Божественний Спаситель оснував свою Церкву, як одну, святу, соборну й апостольську. Наші предки прийняли християнську віру за св. Володимира, як Церква ще не була роз’єднана, себто, коли вона була під одним зверхнім проводом Христового Намісника, Папи Римського. В тій католицькій єдності була й осталась Церква на Західній Україні аж до наших часів, маючи свого Митрополита і своїх Єпископів, як наслідників апостолів, що злучені з особою Вселенського Архиєрея правлять і пасуть довірене їм стадо.
Про цю католицьку єдність дуже дбала Українська Церква, а на зібранні своїх єпископів у Бересті 1596-го року рішила відновити і скріпити свою зв’язь з Римським Апостольським Престолом та вважала те святе об’єднання завершеним, бо ж упродовж короткого часу усі українські єпископи й єпархії широкої Київської Митрополії до нього прилучилися.
Львівський збір, що безправно назвав себе «собором», що його насильно накинула безбожна світська влада в 1946-му році, не міг бути і не був ніяким правним собором нашої Церкви, бо жоден з єпископів Української Церкви не брав у ньому участи, а присутність деяких священиків і мирян не вистачає для законности і правосильности правдивого «собору», тим більше, що участь тих нечисленних була вислідом чистого насилля.
Вселенький Архиєрей Папа Пій XIІ-ий нап’ятнував цей незаконний акт у своїй енцикліці «Орієнталес омнес» з 23-го грудня 1945-ого року, в якій вказав навіть на імена головних виновників нищення Церкви на Україні. Потім ще раз Святіший Отець Папа Пій XII-ий станув в обороні нашої страдальної Церкви, а саме торжественною деклярацією з 15-го грудня 1952-го року, та ось недавно Папа Іван Павло ІІ-ий, заявами з 19-го березня 1979-го року і 5-го лютого 1980 року, дав до відома цілому світові, що Українська Католицька Церква існує і живе. Апостольський Престол, отже, неоднократно ствердив неканонічність і неважність т. зв. «Львівського Собору» з 1946-го року та нап’ятнував цей історичний обман.
Ми українські єпископи, зібрані кругом Блаженнішого нашого Отця і Глави, Патріярха Йосифа, Архиєпископа Львівського, Митрополита Києво-Галицького та його майбутнього наслідника, Архиєпископа-Коадьютора Мирослава, зібрані з благословенням Святішого Архиєрея Папи Івана Павла ІІ-го, цим заявляємо всім членам духовенства, чернецтва й усім нашим вірним в Україні і на поселеннях по цілому світі, що собору чи синоду нашої Церкви, на якому наша Церква зривала б свій святий зв’язок з Апостольським Римський Престолом, ніколи не було, та що так названий «Львівський Собор 1946-го року» не мав і не має нічого спільного з нашою Українською Церквою, яка була і є вірним членам Вселенської Церкви — Христового таїнственного Тіла, якого видимим головою на землі є Святіший Отець Папа Римський — Наступник святого Апостола Петра та Намісник Господа нашого Ісуса Христа.
Йосиф Патріярх і Кардинал
і Синод Владик Помісної Української Католицької Церкви
Дано в Римі, при гробі свв. Верховних Апостолів Петра і Павла,
дня 2-го грудня 1980 р. Б.
