Синодальні наради Єпископату Української Католицької Церкви почалися 19 вересня 1979 року в Римі при соборі Св. Софії під головуванням Блаженнішого Патріярха Йосифа та продовжалися наступного дня. У радах брали участь крім Блаженнішого Патріярха: митрополит Максим Германюк (Вінніпег), єпископи: Ніль Саварин (Едмонтон), Ізидор Борецький (Торонто) Іван Прашко (Австралія), Платон Корнеляк (Німеччина), Ярослав Ґабро (Чікаґо), Андрій Сапеляк (Буйнос Айрес), Мирослав Марусин (Західня Европа), Василь Лостен (Стемфорд), Дмитро Ґрещук — помічник (Едмонтон), протоархимандрит ЧСВВ о. Ізидор Патрило, протоігумен, оо. Редемтористів о. Михайло Гринчишин, Архимандрит Монахів Студитів о. Любомир Гузар, також брали участь у нарадах як фахові дорадники архимандрит о. Іван Хома — голова патріяршої канцелярії, архимандрит о. Віктор Поспішіл — приватний дорадник Патріярха і Синоду Єпископів, та архимандрит о. Іван Музичка — проректор Українського Католицького Університету.
1. Блаженніший Патріярх Йосиф пригадав Владикам, що вони зібралися з нагоди чотирьох замітних ювілеїв. «П’ятдесят літ тому в Римі під проводом Слуги Божого Митрополита Андрея зібрались усі наші владики із різних поселень щоб у той спосіб засвідчити одність нашої Церкви в Україні і поза її межами. То була важна подія серед тодішних важких обставин. 10 літ тому цю обитель, в якій знаходимось, посвятив і відвідав Папа Павло VI, чим поклав основу до наших змагань за об’єднання Церкви і за її права. Хоч він і завагався під впливом різних вітрів та ми пішли вперед, як цього вимагала наша відповідальність і великі життєві потреби нашої Церкви. 50 років тому у Львові по «твердих трудах постала Українська Богословська Академія — наче переємниця праці і слави могилянської Академії в Києві, постала єдина в Україні висока богословська школа. Коли остання війна її розбила, її місце зайняв цей університет св. Климента Папи, що продовжує цю саму працю і завдання для майбутнього добра християнської України! Та і врешті, з вдячністю до Вас, що про це подумали — 40-ліття моєї єпископської хіротонії, ювілей моєї найбільшої відповідальности, яку я в найтяжчій хвилині життя нашої Церкви і народу взяв на свої плечі».
Блаженніший Первоієрарах вказав на дев’ять точок нарад. Зараз почато першу точку, яку продовжено з минулого року, тобто справу підготовки до 1000-ліття Хрещення України. Про це реферували Преосв. Іван і о. Протоігумен Михайло. Владики призначили багато часу достойному відзначенню нашого Мілленніюм. Наші старання мають іти в тому напрямі, щоб ми всі, діти українського народу, разом підготовили й відзначили цей ювілей. На пропозицію Митрополита Максима наші Владики звернулися до наших православних братів з таким словом:
«Українські католицькі Владики, зібрані на своїх Синодальних Нарадах в днях 19 і 20 вересня 1979 р. в Римі, обговоривши дальші кроки своєї програми приготувань до врочистого відзначення в 1988 році неповторної події першого тисячоліття хрещення Руси-України, в дусі свято-володимирівського християнства, яке в тому часі не було поділене між Сходом і Заходом, просять Ієрархію Української Православної Церкви виявити свою згоду до спільного приготування і спільного відзначення принаймні кілька важних точок цих ювілейних святкувань. Святий Володимир, Хреститель Руси-України, наші українські святі та всі ті наші брати і сестри, що останніми десятками років проляли свою кров і віддали своє життя в обороні Христової Церкви й суверенних прав свого християнського українського народу, напевно очікують від нас усіх такої спільної дії в імені єдности Христової Церкви й соборности нашого Українського народу».
