І. Святий Андрій серед скитів
Тож знову піддаєшся грі спінених хвиль
еґейських теплих морів біла чайко!
Помазаний харизмою першенстваа
Протоклет протоптав своїм сандалом Кольхіду і Арґос,
Епір і Тракію… Вітер з горячих уст
зривав слова й мужніли на вітрі.
А він вже чув, як звільна струг бревна вигладжує,
як повід вже плететься,
щоб потягти його…
В ахайськім Патрасі
аж під мовчазним небом
замаячить тож дивний скісний хрест
Crux d cussata.
Це ще не завтра, не на те ще час.
То полудневі віють вітровії,
байдак як у танці звільна повертає,
Чумацький шлях послався до Гіпербореїв,
солоне повітря легені сповняє,
дев’ятим валом море набрякає,
Хор здалека по імені кличе,
птах з висока перший знак подав вже.
І понеслось під сандалом Апостола
розхитане море –
Pontus Euxinus.
Не вспів причалить, вже руками нові землі
що в темряві ще, важкому тумані згортає
й просовує, в пальцях як вервичні зерна
імена йому досі незнані.
Заки подасться горі рікою
до степів і борів,
в пристані перше обозом стане –
чував про неї:
це Пристань символів.
Понтикапея йому в поклоні,
від Кіммеріону
причвалають стада диких коней,
в степу ще чаїться дим вогнів офірних,
як з горсткою зерна скупою
йде Андрій Слуга Божий ходою
над Дніпр Славуту і тихий Дон вірний.
Між людом в броню залізну зодітим і далі
Ще в Кіммерію темну, де джерела рік,
що їх пущі і багна леліють,
в степах, де не лиш півдикі кочують,
але й колосся на гривнях карбують,
прямував до все дальших обріїв.
Книгу святу відчини й читай,
своїм омофором покрий їх !
Місяць кров’ю налився і вітер недобрий,
розпаношились знову Печеніги й Обри,
знову ханський бунчук видно в полі.
Заки на суд вас покличуть архангельські роги,
біжіть, щоб обняти апостольські ноги,
під опіку десниці святої.
Каже леґенда з усіх найкраща,
зворушлива, повна сподівання,
що йдуть святі мореплавці,
щоб хрест встромляти на скитськім кургані,
хребтам степових коней виросли крила,
уста, поетам відмолодились,
а він іде…
поганські божки щоб руйнувати
боввани…
Протоклет!
Котрий перший Богом
ізванний !
II. Митрополит Шептицький
XIX. століття гасне вже поволі.
Хоч ще в свічадах горить газ, вже Едізон
електрику в дротах розжарив
і світло ллється на блискучі каски,
восковані паркети, повну маєстату
суєту тонів і гнилих династій.
Дзвонять остроги. Завмер старий Шенбрун
в габсбурзькій славі – не знає, що завтра
не діжде – Балі, паради, в театрів
золочених льожах жемчуги і хутра,
гарна епоха, проказою зжерта,
своїм усміхом не одних зведе ще.
А по сальонах ґраф молодий ходить –
щоб йому взяти ? Гаптований мундир,
чи може з цісарсько-королівської ласки
найвищий уряд ? Поки важка
вага здрігнеться, світ ледве що пізнав він,
кличе, тисяччю спокус призиває…
Як воно так, як молодого серця діткнеться
нагло ласка пророка і стежка, що вигідно
стелилась, хресним шляхом стається ? Як слово,
що колись на пустар попадало,
заживе назавжди під зболілим язиком …
Причина тільки у Бозі,
що в келії василіянській
лежить ґраф хрестом на підлозі,
а потім у клобуці шитім слізми мами
стане бити в історії затріснуті брами…
Посилай кораблі на підмогу,
іменника виручай свойого,
Андрію святий, Первозванний.
Щоб знову зв’язати роз’єднані руки
поможіть всі духи на землі й на небі
У Фльоренції голуб літає високо,
а в Бересті зброю готують, далебі.
Він життя своє врізьбив у леґенду:
Як змити прокляття віків що до нині,
як на прю стати війнам, братовбивчим,
а вийти, оздоровляти і вчити
і янгола збудити в людині ? !
Горить небо на сході,
криваві зорі вінець сплітають.
Злочинець крадеться полем,
злодій лісами,
вихор стадами хмар поганяє.
А він б’є далі в історії брами,
в стремліннях своїх невгомонний.
Не замаїться посох твій листям
як Аронів в землю встромлений !
Народові твоєму шлях знову тернистий,
знову апостол на хресті повисне,
ганьби деревищі.
Вже поганців орда щораз блище,
під мечем її: життя твоє згасне.
Пастиря вбили, розбіглися злякані вівці,
церкву спалили, нарід у кайдани закули.
Над городом твоїм, що завмер у безмежній жалобі,
дарма на пожар дзвонять дзвони…
Хто клобук той надіне по тобі,
хто готовий з терня, надіти корону ?
III. Галицькому Владиці
Ті пісні вже влилися в євангельські хори,
ті горбки, що небу стеляться під стопи…
Деж це було? На святім Йордані, на Дністрі,
в сні, за межами думки, десь у засвітах ?
ще заки сини зганьбленої Європи
повзати стали к стременам золоченим.
Заки татарські коні під бунчуком кудлатим
тебе стратували, о земле !
Тебе зовсім забули,
не має; тебе в розрахунках,
не б’ють на сполох дзвони що над Тибром.
На твоїй могилі хреста не поклали,
Під печаттю Юди поцілунку
уста зів’яли
і в очах так чорно.
Наймолодшою з дочок була ти,
найбільш улюблена казали.
Та, віддали тебе лезові ката,
іродовим вождям на поталу.
Святий Андрій, твій найперший апостол
розклав рамена свої знову
поганам, щоб його вдруге розп’яли.
Святий Андрій, що був перший ізванний,
що прибув перший з-за моря,
щоб навертати
Скитів, що кобил молоком годувались.
Він один розірве кайдани і пожар золотий роздує,
щоб загравою стався світанку.
На клобук твій, владико, вінець наділи,
увінчали і твою патерицю,
римським бальзамом рани загоїли.
Але твій нарід – зложили до гробу,
але наш гнів – вогнем палить лиця ,
але уста ті брехливі,
що щодень — Амінь, амінь – повторяють,
у шепотах брудних – плюгавих,
ті уста,
що, належать Юді
Мою землю сатана потоптав як і твою,
тож тим паче
я тобі свідком на суді.
Владико вбитих, незнаних,
ізгноєних в’язнів у казематах,
владико церкви у катакомбах,
яка ціна на твої кайдани,
яку б заграти карту дипльоматам
зі шахраями в сатанинських шатах ?
Зривається вихор,
Вириває з лона землі домовини,
старі перґамени, не дбає, бо сліпа сила.
На муки брали їх і мордували …
Встань як волю маєш і гордість людини,
заклич:
вам шляхи і уста покривило.
Піднеси посох свій, владико,
вдар клятвою по багряницях і фйолетах.
Хай розірветься завіса в «святая» !
замучених душі по небу витають,
розстріляні на костях своїх як на флейтах
грають,
на них церква повстане новая.
Лети на схід
моя пісне криком відчаю,
кожне слово – рана розрита.
Щоб воскресить,
на бій Христа щоб підняти !
На сатану і слуг його зграю,
на улесливі надто левіти:
Отче наш іже єси на небесах
Kultura. Nr. 12 (255), 1968 Вільний переклад з польської мови
Богдан Кондра
