вони нічого більше не мають, як мовчанку і змову, вони вдалися до найвищої влади — Патріярха Йосифа. Їх Блаженство своїм листом (публікованим нижче), авторитетно справу вияснив. Але чи помогло це щось отцям Редемптористам?
Конфлікт у парафії існує дальше. Отці раді з «успіхів», громада розбита, церковне життя руйнується, Митрополит мовчить, а більшість мирян бажала б не бачити оо. Редемптористів у церкві. Час тяжких переживань вірних Вашінґтону історія колись занотує так, що більше як двадцять парафій Фільядельфійської Митрополії, що є під керівництвом третього по старшині члена Синоду, з меншим або більшим скандалом перейшли на англійську мову. Але не про мову тут йдеться, лиш про зумисне руйнування основ традицій УКЦ.
Українські миряни можуть лиш мріяти, як успішно і корисно було б працювати для рідної церкви під розумним церковним проводом і в умовах духовної єдности. Прикро працювати в дійсності, в якій духовники є ворогами власної Церкви. Праця мирян для їхньої Церкви в таких умовах вимагає терпіння і мужности.
Дальші уточнення дійсних фактів у стосунку до поглядів пані др. Н. Пазуняк із Філядельфії є такі:
У Вашінґтоні не йшлося про Богослужбу з частинами по-англійському й незмінними в Літургії старослов’янськими частинами, як це забезпечують постанови Синоду, але про повну англійську Богослужбу з усіми її частинами, включно з відповідями вірних, по-англійському, в повному запереченні синодальних постанов.
Не душпастирі пішли на зустріч бажанням англомовних, але, як пише Блаженніший в опублікованому листі в журналі за січень ц. р. вони, (отці) її суґерують.
Напевно є десь англомовні українці, що мають респект до українства. Але не про тих мова, коли йдеться про Вашінґтонський конфлікт. Ці соромляться своїм українством.
Ніхто не пропонував отцям душпастирям відкидати від церкви англомовних. Пропонували їм лиш придержуватися синодальних постанов.
Блаженніший Кир Йосиф І не був інформований односторонньо. До нього писали миряни, й писали також отці душпастирі, і тому Блаженніший у цьому випадку був інформований двосторонньо.
Коли погодимось на засаду, що толеранцію й пошану до високоосвічених теологів можна виявляти лиш тоді, коли вони в пошані до свого сану, віку, знання й місця Богопочитання говорять правду, то пані др. Н. Пазуняк повинна змінити своє становище. Отець Корба перед престолом із св. Тайнами заявив вірним, що справу богослужебної мови вирішить найвища наша церковна влада, (Синод) знаючи, що мовчанкою митрополичої влади справу мови вирішить він сам.
* * * * *
ЙОСИФ КАРД. (Сліпий-Коберницьккй-Дичковський) Верхов. Архиєп. Українців, Митрополит і пр.
Ватикан, дня 2 січня 1974
Високоповажаний Пане Доктор
У відповідь на Ваші запити повідомляю, що рішення-постанови наших Архиєпископських Синодів обов’язує всіх: Владик, священиків і вірних, і не можна одним співати по церковнословянськи чи українськи, в других відповідати по американськи.
З Архиєрейськин Благословенням
Христос рождається !
Високоповажаний Пак Д-р Євген Ґіль
Секретар Президії Збору Мирян у Вашінґтоні, ЗСА
