(Українська делегація на ювілейному Католікентаґу)
У 1848 році Німеччина створила нову традицію — проведення національних з’їздів християн. Вони стараються давати відповідь «злобі дня», виходячи з вимог віри. Отож цьогорічний, уже 93-ій форум католиків Католікентаґ, який проходив з 11 по 14 червня (завершився святом Божого Тіла), відзначив 150-літній ювілей своєрідної суспільної прощі. Німецькою особливістю є те, що католики проводять з’їзди кожний другий рік на зміну з протестантами.
Не дивно, що такий собор громадян країн є завжди проблемним — критична думка християн шукає позитивних рішень. Цьогорічний з’їзд пройшов під гаслом «Дайте свідоцтво вашої надії», він стимулював Церкву Німеччини до нового життя. Програма мала шість основних тем. Перша, «Зберегти Боже творіння», охопила проблеми екології й збереження Божого образу в людях, причому моральний плян було розглянуто разом з питанням фізичного існування: проблем абортів і евтаназії, голоду в Африці й т.п. Друга тема, «Людське суспільство Европи — єдиний світ», — це пошук єднаючих національних факторів, аналіз різних культур з точки зору притаманного їм стремління до солідарности, з виявленням християнського натхнення європейського світу. Тема «Політика, держава, демократія» озвучила прагнення віднайдення і вдержання справедливости у суспільстві. А наступна тема — «Церква здатна на діялог» деякою мірою лише уточнила засади, на яких відбувався Католікентаґ — сказав один з його українських учасників, Роман Крип’якевич, вказуючи на діялогічний характер з’їзду: не лише у формах виступів, але і в ширшому сенсі — як діялогу Церкви зі світом. Останні дві теми теж заторкнули участь Церкви в суспільному житті: «Економіка — суспільство — соціяльний порядок» та «Освіта, виховання, наука».
«По кожній з цих тем ми могли б виступити. Але показали себе «лукавим і лінивим рабом» — брали в основному пасивну участь. Хоч основна вина за це — відповідальних за зовнішні зв’язки УГКЦ, — в інтерв’ю після повернення в Україну зауважив далі Р. Крип’якевич. Він був на Католікентаґ вперше. — Такі з’їзди це нагода для ознайомлення світу зі станом української Церкви, необхідно, враховуючи тенденцію ведення переговорів Риму з Москвою понад наші голови. Більше того, обоє притискають наші Церкви, про що свідчать багато прикладів. УПЦ МП заявляє, що є переслідуваною, місцеві ж уповноважені у справах релігії констатують, що цього немає. — Таке враження, що все робиться, щоб дезорієнтувати світ, а нас поділити, ослабити…»
Потрібна більша участь кваліфікованих у цих ділянках мирян. Взяти приклад Католікентаґ-у в Майну — конкретні спеціялісти значно збагатили б досвідом не лише християн України, експортуючи з благословення ієрархії зарубіжні здобутки, але й віруючих Заходу, імпортуючи ті скарби, що грою долі, а радше старанням святих пастирів і вірних, збереглися чи з’явились лише у нас. «Ваша участь є живим знаком сестринського зв’язку, який переступає державні кордони. Про це свідчить традиція запрошення гостей на з’їзд. І це залишає свій відбиток й надихає наших людей!» — сказав Голова Німецької Єпископської Конференції владика Карл Лєман на прийомі, що відбувся у перший вечір роботи з’їзду в каварні «Ербахергоф».
А на форумі в суботу, 13 червня, архиєпископ особливо тепло відзначив участь української делегації у цьогорічному Католікентаґ, назвав ім’я голови Фонду Святого Володимира (ФСВ) Ігора Матушевського. Він вже втретє побував на такому з’їзді, а інший член ФСВ, Леся Крип’якевич — четвертий раз. «Ми подарували єпископу Лєману книгу «Українська ікона» — символ найкращого, що має Україна. Бо ж Католікентаґ — це зустріч з приятелями, пережиття культури християнських відносин, важним є «відчуття ліктя», солідарности християн. Найцінніше ж, — говорить в інтерв’ю Леся Крип’якевич, — розмови з окремими людьми, що відбулись у тематичних наметах. Наповнені експонатами з певної ділянки праці, намети демонстрували досвіди роботи. Представлялись напрями мирянської праці, інститутів посвяченого життя, а навіть дієцезій Німеччини. Кожна дієцезія опікується двома країнами з третього, а також посткомуністичного, світу, надаючи допомогу їх населенню. Так, створюючи робочі місця, німці відсилають Нігерії вовну для в’язання светрів, матеріяли для шиття священичих одеж. І у шатрі показано прекрасні тканини, різні техніки: ткацтво, плетіння, шитво золотом. Досвід цінний, — зауважує далі Леся, — а в розмовах утвердився і наш проект «Центру Родини». Отець Євген Гіленгас, лідер організації «Реновабіс», сказав: «Нарешті великий і цікавий проект з України». Особливо ж позитивно німецькі друзі оцінили в цьому проекті зв’язок і взаємодію Церкви з державою».
