Заходами Відділу Т-ва за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви у Вашінґтоні, Д.К. була організована доповідь на тему: «Східні Церкви після II Ватиканського Собору» в дні 3-го травня ц.р. Доповідачем був визначний теолог, Архимандрит Мелхітської Церкви, Оресте Кераме, що зараз гостює у Вашінґтоні, яко гість-викладач на Католицькому університеті в ділянці східньої теології. Тому, що о. Кераме від літ є близьким співробітником мелхітських патріярхів, брав участь в II Ватиканському Соборі яко дорадник Патріярха Максімоса IV, що так різко виступав проти практикованої Ватиканом латинізації Східніх Церков, Управа Відділу вважала за вказане запросити о. Кераме з·доповіддю саме із повищих мотивів.
Підчас доповіді і пізніше підчас короткого інтерв’ю, отець Кераме з’ясував положення Східніх Церков – в лоні Вселенської Церкви – під головуванням римського папи, порівнюючи його зі ситуацією в родині. Він сказав, що так, як в неприявності батька – головою родини стає найстарший син, – так і в Католицькій Церкві – Римський патріярх є найстарший – або перший поміж рівними собі патріярхами інших /східніх/ Церков. На жаль, з історії знаємо, що цей перший син надуживав владою в некористь своїх братів і добре зложилось, що II Ватиканський Собор заняв до цього становище, підкреслюючи колеґіяльність у виконуванні влади в Церкві. До цієї патріяршої родини належать також модерні Патріярхії та Верховні Архиєпископства. Належить тут отже Верховний Архиєпископ УКЦеркви. УКЦерква має свій Архиєпископський Синод, має всі шанси і права втішатись суверенністю так само, як і інші патріярші Церкви, що мали патріярший улад із зарання християнства. Ні Східня Конґреґація, ні кардинал де Фюрстенберґ – не в силі применшити влади Синоду, чи Верховного Архиєпископа – казав о. Кераме. Засадничо Конґреґація для Східніх Церков – є непотрібна для існування Східніх Церков; це є лиш засіб вмішування Римської Курії в не своє діло – продовжував о. Кераме. Треба лише, щоби Український Єпископат вмів постояти за своє, а до цього треба, щоб владики були мужами! (They must be men – сказав по англійському о. Кераме.) Владики – на думку о. Кераме – мусять мати відвагу стати в обороні своїх прав і своїх рішень Соборових, бо між куріяльними чиновниками є також італійські фашисти, що за часів Муссоліні звеличували свойого дуче, а зараз будують італійську імперію на терені Католицької Церкви.
На жаль, сказав доповідач, після понижуючих УКЦеркву коментарів про Синод Владик кардинала Фюрстенберґа – українські владики не зареаґували, вони мовчать, а українське священство за малими вийнятками – потратило мужність і голос.
І тому – на думку – о. Кераме, коли мовчать владики і священики – миряни мусять вжити різких та рішучих засобів, щоби змусити владик та священство до оборони своєї Церкви. Це треба робити розважно і з любов’ю – рекомендував о. Кераме.
Якщо йдеться про осягнення титулу Патріярха УКЦеркви, то о. Кераме висловив погляд, що Ватикан не піде аж так далеко, щоби не розгнівати московського патріярха, хоч він – доповідач – не вірить у щирість Ватикансько-московського зближення. При тому о. Кераме дораджував, щоби у змаганнях за Патріярхат придержуватись традиційної назви: Київсько-Галицька Церква, і не надуживати національним характером Церкви, бо цього У Ватикані не люблять.
Отець Кераме заявив, що нас усіх в’яже православ’є, горе одначе, що українці під впливом польського католицизму затратили чимало прикмет східньої Церкви і стались дещо католиками а дещо православними. Тому він закликав ставити опір римському католицизмові, його експансії, бо Східні Церкви дали Вселенській Церкві багато більше духового багатства ніж латинники. Ставити опір – не треба одначе вважати бунтом проти примату папи – сказав о. Кераме. Ставлення опору латинізації вийде на користь Церкві і стане також засобом до екуменічних поривів.
В дискусії, що оживила цікаву доповідь о. Кераме ще більше забирали голос панове Б. Козак, Є. Яросевич, Б. Ясінський, І. Ґавдяк та З. Гіль. Дискутанти підкреслювали окремішність УКЦ та важливість збереження МОВИ для вдержання окремішности /відрубности/. Молодий історик та професор історії при Морській Академії в Аннаполіс п. Ігор Ґавдяк влучно заявив, що коли ми введемо англійську мову у нашу Церву, то ми уподібнимось ще більше до латинників, то, що ми вже нерозважно зробили введенням нового календарного стилю; тоді коли пануватиме та сама мова, той самий календар, ті самі догматичні підстави – не буде потреби йти до УКЦеркви, бо те саме можна буде знайти на кожному углу вулиці, в латинському костьолі; нам треба, – на взір гебрейської мови у жидів, зберегти українську мову серед українців; ніхто не заперечить, що жидам це вдається вже понад 2 тисячі літ, хоч вони живуть у більшій діяспорі і багато довше в розбитті, чим ми, українці. З цим твердженням п. Ґавдяка погоджувалися всі приявні. Дискутовано теж і відкинено поняття «перетоплюючого кітла», що його пропонують нам всякі «доречні», бо це дає підставу американським шовіністам типу кардинала Коді з Чікаґо – усувати з польських і литовських костьолів – навіть молитовники.
Темою дискусії була теж роля етнографічної території в патріярхальній системі. Отець Кераме заявив, що перестарілі канони Церкви треба забути; їх не слід стосувати в тих випадках, де Церква, так мелхітська, як і українська, існують у діяспорі, а не на власній території. Було висловлено погляд, що при зростаючій важливості національних конференцій владик, Архиєпископський Синод Українських Католицьких Єпископів під головуванням Верховного Архиєпископа є теж Українською Національною Конференцією; всякі заходи латинських прелатів ограничити владу Верховного Архиєпископа і Синоду є грубим порушенням постанов II Ватиканського Собору і Декрету про Східні Церкви.
Около 40 осіб різного Віку прислухувались доповіді о. Кераме з великим зацікавленням. Це тим більше, що у нас зараз не має такого «форум» з нашими власними доповідачами. Майже неможливим є знайти серед наших владик і священиків на цьому терені таким мужних та сміливих теологів, що відважилися б відкрито про ці справи говорити. Наші теологи так з Чину оо. Василіян, як і світські, завзято про це мовчать. Одні з них пораються в пісочку нашої недавньої церковної історії, інші пишуть про непричасність українських єпархій у ЗСА до Української Католицької Церкви-Матері, а ще інші безглуздно звеличують тих латинських прелатів, що явно тормозять ріст нашої Церкви, а деякі продукують наукові та публіцистичні пашквілі в цілі розбиття нашого церковного життя. І нема кому станути на захист рідної Церкви. Майже не видно поміж нами наших оборонців Церкви – українських патріотів, теологів, а замість них до голосу приходять «доречні» і інші пасквільники. І тому думки висловлені о. Кераме голосно залунали в цій духовій порожнечі.
Думки висловлені о. Кераме були відважні, мужні та осяяні любов’ю до Бога, до своєї Церкви. На їхньому тлі сумно виглядають деякі наші церковні провідники з їхніми постійно февдальними заявами в сторону Ватикану. Тому нам треба вчитись від чужих. Мелхітський Архимандрит дав нам під тим оглядом добру і повчаючу лекцію любови до своєї Церкви і свойого народу.
