Крайовий З’їзд Мирян ЗСА, що відбувся в суботу, дня 29 вересня ц. р. в Ню Йорку, своєю формою і змістом різнився багато від попереднього з’їзду перед двома роками.
Чисельно участь мирян у попередньому з’їзді була майже подвійна, а настанова присутніх не була ще ясно скристалізована. Не маючи у програмі жадних підставових рефератів так президія з’їзду як і загал мирянства були в орбіті безконечно довгих промов, що мали на меті сконкретизувати невідрадне становище УК Церкви і знайти відповідний шлях для її рятунку. На залі панувала атмосфера емоційности, розгубленности дискутантів у предметі нарад, вияву глибокого крику наболілої мирянської душі та прояви радикалізму в ділянці плянування дії оборони потопаючої церкви. Спонтанність волі зібраного мирянського світу а не об’єктивні та розумові підходи до незавидної церковної дійсности домінували два роки тому. Не диво тому, що уся діяльність товариства розвинулася дальше в тому самому стилі. Трагедія подій, що наступили, відкрила усю гірку правду дійсности, недвозначно окреслила становище двох противних сторін, сконкретизувала цілі й тактику організації та з’ясувала усі обставини, що складалися на поняття «бути не бути» нашій знедоленій Церкві.
Після цього етапу прийшов новий цьогорічний Крайовий З’їзд Мирян. Показався він добре заплянованим ділом програмової та резолюційної комісій, зокрема коли йдеться про призначення часу на доповіді й дискусію. Усі програмові реферати були заздалегідь видруковані в журналі «За Патріярхат», референти обмежились лиш до подання їхніх основних тез і результат був такий, що вони зайняли не більше двох годин часу. Належить також з великою приємністю підкреслити благородну ролю предсідника з’їзду др. М. Барусевича, що своєю великою чемністю й терпеливістю, але й не меншою рішучістю проводив усю дискусію в рамцях строгої речевости. В такій атмосфері сама публіка виявила велику дозу самоорганізованости.
Тяжко знайти слова до відображення трудної і неясної ситуації УКЦеркви й тому найкраще буде парафразувати слова учасника, чужинця, спеціяліста східньо-церковного права і добре зорієнтованого у теперішній ситуації, який сказав: «Пливе річка, що має високий берег по одній стороні, і глибоку низину по другій. На високому березі стоїть Блаженніший Кир Йосиф І, а довкруги нього весь його згуртований мирянський люд. На другому боці річки, на низині, стоять владики української церкви. Загрожує повінь… Миряни простягають свої руки до противного берега й благають згуртованих там владик перейти до них, але зустрічають там мовчазливу непорушність»…
За словами цього ж промовця кінець сучасного й початок наступного років будуть рішаючими про «бути чи не бути» УКЦеркви. Чи будуть здібні — весь народ і усі компетентні чинники — зрозуміти суть цієї алегорії?
На батьківщині наша рідна Церква живе у катакомбах, а на еміґрації ведеться тяжка боротьба за її збереження і єдність під проводом їх Блаженства Кир Йосифа І. Недавно уся наша емігрантська спільнота, миряни, ієрархія, громадські та політичні організації і весь люд вітали їх Блаженство й визнали його першим патріярхом, і з цього маємо такі засадничі постуляти:
1. Рух за Патріярхат став уже загально народньою вартістю а його цілі здійснюються силами і волею всього люду.
2. Патріярхальний рух твердо домагається участи його репрезентантів на Синодах і Соборах.
3. Патріярхальний рух просить і вимагає, щоб найближчий Собор УКЦеркви прийняв патріяршу конституцію і затвердив Кир Йосифа І патріярхом.
Дискутанти з’їзду підмітили, що проект конституції УКЦеркви після доповнень наших єпископів має багато поважних недоліків. Виключення монаших чинів з-під патріяршої юрисдикції та відмова участи представників мирян в усіх інстанціях церковної адміністрації — основні з них. З’їзд намітив цілий ряд дезидераторів з проханням ієрархії взяти їх під увагу у відповідний час. Підмічено також, що основними джерелами помісности УКЦеркви є не лиш постанови Берестейської Унії, Кодекс Східнього Церковного Права чи постанови II Ватиканського Собору, але найстарший і найповніший документ помісних прав — Кормча Книга.
Опісля дуже гостро скритиковано в дискусії найновішу книжку о. др. І. Нагаєвського через те, що вона через тенденційно підібраний матеріял і поминення певних конечних джерел у бібліографії не заслуговує на науковість.
Ширше обговорено жалюгідний стан із вихованням нового покоління священиків через нерозумне потурання латинізаційному процесові. Висловлено побажання виготовити спеціяльний меморіял з пропозицією створення одної для усіх єпархій семінарії, злученої із УКУ в Римі, (але з осідком поза Римом). Рівночасно основно обговорено відношення нашої організації до нашої власної ієрархії. Не заперечуючи поодиноких випадків безвідповідальности з одної і другої сторони стверджено, що ми є зобов’язані до повної пошани і респекту до власних єпископів, але також стверджено, що речової критики кроків деяких владик годі оминути. Помилковим є погляд, що кожна критика є виявом браку пошани чи респекту, і підмічено, що особа, яка хоче користатись довір’ям других, мусить здобутись сама на пошанівок думки другого. При тому скритиковано виступ Кир Сапеляка в «Новій Зорі» й ініційовано вияснення в цій справі.
Вимовним було те, що ні один голос на З’їзді не оспорював твердого становища Крайової Управи в стосунку до усіх «координаційних» заходів у Чікаґо й Торонто. В зв’язку з тим були ствердження дискутантів, що поновне оживлення «координаційних» заходів, (за повною згодою деяких владик), було спрямоване на розбиття існуючого мирянського руху, та що ініціятори, (разом з владиками) надужили особу й вислови їх Блаженства. Мирянський рух вітав би радо якунебудь практичну акцію поодиноких чи скоординованих організацій, громадських і політичних, в справі єдности і помісности УКЦ, але не дублювання чи елімінування мирянського руху. Наша організація відкрита для усіх вірних УКЦ без різниці на їхні ідеологічні переконання, і тому вона ніколи не погодиться піддати своїх статутових обов’язків під вплив яким небудь групово-політичним чинникам.
Існуюче Світове Т-во за Патріярхат, згідно з ініціятивою з’їзду, повинно реформуватись на базі об’єднання самостійних крайових мирянських організацій в цілі конференційного узгіднювання мирянських справ у світовому маштабі.
Продискутовано також справу Патріяршого Фонду і стверджено, що для його оформлення існують ще наразі непоборні перешкоди, і запропоновано Крайовій Управі присвятити цій справі увагу.
Буде зовсім вказано закінчити цей репортаж словами цитованого уже дискутанта: «Святий Дух, під якого впливом відбувалися рішення II Ватиканського Собору, вселився в Українську Католицьку Церкву і в душах українського мирянського люду»…
Чи ми здібні відчути Його присутність, і діяти в напрямі, який Він нам виразно вказує?!