В українській делегації була й представниця Львівської архиєрархії — Аніта Прокопович. Секретарка-жінка, як з’ясувалося, в Німеччині є типовою для єпископської канцелярії. Аніта мала особливу нагоду для ділення досвідом. А скільки пізнали молодші учасники, студентка Наталя Щиглевська, представники Товариства студентів-католиків «Обнова»: Іван Щурко, Уляна Ткачук та Марійка Пташник! Закарбовані в них відчуття з поїздки на Католікентаґ стануть тими зернятами, що нестимуть плід не лише Україні, а й спільній Европі. «Я приїхала у четвер і зразу попала на африканську Літургію. Щось зовсім незвичне. Але це відображає їхню традицію. Цілком зрозуміло, що народ хвалить Бога в такий спосіб, як він живе. Трошки сумно, що до України ставляться ще не цілком уважно, як би цього нам хотілось. Її ще замало знають», — сказала Марійка Пташник, котра виступала з доповіддю на одній з конференцій. А про доцільність подібних всенародних християнських зборів в Україні вона сказала наступне: «Нам теж необхідні такі з’їзди й у керівника Молодіжної комісії УГКЦ о. Йосипа Міляна була ідея зробити екуменічний з’їзд молоді України. Але якщо робити його у Львові, то приїде лише кілька людей зі сходу України. Якщо ж цей з’їзд має бути загальноукраїнським, то треба робити це в Києві. Але в Києві це почати має православна Церква».
Різноманітні образи багатосторонньої програми Католікентаґ… У шатрах організовано перекуски (їх як і транспорт, що регулярно курсував до гуртожиткового містечка на березі ріки, для учасників свята було оплачено завчасно). На пляні, на гігантському екрані — кадри з історії Католікентаґу, зокрема навіть тих з’їздів, які сміло підняли голос при гітлерівському режимі. Сьогодні ж у шатрах є виставки проти атомних випробувань… Вистави, концерти, пантоміми — у місті крім нарад проходить сотня паралельних заходів. Один з плякатів так і проголошує: «Нас — багато, ми — єдині, ми — різні, я — один із них».
Мелхітський єпископ відслужив літургію східного обряду у співслужінні з мадярським греко-католицьким єпископом Гайдудорозької єпархії Сілартом Керестешом. Доповідь цього єпископа з Угорщини «Католицька, але не римська», що прозвучала на одній із сесій з’їзду, піднесла тему різноманітності обрядів католицької Церкви й аналізувала стан релігійних справ у Центральній і Східній Европі. «Дивно. Була мова про 167 млн румунських греко-католиків, 200 тис. угорських, 10 тис. хорватських, про словаків, болгарів, а про найбільшу Українську Греко-Католицьку Церкву було ледве згадано, й то, поряд з ніби-то окремою Рутенською…», — із сумом зауважив Роман Крип’якевич.
«В Угорщині констатують відсутність релігійного вибуху в посткомуністичний період. На жаль, у нас взагалі ніхто не займається релігійною статистикою: ні політологічні центри, ні Богословська Академія, — продовжував далі Р. Крип’якевич. — Нам потрібні такі дискусійні журнали, як «Зернятко солі», що видає Центральний Комітет католиків (голова проф. Г. Й. Майєр). Він міг би стати посібником для наших мирян. Маючи їх більш підготовленими, зможемо багато зробити — й зокрема довести, що УГКЦ має особливу роль у світовій Церкві. Вона не камінь спотикання, а міст та взірець єднання православної і католицької Церков, приклад реального початку діла — як для Риму, так і для Москви. Ми зберегли обряд і є поєднаними з Апостольською Столицею. Якби не жонаті греко-католицькі священики, не було б Ст. Бандери, Шухевича, Лонгіна Цегельського, Дзеровича та ін., що перейняли скарби духовности теж і на Генетичному рівні. Чи була б тепер мова про Україну — край «хлопа і попа», як говорили про нас в умовах бездержавности?».
Запам’ятався українцям і мистецький вечір, на якому єпископ Лєман від Спілки католиків вручав премії композиторам: німцеві й чеському єврею, котрі творили духовну музику «в шуфляду» під час нацистської і більшовицької окупації.
А потім — дорога назад, через міста Німеччини: Ауґсбурґ, Мюнхен… Всюди представники ФСВ зустрічали друзів. Особливо ж згадується 160 тисячне Баварське містечко Вольцах, хмелеводи-мешканці якого, під керівництвом фрау Вебер, щорічно збирають гуманітарну допомогу для Львова; відвідання посадника міста Шеха; каплиці, яку він збудував, тепла розмова з цим поважним патроном і улюбленцем горожан. А Вебер розповів про недавню мандрівку до Єрусалиму й показав вервичку зі святих місць, яку зберігає разом з медальйоном, подарованим у Львові покійним владикою Володимиром Стернюком. «Ці реліквії є завжди зі мною» — сказав на прощання цей чоловік з мальовничого містечка Баварії.
Олег Дудич