Прийнято до відома звіт про намічену багатогранну програму праці Секретаріяту. Владики рішили продовжувати її під кличем: «3а християнську Русь-Україну». Для переведення в життя цієї програми потрібні грошеві засоби, тому владики рішили просити вірних про одноразову пожертву на ту ціль в цьому році. В наступних роках, щоб кожна парафія склала на ту ціль один відсоток від усіх своїх річних приходів.
2. З уваги на те, що серед нашого народу відчувається брак правильного поняття про Помісність нашої Церкви і про приналежність до Вселенської Церкви, рішено більше простудіювати справу, як повчити про це народ на основі думок, висловлених Преос. Максимом у його доповіді, яка буде окремо опублікована.
3. Доручено Архимандритові Вікторові продовжувати його студії над різними канонічними проблемами нашої Церкви та зреферувати їх на наступних нарадах.
4. Архимандрит Іван Хома повідомив єпископів про стан нашої Церкви в Радянському Союзі та в Польщі. Протоархимандрит Ізидор доповнив ці відомості даними про оо. Василіян, а о. Протоігумен Михайло — даними про оо. Редемптористів. Наша Церква розвивається по геройськи в дуже важких обставинах. Число духовних покликань велике, не зважаючи на небезпеки, що загрожують кожному кандидатові.
5. Архимандрит Любомир мав доповідь про літургічні питання. Продискутовано питання літургічних видань та однообразности в літургічних відправах, як теж проблему перекладів на інші мови. Не можна друкувати яких-небудь літургічних книг, включно з перекладами на чужі мови, без апробати Голови Церкви.
6. Рішено основно простудіювати проблему священичих і монаших покликань, як теж призадуматися над новими формами церковно-служительства, як наприклад постійний дияконат і ін. Вибрано єпископську Комісію в такому складі: Преосв. Андрій Сапеляк для Південної Америки, голова Комісії і відповідальний за остаточний звіт; Преосв. Василь для ЗСА; Преосв. Дмитро для Канади; Преосв. Платон для Европи. Кожний єпископ може підібрати собі до помочі, як члена Комісії, світського священика або монаха.
7. Наша Церква, під проводом Слуги Божого Митрополита Андрея, працювала на полі екуменізму вже тоді, коли зв’язки з нез’єдиненими братами виглядали багатьом на підтримку єресі чи схизми. Наші Владики старались нав’язати якнайтісніші і найсердечніші зв’язки з нашими православними братами. Наші старання не увінчалися досі успіхом, не з нашої вини. Щоб цю проблему глибше простудіювати, вибрано Комісію в такому складі: Митрп. Максим, Єп. Іван і Єп. Ярослав, з тим, що кожний з них може дібрати собі ще одного члена із світського або монашого духовенства.
8. Надзвичайні обставини, в яких проживає Українська Католицька Церква сьогодні, зокрема її частина в вільному світі, викликали надзвичайну співпрацю і жертвенність вірних у потребах нашої Церкви. З цього приводу постала думка, щоб знайти спосіб, як публічно відзначити заслуги поодиноких мирян. Рішено доручити Архимандритові Вікторові приготовити відповідний проект на основі практики в цій ділянці східніх патріярхів.
9. Архимандрит Іван Музичка зреферував видання Українського Католицького Університету. За останніх 15 років видано біля 100 публікацій. Він просив Владик доручити своїм священикам закупити принайменше по одному примірникові цих видань і заохотити вірних купувати ці видання.
10. Всі Владики були згідні з тим, що треба поглибити свідомість помісности нашої Церкви, внутрі Вселенської Церкви, у всіх частинах нашого поселення. Рішено далі, змагатися за визнання Апостольським Престолом поширення помісного правління на цілий світ, як це підкреслив Святіший Отець Іван Павло II в листі до Блаженнішого Патріярха. Відбування Синодальних Нарад це одне з найважніших ознак Помісної Церкви. Владики прийняли одноголосно пропозицію Преосв. Василя, щоб Синодальні Наради відбувалися щорічно, в першому тижні Великого Посту, за переданням Київської Церкви.
