(В першу річницю смерти)
Святослав Гординський — центральна постать мистецького життя нашої доби. Його талант багатогранний. Він художник-мистець, непересічний мистецтвознавець, якісний критик і оригінальний творець церковно-візантійського мистецтва. Цьому мистецькому жанрові він присвятив більшу частину свого життя. Між українськими мистцями це певний феномен, він не влаштовував особистих виставок і тим самим не був залежним від продажі своїх праць. Він був іконописцем і свідомо віддався творчості в цій ділянці.
Ділянка нашого церковного мистецтва в діяспорі — це окремий розділ нашої культури. В часи комуністичного режиму на Україні цей жанр зовсім зліквідувався, зате в діяспорі зродилось сильне бажання повернутись до візантійського стилю. Будуються численні нові храми у всіх, закутках землі, де тільки заіснували більші українські громади.
Серед доволі численних українських мистців, які виконували поліхромії церков, на чільному місці стояв Святослав Гординський. Він основно вивчив тематику, кольорит і композицію українських візантійських ікон і малював за тою традицією, вносячи незначні нові елементи, якими надавав своїм творам деякого осучаснення.
Святослав Гординський був майстром рисунку. У нього монументальний характер композиції. Він глибоко відчував ритм ліній та площин і всі його поліхромії церков є згідні із обрядовими вимогами й історичними традиціями.
З приїздом нових мистецьких сил головно до США, вплинуло корисно на розвиток церковного мистецтва. Всі ці мистці за малим винятком підійшли до цього жанру із свідомим бажанням творити монументальне мистецтво, а це означає відхід від реалізму і впровадження двовимірної візантики з її багатобарвистою і чистою кольоровою ґамою. Роздумуючи над тим, чому якраз візантика стала домінантною в нашому церковному мистецтві, Гординський прийшов до висновку, що наша вишивка, кераміка й писанки все живі в народі, а ікона все користувалася великою пошаною в народі, тому візантійський стиль став природньо близьким і зрозумілим. Гординський писав: «Так, як притаманний нашій Церкві хоровий спів, який витворює своєю мелодією певну атмосферу піднесення, наші церкви вимагали подібної чуттєвої атмосфери, де б мелодії барв і ліній створювали піднесений настрій».
Повних поліхромій церков у США, Европі і Австралії, а також іконостасів і окремих ікон припускається, що Гординський виконав біля 50. Це свідчить про його подивугідну працездатність і витривалість. При тому він ніколи не відривав себе від загально культурно-мистецького життя. Слідкував за проявами мистецького життя на Україні і діяспорі.
Всі його церковні праці мають монументальний характер. Вже з першого погляду ікони Гординського є багаті кольоритом і зближені до наших барвистих ікон Галичини з ХVI століття. Поодинокі постаті, як і багатофігурні композиції мають старанний рисунок і свобідну неперетяжену композицію. Попри вірну традиційність, ікони Гординського мають своєрідну свіжість, і відчувається, що їх виконав професіоналіст великої культури.
Найбільшим твором Гординського є собор св. Софії в Римі, хоча деяких праць він там не виконував (іконостас малював ієромонах Мокрицький). Він запроектував загальну поліхромію церкви з її мозаїками, які він виконав вперше від часів княжої доби і вміло пов’язав їх із мозаїками св. Софії в Києві.
Як мистецтвознавець і критик Гординський багато писав на загально-мистецькі теми, рецензії з виставок і редагування монографій, але піонерську ролю відіграв Гординський, коли написав книжку (видання СУК Провидіння, 1973 р.) про українську ікону, заповнюючи велику прогалину в історії нашого мистецтва, бо порівняльно про великий матеріял наших ікон не було окремого видання. Гординський обмежив текст до мінімуму, але в цікавій і сприятливій формі добре накреслив перспективи розвитку ікони в Україні. Він написав усі тексти річево з виразним підтвердженням своїх висновків. Хоча видання було скромним початком у зусиллях, то треба зробити, щоб спростувати тенденційну неправду про походження української ікони — це був дуже важливий початок. Книгу також видано англійською мовою.
