Під час двох неділь, тобто 17 і 24 липня 1983 р. телевізійна станція «Ен-Бі-Сі» передала репортаж під назвою «Церква росіян», що його опрацював Брус Ріґдон. Звичайно, кожному вільно робити телевізійні монтажі й репортажі, але вони повинні спиратись на дійсних фактах. Цей репортаж не обмежувався до назви росіян і Росії. До речі, автор репортажу є професором теологічної семінарії Мек Кормик у Чікаґо і є пресвітеріянським священиком, який ніби завжди цікавився православним християнством. Отже, від такого формату людини можна було сподіватись значно більше ознайомлення і відчуття до питань релігії у Радянському Союзі.
Його репортаж не обмежувався виключно кордонами російської республіки, але майже до цілого СССР. Адже Ріґдонові відомо, що Радянський Союз складається з багатьох національних республік, з їх окремими і відмінними властивостями, відмінними від росіян і як під оглядом національних, так і релігійних прикмет. На жаль, у репортажі не було про це найменшого натяку. Ріґдон, показуючи церкви й церковне життя у містах України, як Київ, Одеса, твердив, що все це для нього були російські церкви. Пересічно грамотна людина, яка вивчала всесвітню історію, знає, що коли княжив у Києвській Русі апостол християнства св. Володимир, то тоді ще Росія не існувала, і тим самим князь Володимир не міг бути російським князем. Все ж таки авторові репортажу не перешкоджало сказати і зачислити св. Володимира до росіян. Очевидно, інакше не могло бути, бо катедра св. Володимира і Печерська Лавра у Києві зараховані до російських церков.
Автор репортажу ні словом не згадав про інші віровизнання. Виглядало б, що поза Російською Православною Церквою у Радянському Союзі немає інших релігій? Якщо їх сьогодні офіційно немає, то варто було довідатись, що з ними сталось, тоді, коли радянська конституція забезпечує свободу слова й релігії.
Багато чого можна взяти на рахунок незнання автора репортажу Ріґдона, але слід при тому не забувати, що йому подавали інформації таки росіяни, які знають добре історію Росії. Отже це все робилось дуже пляново. їм треба стерти з сторінок історії Київську Русь-Україну, такої, мовляв, не було і немає, це є вигадка Австрії і Німеччини, а є тільки Росія. Це тотальний наступ на Україну. Це й релігійний наступ, мабуть, ще більш грізний за мовну русифікацію. Авторові репортажу не впало на думку, і він не завважив, що під час його відвідин всюди йому старі бабусі, дідусі й навіть «мальки» (діти) говорили про мир і роззброєння? Та ж до цього репортера були прикріплені КДБісти і давали такі
інформації, що їх подали їм кремлівські вожді. Автор репортажу також не запитав, чому на цілий Радянський Союз є тільки дві богословські семінарії? У репортажі була мова про те, що скоро росіяни будуть відзначати 1000-річчя хрещення Росії. Цікаво, як можна святкувати тисячоліття хрещення Росії, коли Росія, як держава, постала лише у 12-му столітті?
Цього питання українська громада в США, а зокрема метрополія Нью-Йорку не повинна промовчати. Було б добре, якби ті, що збираються її репрезентувати і є амбасадорами української справи, виявили потрібну ініціятиву. Звичайно, тут в першу чергу повинні б сказати, і не тільки сказати, але й повести належну акцію наші владики. Вимагати, щоб ця сама телевізійна сітка, що подала невірні інформації, дала можливість покривдженим спростувати історичні факти. Тут потрібна негайна й рішуча дія.
